Постанова Харківський апеляційний суд № 953/9251/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 953/9251/23 Номер провадження 22-ц/818/117/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 січня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 травня 2024 року в складі судді Лисиченко С.М. у справі № 953/9251/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду. Позовна заява мотивована тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надає підприємство, за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за період з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2022 року у них утворилася заборгованість, яка становить 47 902,32 грн. Відповідачам направлено повідомлення з вимогою погасити заборгованість, однак вони його проігнорували. Просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та гарячу воду в сумі 47 902,32 грн та судовий збір. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2024 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за послуги з опалення за період з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2022 року у розмірі 47 902,32 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн в рівних частках. 13 лютого 2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд заочного рішення. Заява мотивована тим, що відповідачі не були повідомлені про розгляд справи, а також при зверненні до суду пропущений строк позовної давності. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - задоволено, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2024 року скасовано та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 травня 2024 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заборгованість за послуги з опалення за період з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2022 року у розмірі 47 902,32 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн в рівних частках. Рішення суду мотивоване тим, що відповідачі не виконували належним чином свого обов`язку з оплати наданих їм послуг, тому наявні підстави для стягнення з них заборгованості та задоволення позовних вимог, що заявлені в межах строку позовної давності з урахуванням його продовження на час карантину і воєнного стану. Не погоджуючись з рішенням суду 05 червня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідачів заборгованість за послуги теплопостачання та гарячу воду за період з 01 березня 2019 року по 31 січня 2022 року, в частині стягнення заборгованості за період з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2019 року включно відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачі не були належним чином повідомлені про розгляд справи, та позивачем при зверненні до суду пропущено строк позовної давності щодо частини вимог до 01 березня 2019 року і не наведено поважних причин пропуску цього строку. Учасники справи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 травня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3). Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з теплопостачання в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в будинку за вказаною адресою. Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався. Як вбачається з відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу, внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , утворилася заборгованість, яка за період з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2022 року склала 47 902,32 грн (а.с. 3, 61). Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Стаття 543 ЦК України передбачає, що в разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсягу як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Пунктом 1 статті 7 Закону передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України. Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, підтриманий у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18-ц, провадження № 61-14819 св 20, від 09 червня 2021 року у справі № 303/7554/16-ц, провадження № 61-20523св19, від 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17, провадження № 61-13603св19. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Як встановлено судом, Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» у період з лютого 2018 року по січень 2022 року надавались відповідачам послуги з теплопостачання, які вони повинні оплатити. З відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що у спірний період підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачами оплата послуг здійснювалась нерегулярно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за період з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2022 року в розмірі 47 902,32 грн. Установивши, що відповідачі фактично отримували житлово-комунальні послуги, проте належним чином не виконували своїх обов`язків щодо оплати наданих Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» послуг, внаслідок чого у них утворилась заборгованість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що судом не взято до уваги його заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, та щодо наявності підстав для стягнення заборгованості лише за період з 01 березня 2019 року по 31 січня 2022 року колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 199/782/21 (провадження № 61-1323св23), від 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21). З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину. У спірних правовідносинах обов`язок споживачів сплачувати за надані позивачем послуги є щомісячним. Отже, позовна давність до вимог про стягнення заборгованості, що існували в межах трирічного строку до дня набрання чинності згаданим Законом № 540-IX - 02 квітня 2020 року, тобто зі строком виконання з 02 квітня 2017 року, вважається такою, що не спливла. Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Позивач звернувся до суду з позовом у вересні 2023 року, тобто вже після відміни карантину. Разом з тим, з 24 лютого 2022 року дотепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (з наступними змінами). Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний Закон набрав чинності 17 березня 2022 року. Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів. За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи продовжений у порядку пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Враховуючи, що строк позовної давності за вимогами за період з 01 лютого 2018 року закінчувався у березні 2021 року, коли перебіг позовної давності продовжувався до кінця дії карантину (30 червня 2023 року), а після припинення дії карантину строк позовної давності продовжується на строк дії воєнного стану в Україні, то період заборгованості з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2022 року, з вимогами про стягнення якої позивач звернувся до суду у вересні 2023 року, не виходить за межі строку позовної давності. Зазначене відповідає висновкам щодо продовження строку позовної давності, викладеним у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 337/1294/23, від 08 серпня 2024 року у cправі № 921/612/23. Зважаючи на викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що строк позовної давності в даній справі позивачем не пропущено. Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідачі не були належним чином повідомлені про розгляд справи, спростовуються наявними у матеріалах справи поштовими повідомленнями про направлення на їх адресу судових повісток на 16 травня 2024 року, які повернуті до суду з довідками відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 61-63), що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є належним повідомленням про розгляд справи. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року в справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року в справі № 24/260-23/52-б, ухвалах від 02 травня 2022 року у справі № 522/1383/20, від 07 листопада 2022 року у cправі № 910/7658/21. На підставі належним чином оцінених доказів суд першої інстанції, враховуючи вищевказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду першої інстанції є законним, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, підстав для перерозподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 13 січня 2025 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова