Ухвала ККС ВС № 766/1921/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2025 року м. Київ Справа № 766/1921/24 Провадження № 51 - 2371 ск 24 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 21 березня 2024 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12023231080002373 від 13 грудня 2023, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Томина Балка Білозерського району Херсонської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України. Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 21 березня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 185 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів. Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин. ОСОБА_6 в умовах воєнного стану, 13 грудня 2023 року в нічний час шляхом злому дверей проник до приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав грошові кошти у розмірі 7 000 грн та товари загальною вартістю 4 360,31 грн., чим завдав потерпілій ОСОБА_7 шкоду на загальну суму 11 360,31 грн. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 задоволено частково, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення. Вирок місцевого суду змінено - виключено з мотивувальної частини вироку Херсонського міського суду Херсонської області від 21 березня 2024 року посилання суду на те, що ОСОБА_6 є особою, стосовно якої станом на 05 лютого 2024 року внесені відомості до ЄРДР за ст. 408 ч. 3 КК України та яка перебуває у розшуку. В резолютивній частині вироку постановлено вказати, що строк відбування ОСОБА_6 покарання слід обраховувати з моменту набрання вироком законної сили. На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 13 грудня 2023 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. В решті вирок залишено без зміни. Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вищезазначені судові рішення, пом`якшити призначене ОСОБА_6 покарання та на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. Зазначає, що місцевий суд належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який не судимий, визнав вину, щиро розкаявся, усвідомив наслідки своєї поведінки, активно сприяв розкриттю злочину, став на шлях виправлення, шляхом повернення викраденого майна добровільно відшкодував завдану шкоду та відсутність тяжких наслідків і претензій зі сторони потерпілої сторони. Вважає, що ці обставини є підставами для застосування положень 69 КК України та для звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, чого не зробив місцевий суд, а апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення, не пом`якшив за наявних обставин ОСОБА_6 покарання. Мотиви Суду Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи. При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Статтею 75 ч. 1 КК України передбачено, що суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Санкція ст. 185 ч. 4 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років і цей злочин відповідно до ст.12 ч. 5 КК України є тяжким. З доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_6 врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України, конкретні обставини його вчинення та розмір завданої матеріальної шкоди. Також місцевий суд урахував ставлення обвинуваченого до вчиненого, яке полягає у визнанні винуватості та розкаянні, дані про його особу, зокрема те, що він має постійне місце проживання, характеризується посередньо, сім`ї та утриманців не має, не перебуває на обліку у лікарів психіатра і нарколога, раніше не судимий. Визнання вини судом визнано обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_6 , а обставин, що обтяжують покарання, судом не буловстановлено. Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання в мінімальних розмірах, передбачених санкцією ст. 185 ч. 4 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років, і таке своє рішення належним чином мотивував. Підстав для застосування до обвинуваченого положень статей 69, 75 КК України та призначення йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 185 ч. 4 КК України, а також для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням судом першої інстанції встановлено не було. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України. Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника ОСОБА_5 , належним чином перевірив викладені у них доводи щодо звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання та встановлення йому іспитового строку для виправлення, визнав їх безпідставними та мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими в частині призначеного покарання, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_6 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та відповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав для застосування до обвинуваченого статті 75 КК України апеляційний суд також не встановив, однак задовольнив апеляційну скаргу прокурора та частково задовольнив апеляційну скаргу захисника, виключивши з вироку посилання суду на те, що ОСОБА_6 є особою, стосовно якої станом на 05 лютого 2024 року внесені відомості до ЄРДР за ст. 408 ч. 3 КК України та яка перебуває у розшуку. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою. Покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_6 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав для пом`якшення засудженому покарання і застосування положень ст. 75 КК України за доводами касаційної скарги захисника та матеріалами провадження колегія суддів не вбачає. Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, зміни судових рішень щодо ОСОБА_6 та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України немає, у зв`язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України. Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд постановив: Відмовити захиснику засудженого ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 21 березня 2024 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3