Постанова 4857 № 460/9356/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/9356/24 пров. № А/857/31665/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року, головуючий суддя Гресько О.Р., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Рівненській області, ГУПФУ в Полтавській області, в якому просила визнати протиправними дії щодо не призначення з 12.10.2023 року пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати призначити з 12.10.2023, пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що маючи статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорії 3) позивач має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 26.02.2024 року №172650007564 в частині не зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 15.05.1995 року по 28.10.1995 року, з 10.05.1996 року по 25.10.1996 року, з 12.05.1997 року по 30.10.1997 року, з 16.05.1998 року по 02.11.1998 року, з 01.01.2001 року по 03.08.2001 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 15.05.1995 року по 28.10.1995 року, з 10.05.1996 року по 25.10.1996 року, з 12.05.1997 року по 30.10.1997 року, з 16.05.1998 року по 02.11.1998 року, з 01.01.2001 року по 03.08.2001 року та повторно розглянути заяву від 20.12.2023 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Полтавській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у позивача відсутній достатній страховий стаж, необхідний для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Березове Рокитнівського району Рівненської області. Зареєстроване місце проживання з 09.10.2001 року с.Березове, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Рокитнівським РВ УМВС України в Рівненській області 09.10.2001 року. Позивач є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим (повторно) Рівненською обласною державною адміністрацією 10.03.2020 року. Вказане посвідчення є чинним, не анульовано, не визнано недійсним та не скасовано у встановленому законом та/або судовому порядку. Довідкою Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 12.10.2023 року №2700 підтверджується, що позивач дійсно з дня вибуху на ЧАЕС 26.04.1986 року по 10.11.1987 року та з 20.091988 року по даний час постійно проживає та зареєстрована в АДРЕСА_1 . Підстава видачі довідки: погосподарські книги №1-3 за 1986-1990 роки, 1991-1995 роки, 1996-2000 роки, 2001-2005 роки, 2006-2010 роки, 2011-2015 роки, 2016-2020 роки, 2021-2025 роки. 12.10.2023 року позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 19.10.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було прийнято рішення №172650007564, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 24 роки. У цьому рішенні вказано, що страховий стаж особи становить 23 роки 3 місяці 23 дні. До страхового стажу зараховано всі періоди. Відповідне рішення позивачем не оскаржувалося. 20.12.2023 року позивач повторно звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З урахуванням принципу екстериторіальності, дану заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та 22.12.2023 року прийнято рішення №17265007564 про відмову у призначенні пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу. В зазначеному рішенні вказано, що загальний страховий стаж позивача складає 23 роки 05 місяців 20 днів (необхідно 24 роки). До стажу не враховано період роботи з 01.01.2001 року по 03.08.2001 року, згідно трудової книжки, оскільки записи трудової книжки не мають відображення в даних персоніфікованого обліку до 31.12.2003 року. 26.02.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області було прийнято рішення №172650007564 про відмову в призначенні пенсії на заміну рішення про відмову від 22.12.2023 року. У рішенні від 26.02.2024 року №172650007564 вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 21 рік 07 місяців 14 днів, якого недостатньо для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. До стажу роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 15.05.1995 не враховано: період з 01.01.2001 року по 03.08.2001 року, оскільки записи трудової книжки не мають відображення в даних персоніфікованого обліку до 31.12.2003 року. Запис трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної за заявою власника трудової книжки, період з 15.05.1995 року по 28.10.1995 року, з 10.05.1996 року по 25.10.1996 року, з 12.05.1997 року по 30.10.1997 року, з 16.05.1998 року по 02.11.1998 року, оскільки вищезазначені періоди роботи внесені на бланку трудової книжки, яка видана у друк Поліграфкомбінатом «Україна» у 2000 році, тобто зазначені періоди роботи раніше ніж дата видання бланку трудової. На звернення позивача щодо призначення пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 27.02.2024 року повідомило позивача про прийняті рішення за результатами розгляду її заяв про призначення пенсії від 12.10.2023 року та від 20.12.2023 року. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей. Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому, згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи. Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17. Як слідує із записів трудової книжки від 15.05.1995 року НОМЕР_4 позивач у період з 15.05.1995 року по 28.10.1995 року, з 10.05.1996 року по 25.10.1996 року, з 12.05.1997 року по 30.10.1997 року, з 16.05.1998 року по 02.11.1998 року працювала в КСП «Олександрівське», з 23.10.2000 року по 03.08.2001 року - в КП «Сарниторг», з 16.10.2001 року по 10.10.2002 року перебувала на обліку в Рокитнівському районному центрі зайнятості, з 01.06.2005 року по 01.07.2005 року працювала у ВАТ «Згурівський бурякорадгосп», з 23.11.2005 року по 17.11.2006 року перебувала на обліку в Рокитнівському районному центрі зайнятості, з 21.11.2006 року по 24.11.2006 року працювала в Березівській сільській раді, з 26.11.2020 року по 29.12.2020 року, з 18.01.2021 року по 23.09.2021 року перебувала на обліку в Рокитнівській районній філії Рівненського ОЦЗ. Колегія суддів погоджується, що оскільки трудовою книжкою позивача підтверджено спірні періоди його роботи і позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємствами-страхувальниками свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, то невиконання (неналежне виконання) страхувальниками вказаного обов`язку не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу відповідних періодів роботи. Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення покладаються на роботодавця. Верховний Суд у своїй постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд вказав, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Колегія суддів звертає увагу, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що дані трудової книжки позивача не містять неправдиві або недостовірні відомості, записи трудової книжки позивача підтверджують стаж роботи з 15.05.1995 року по 28.10.1995 року, з 10.05.1996 року по 25.10.1996 року, з 12.05.1997 року по 30.10.1997 року, з 16.05.1998 року по 02.11.1998 року, через що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню. В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №460/9356/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар С. М. Кузьмич