Постанова 4803 № 201/10068/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/715/25 Справа № 201/10068/24 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Никифоряка Л.П., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Голубніченко Владислав Олегович, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Голубніченко Владислав Олегович, про забезпечення позову в цивільній справі номер 201/10068/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком, В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком. Крім того, ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив забезпечити позов шляхом накладення заборони ОСОБА_2 вивозити неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України (перетинати державний кордон України) без наявності нотаріально посвідченої згоди на вивіз дитини батька дитини - ОСОБА_1 до розгляду цієї справи по суті. В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на те, що 19.11.2015 року між сторонами укладений нотаріально посвідчений договір про проживання неповнолітньої дитини та здійснення батьківських прав, за яким сторони за взаємною згодою визначили місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сторін згідно з графіком. Сторони домовились не перешкоджати один одному у реалізації прав та обов`язків стосовно виховання та піклування дитини, поважати передбачену законом для кожного рівність прав та обов`язків батьків стосовно дитини, сумлінно виконувати обов`язки щодо виховання та розвитку дитини; забезпечити право дитини на належне батьківське виховання, спільно вирішувати питання виховання дитини. У порушення умов договору відповідачка без узгодження з батьком, без письмового дозволу батька, проти бажання та інтересів дитини 16.11.2023 року виїхала з донькою з території України до Австрії, що підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України. Відповідачка заборонила дитині спілкуватися з батьком, відповідати на його телефонні дзвінки, повідомляти місцезнаходження, чим позбавила позивача спілкування з донькою, приймати участь в її вихованні та розвитку. У серпі 2024 року позивач поїхав до Австрії та забрав дитину, привіз в Україну. Дитина на теперішній час проживає з батьком. Відповідачка має намір повторно забрати дитину, примусити її виїхати з території України до Австрії, оскільки отримує відповідні виплати (соціальну допомогу), як біженці на себе та на дитину. Виплата соціальної допомоги в певному розмірі може бути скасована, якщо дитина виїхала та не повернулася до Австрії. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа Адміністрація Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком - відмовлено. Із вказаним судовим рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Голубніченко В.О., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року у справі №201/10068/24 скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. Доводами апеляційної скарги наведено, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою та безпідставною, а також такою, що порушує норми матеріального права. Суд першої інстанції не взяв до уваги інтереси самої дитини, в тому числі її права та обов`язки, хоча в першу чергу при вирішення спору визначення місця проживання дитини, нащо і наголошує сам позивач, суд повинен виходити з інтересів самої дитини, її благополуччя, отримання дитиною піклування про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, отримання належного навчання, належні умови для розвитку її природних здібностей, тощо. У тім, перелічене має можливість та забезпечує в повному обсязі на сьогодення саме батько дитини, чого не має можливості і бажання забезпечувати мати дитини, відповідачка по справі. Якщо мати дитини забере дитину та вивезе її за кордон, то права дитини знов будуть порушуватися, що є не припустимим. При розгляді спорів визначення місця проживання дитини, обов`язковим є надання висновку органу опіки та піклування відповідного району. З метою отримання повного та об`єктивного висновку органу опіки та піклування щодо визначення доцільності або не доцільності визначення місце проживання дитини разом з батьком є необхідним проведення співбесіди дитини разом з психологом соціальної служби для визначення відношення самої дитини як до батька так і до матері. Також, 28.08.2024 року дитині виповняється повних 11 років, що дає змогу та позивач має намір заявити відповідне клопотання щодо заслуховування думки самої дитини в залі судового засідання. Отже, якщо дитина залишить територію України, то провести співбесіду з психологом соціальної служби та вислухати думку самої дитини в судовому засіданні буде неможливим, що в свою чергу ускладнить ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а найголовніше визначити як найкраще буде для самої дитини. Залишення дитиною територію України, у разі задоволення позовних вимог позивача та визначення проживання дитини разом з батьком, може істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення суду, так як, рішення суду винесене іменем України діє тільки на території України та не діє на території Австрії, крім цього між країнами відсутні міжнародні договори щодо ратифікації судових рішень, в тому числі їх виконання. Посилання суду про відсутність доказів існування наміру відповідачки вивезти дитину за кордон є необґрунтованим, оскільки відповідачка в жодному разі, а ні повідомляти, тим паче попереджувати (особливо письмо), не буде. А відтак, така загроза є самою реальною, несподіваною і в будь-який час реалізуємою. Відповідачка свій намір, до речі, і здійснила 16.11.2023 року, виїхавши з дитиною за кордон, нікого не повідомивши, без письмової, нотаріально посвідченої згоди батька. Зазначає, що дитина наразі проживає разом з батьком, є доглянутою, дуже рада, що повернулася до України, бажає проживати разом з батьком та не бажає виїжджати з України. Щодо загальної мобілізації чоловіків віком від 25 до 60 років, зазначає, що позивач є непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі постанови ВЛК від 26.06.2024 року, а тому не є військовозобов`язаним, та має змогу в будь-який час перетинати кордони України в разі необхідності. У даній справі, предметом судового розгляду є немайнові вимоги позивача у сімейних правовідносинах, які виникли між сторонами щодо визначення місця проживання дітей. З огляду на матеріали, що містяться в цивільній справі, можливо дійти висновку щодо існування реального спору між сторонами в питанні щодо місця проживання дитини. У разі залишення дитиною територію України, батько дитини, позивач по справі, буде позбавлений можливості повноцінно спілкуватися із своєю неповнолітньою донькою, а також виконувати свої прямі батьківські обов`язки. Застосування обраного позивачем виду забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії не спричинить невідновлюваної шкоди відповідачці та/або тертім особам, а також, приймаючи до уваги відсутність передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України обставин для обов`язкового застосування судом зустрічного забезпечення, позивач вважає про відсутність потреби у застосуванні зустрічного забезпечення позову. Від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Федосєєв Є.О., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідачка просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення без змін. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України відповідачка разом з донькою тимчасово виїхала за кордон України, про що був повідомлений позивач. Повернення доньки в Україну є небезпечним, оскільки продовжуються активні бойові дії, щодня по всій території оголошуються повітряні тривоги, відбуваються вибухи. Вказані обставини вкрай негативно можуть впливати на психоемоційний стан дитини, тому перебування за межами України є запорукою її безпеки. Позивачем не надано суду доказів, що за час проживання доньки з відповідачкою в Австрії, остання створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливає на її розвиток. Побоюючись за безпеку власної дитини ОСОБА_3 , а також, враховуючи наявність погроз з боку позивача, що останній забере ОСОБА_3 до України, ОСОБА_2 звернулась до районного суду Нойнкірхену з проханням встановити одноосібну опіку над ОСОБА_3 . Дана справа призначена до судового розгляду, що підтверджується наявністю відповідних судових повісток районного суду Нойнкірхену щодо проведення судових засідань, які були призначені на 23 липня 2024 року, 22 серпня 2024 року, 04 вересня 2024 року. Посилання на те, що позивач не знав про місцезнаходження неповнолітньої дитини є суперечливими, оскільки ОСОБА_1 у липні 2024 року приїхав до Австрії та зустрічався з неповнолітньою дитиною, що як наслідком стало те, що у серпні 2024 року ОСОБА_1 , в порушенні вимоги щодо заборони виїзду з Австрії до моменту вирішення питання встановлення одноосібної опіки в судових органах Австрії, виїхав разом з ОСОБА_3 без повідомлення про це відповідачку та приїхав до України. Не зважаючи на встановлену заборону органу поліції, позивач разом з дитиною ОСОБА_3 незаконно перетнув кордон та ввіз малолітню дитину під час воєнного стану з території Австрії в Україну. Обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України дитини не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України. Відносно посилання того, що між Україною та Австрією не укладені договори про правову допомогу, у зв`язку з чим в майбутньому можливе ускладнення виконання рішення суду, зазначає, що правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, врегульовані положеннями Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року. Республіка Австрія є учасником Гаазької Конвенції 1980 року, таким чином, з урахуванням положень пункту «b» частини другої статті 7, статті 12, позивач мав би вирішувати питання, пов`язанні з вирішенням опіки над ОСОБА_3 шляхом подання відповідного позову щодо повернення дитини до іноземної держави, а не вчиняти протиправні та незаконні дії, пов`язані з незаконним вивезення неповнолітньої дитини з Австрії до України. Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Голубніченко В.О. доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. У судовому засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Федосєєв Є.О. з апеляційною скаргою не погодились, просили її відхилити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст. 130 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника третьої особи. Заслухавши суддю доповідача, позивача та його представника, відповідачку в режимі відеоконференції та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що у серпні 2024 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком (а.с. 1-5зв). ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 11). 19.11.2015 року між сторонами укладений нотаріально посвідчений договір про проживання неповнолітньої дитини та здійснення батьківських прав, за яким сторони за взаємною згодою визначили місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сторін згідно з графіком (а.с. 12-12зв). З відомостей з ЄРДР №12024041650000129 вбачається, що 22 грудня 2023 року ОСОБА_1 звертався з заявою про вчинення кримінального правопорушення у зв`язку з викраденням дитини (а.с. 19-24). Відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 15.12.2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16.11.2023 року перетинала кордон України у супроводі матері (а.с. 17-18). На теперішній час дитина проживає з батьком, про що сторонами не заперечується. Відмовляючи в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення цієї заяви. Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 ЦПК України. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до пунктів 2, 3, 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача. У пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження №14-729цс19, вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 19.11.2015 року між сторонами укладений нотаріально посвідчений договір про проживання неповнолітньої дитини та здійснення батьківських прав, за яким сторони за взаємною згодою визначили місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сторін згідно з графіком. З відомостей з ЄРДР №12024041650000129 вбачається, що 22 грудня 2023 року ОСОБА_1 звертався з заявою про вчинення кримінального правопорушення у зв`язку з викраденням дитини. Відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 15.12.2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16.11.2023 року перетинала кордон України у супроводі матері. З відомостей РЕЗЕРВ+ військово-обліковий документ вбачається, що позивач ОСОБА_1 постановою ВЛК від 26.06.2024 року визнаний непридатним з виключенням з військового обліку (а.с. 148). Обґрунтовуючи застосування заходів забезпечення позову у вигляді встановлення заборони відповідачки перевозити неповнолітню дитину ОСОБА_3 через державний кордон без нотаріальної згоди батька, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що при залишенні дитиною територію України, у разі задоволення позовних вимог позивача та визначення проживання дитини разом з батьком істотно ускладнить та унеможливити виконання рішення суду, так як, рішення суду винесене іменем України, діє тільки на території України та не діє на території Австрії, крім цього між країнами відсутні міжнародні договори щодо ратифікації судових рішень, в тому числі їх виконання. Крім того, для повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та законного вирішення справи має бути заслухана дитина та зроблено Органом опіки та піклування висновок з цього питання, а також він в будь-який час в разі необхідності може перетинати кордони України. Апеляційний суд зазначає, що в контексті співмірності суд має перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить. За таких обставин, виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу. З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Голубніченко Владислав Олегович, задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Голубніченко Владислав Олегович, про забезпечення позову в цивільній справі номер 201/10068/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком - задовольнити. Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком шляхом встановлення заборони ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 вивозити неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі території України (перетинати державний кордон України) без наявності нотаріально посвідченої згоди на вивіз дитини батька дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , до розгляду цієї справи по суті. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 січня 2025 року. Судді: