Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/2910/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/2910/24 Перша інстанція: суддя Радчук А.А., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Градовського Ю.М., Шеметенко Л. П. розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі за позовом адвоката Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У січні 2024 року адвоката Дяченко О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової академії (м. Одеса) (далі відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 11.01.2017 по 28.02.2018, включно; - зобов`язати нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.01.2017 по 28.02.2018, включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 51 243,33 грн; - визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.06.2023, включно; - зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4 463,15 грн в місяць у загальній сумі 285 641,60 грн. за період з 01.03.2018 по 30.06.2023, включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078). В обґрунтування заявлених позовних вимог адвокат Дяченко О.В. зазначає, що відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її виплата є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Зазначаючи про обов`язок відповідача нарахувати та виплатити поточну індексацію за період з 11.01.2017 по 28.02.2018, адвокат просив урахувати, що місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) у цей період має бути січень 2008 року, оскільки на законодавчому рівні, посадові оклади військовослужбовців були підвищені з 01.01.2008 та до 01.03.2018 підвищення не відбувалося. Мотивуючи вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити його довірителю індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.06.2023, адвокат покликається на положення абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, згідно яких, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року був меншим за суму можливої індексації грошового забезпечення, яка склалася в тому місяці, у військовослужбовця виникає право на виплату індексації грошового забезпечення у фіксованому розмірі, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Посилаючись на позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 20.04.2019 у справі № 320/8554/21, адвокат зауважує на тому, що недотримання відповідачем вимог пункту 5 Порядку №1078 призвело до того, що грошове забезпечення виплачене його довірителю у значно меншому розмірі. Наведене, на переконання позивача, призвело до порушення прав позивача, оскільки пункт 1 статі 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII) визначає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.01.2017 по 28.02.2018, включно. Зобов`язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.01.2017 по 28.02.2018, включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 51243,33 грн. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, включно. Зобов`язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4 463,15 грн. в місяць у загальній сумі 258 862,70 грн за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078. В іншій частині позовних вимог суд відмовив. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що згідно положень Закону №1282-ХІІ позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, у спірний період, у законодавчо встановленому розмірі. При цьому, суд зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на встановлені положеннями Порядку №1078 правил й умови нарахування індексації-різниці, за вказаний період, відповідач повинен був здійснити її нарахування та виплату. Суд установив, що позивачу у період з 11.01.2017 по 28.02.2018 поточна індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, у зв`язку з чим, суд визнав таку бездіяльність відповідача протиправною. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, суд дійшов висновку, що у вказаний період відповідач повинен нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 51 243,33 грн. Далі суд встановив, що розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року був меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, що згідно положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, є підставою для нарахування та виплати позивачу індексації різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованому розмірі в сумі 4 463,15 грн. в місяць та у загальній сумі 258 862,70 грн. Водночас, суд визнав, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати йому індексації-різниці за період з 01.01.2023 по 30.06.2023 не підлягають задоволенню, оскільки у вказаний період законодавцем зупинена дія Закону №1282-ХІІ та, відповідно, індексація грошового доходу як військовослужбовців так й інших працівників не проводилась, що виключає протиправну бездіяльність відповідача в цій частині позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву. Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, Військова академія подала апеляційну скаргу, в якій, просить рішення суду, в частині задоволених вимог, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про наявність для виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, оскільки взагалі заперечує таке право позивача. Стосовно вимог, що стосуються індексації грошового забезпечення за період з 11.01.2017 по 28.02.2018 скаржник зазначає, що у цей період індексація грошового забезпечення не виплачувалася з огляду на те, що у межах наявного фінансового ресурсу у Міністерства оборони не було фінансової можливості щодо такої виплати. При цьому, скаржник зауважує, що грошове забезпечення військовослужбовців з грудня 2015 року збільшилося за рахунок збільшення розміру додаткових видів грошового забезпечення, зокрема, премії, а тому січень 2016 року є місяцем обчислення індексу споживчих цін. Також скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, в частині покладення на нього обов`язку виплатити індексацію-різниці та взагалі заперечує право позивача на виплату такої індексації у спірний період. Скаржник зауважує на тому, що аналізом положень Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 слідує, що у позивача відсутнє право на виплату фіксованої індексації, оскільки указані нормативні акти взагалі не містять в собі такого поняття як «фіксована сума індексації», а такий термін використовувався у додатку 4 «Приклад проведення індексації у разі підвищення грошових доходів» до Порядку №1078, у редакції, яка діяла до 15.12.2015. Крім того скаржник зазначає, що право позивача на отримання індексації грошового забезпечення у 2023 році не є порушеним, оскільки дія Закону №1282-ХІІ зупинена, а тому відсутні підстави для виплати індексації грошового забезпечення та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Окрім цього, скаржник вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме: не прийняв до уваги той факт, що позивач пропустив строк звернення до суду із позовом, встановлений статтею 122 КАС України, у зв`язку з чим, на думку скаржника, суд першої інстанції мав би застосувати до позивача наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, передбачені статті 123 КАС України. Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався. Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 з 11.01.2017 проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса), що підтверджується копією витягу з наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 11.01.2017 №8. Згідно витягу з наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 30.06.2023 №220, ОСОБА_1 з 30.06.2023 знятий з усіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу академії, як такий, що вибув для подальшого проходження служби до нового місця служби. У період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалося грошове забезпечення, зокрема, індексація грошового забезпечення. В матеріалах справи наявна довідка від 06.02.2024 №6/67/108 про нараховану та виплачену ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.01.2017 по 21.12.2022, що видана Військовою академією (м. Одеса) (а.с.60). Згідно вказаної довідки у період з січня 2017 року по грудень 2018 року позивачу індексація грошового забезпечення не проводилась та не виплачувалася. Також згідно даних згаданої довідки, з грудня 2018 року по грудень 2022 року позивачу була нарахована індексація із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року у загальній сумі 2 159,37 грн. Цією ж довідкою підтверджено, що з березня 2018 року позивач не отримував індексацію грошового забезпечення у фіксованому розмірі. Стосовно періоду січень - червень 2023 року, відповідач не заперечує того факту, що нарахування та виплата індексації у цей період позивачу не здійснювалися. У позовній заяві адвокат зауважує на тому, що позивач не оскаржує порядок розрахунку поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.06.2023, яка склалась внаслідок перевищення порогу для проведення індексації в 103% і це питання не є спірним. Вважаючи, що відповідач протиправно не нараховував та не виплачував його довірителю індексацію грошового забезпечення за період з 11.01.217 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця обчислення індексу споживчих цін, а за період з 01.03.2018 по 30.06.2023 із врахуванням щомісячної фіксованої індексації, представник позивача звернувся до суду з даним позовом. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке. Відповідаючи на доводи апеляційної скарги, в якій Військова академія заперечує порушення права позивача на виплату індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає таке. Приписи частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII) визначають, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно частини 3 статті 9 Закон №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Закон №1282-ХІІ визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України Положення статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначають, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Отже, з аналізу положень Закону №2011-XII та Закону №1282-ХІІ вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації. Матеріалами справи встановлено, що у період з 11.01.2017 по 28.02.2018 ОСОБА_1 не була нарахована та виплачена індексація, що дає підстави колегія суддів вважати обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Військової академії щодо не виплати останньому індексації, оскільки такі відповідача порушують державні гарантії щодо оплати праці. Посилання в апеляційній скарзі на те, що у межах наявного фінансового ресурсу у Міністерства оборони не було фінансової можливості щодо виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, колегія суддів оцінює критично, оскільки саме із виплатою індексації заробітної плати (грошового забезпечення) законодавцем пов`язано реалізацію роботодавцем гарантій щодо оплати праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Крім того, слід зазначити, що реалізація особою права на виплату грошового забезпечення не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення. В апеляційній скарзі Військова академія також заперечує право позивача на виплату поточної індексації грошового забезпечення у спірний період із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року та вважає, що місяцем обчислення індексу споживчих цін в даному випадку є січень 2016 року. Оцінюючи доводи скаржника у зазначеній частині, колегія суддів керується наступним. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, висловив правову позицію стосовно правильності визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 27.07.2017 по 28.02.2018. У цій справі Верховний Суд змінив постанову суду апеляційної інстанції та зобов`язав нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 27.07.2017 по 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць). Висновками для прийняття такого рішення слугувало наступне. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок № 1078). Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу. Як відзначив Верховний Суд, аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. Досліджуючи обставини, в якому місяці відбулося підвищення грошового забезпечення військовослужбовців, суд касаційної інстанції звернувся до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою було затверджено підвищені схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до пункту 13 указаної Постанови, вона набрала чинності з 01.01.2008. З січня 2008 року по 28.02.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінювалися. Наведена постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, зокрема, до 01.03.2018. З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 27.07.2017 по 28.02.2018. Колегія суддів вважає, що наведене судове рішення ухвалено судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, адже подібними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З урахуванням викладеного, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання Військової академії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.01.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяцем обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у загальному розмірі 51 243,33 грн.. За таких умов, доводи скаржника є необґрунтованими, а висновок суду першої інстанції, у відповідній частині, відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у справі №400/1118/21. Досліджуючи питання обґрунтованості доводів скаржника про відсутність у позивача права на виплату індексації-різниці (фіксованої індексації) грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 31.12.2022, згідно положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів керується наступним. Як мовилося вище, Порядок №1078 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Зокрема, слід звернути увагу на те, що з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці. Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: - сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); - сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4). Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки. Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 щодо підстав виплати та розміру так званої «фіксованої» індексації грошового забезпечення та наявності/відсутності у військової частини дискреційних повноважень у цьому питанні. У цій справі Верховний Суд зазначив, що системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними. З огляду на наведені вище норми, доводи апеляційної скарги щодо безпідставного задоволення позову в цій частині є необґрунтованими та суперечать висновкам Верховного Суду. Доводи скаржника про те, що у позивача відсутнє право на виплату фіксованої індексації, з огляду на те, що положення Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 не містять в собі такого поняття як «фіксована сума індексації», а такий термін використовувався у додатку 4 «Приклад проведення індексації у разі підвищення грошових доходів» до Порядку №1078, у редакції, яка діяла до 15.12.2015, колегія суддів вважає недоречними та такими що ґрунтуються на помилковому та однобічному трактуванні норм права. Відповідаючи на доводи скаржника стосовно того, що у позивача відсутнє право на виплату індексації грошового забезпечення у фіксованому розміру через те, що йому виплачувалася поточна індексація, слід зазначити, що позивач не оскаржує порядок розрахунку поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, яка склалась внаслідок перевищення порогу для проведення індексації в 103%. Досліджуючи довід скаржника про відсутність у позивача права на отримання індексації різниці з 01.03.2018 по 31.12.2022, з урахуванням наведених вище норм права, колегія суддів вважає, що для вирішення цього питання слід встановити співвідношення розміру підвищення грошового доходу позивача в березні 2018 року (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру) та суми індексації, що мала скластися в цьому місяці. Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 особа має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У березні 2018 року прожитковий мінімум становив 1762 грн. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Відповідно до приписів абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078, даних Мінстатистики щодо індексів споживчих цін, сума індексації за березень 2018 року розраховується: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 слід помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,*253,30%/100), та становить 4 463,15 грн. Для встановлення розміру підвищення грошового забезпечення ОСОБА_1 в березні 2018 року (з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру), колегія використала наявну в матеріалах справи довідку про виплачене грошове забезпечення. Згідно вказаної довідки, розмір грошового забезпечення позивача у березні 2018 року складав 17275,60 грн., у лютому 2018 року 18760,85 грн. За таких умов, розмір зменшення грошового доходу ОСОБА_1 в березні 2018 року становить 1485,25 грн. (18760,85 грн. - 17275,60 грн.). Враховуючи приписи Порядку №1078, сталий щомісячний розмір індексації ОСОБА_1 з березня 2018 року до дати звільнення становить 4463,15 грн., що у загальному розмірі за спірний період складає 258862,70 грн. Здійснені судом розрахунки підтверджують право ОСОБА_1 на нарахування та виплату індексації різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у вищевказаному розмірі, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про часткове задоволення позовних вимог. Відповідаючи на довід скаржника про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема, щодо незастосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке. Так, згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Приписи абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частин 1-2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частина 5 статті 122 КАС України визначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Водночас, спеціальною нормою, яка встановлює строки звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати є частина 2 статті 233 КЗпП України. Частина 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відтак, до 19.07.2022 право позивача на звернення до суду з даним позовом не обмежувалося будь-яким строком, а з 19.07.2022 реалізацію цього права закон обмежив трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в Україні встановлений карантин через COVID-19, який був неодноразово продовжений Урядом, зокрема до 30.06.2023. Отже, тримісячний строк, визначений статтею 233 КЗпП України, розпочав свій перебіг 19.07.2022 і мав би закінчитися 19.10.2022, якби не приписи пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30.06.2023. Обставини справи свідчать, що ОСОБА_1 наказом від 30.06.2023 виключений зі списків особового складу Військової академії та знятий з усіх видів забезпечення, а позовні вимоги охоплюють період з 11.01.2017 по 30.06.2023. Відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду першої інстанції, позов до суду першої інстанції надійшов 25.01.2024, тобто поза межами встановленого строку. Водночас, колегія враховує, що за результатами розгляду спору, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати йому індексації-різниці за період з 01.01.2023 по 30.06.2023, оскільки у вказаний період дія Закону №1282-ХІІ зупинена та, відповідно, індексація грошового доходу не проводиться, що виключає протиправну бездіяльність відповідача, в цій частині позовних вимог. Доводи скаржника про невиконанням судом першої інстанції вимог статті 123 КАС України, які стосуються залишення без руху позову для вирішення питання про поновлення строку звернення до суду, на думку колегії суддів не впливають на правильність вирішення судом спору, який є предметом розгляду. Як вище згадувалося, позовні вимоги, що були заявлені поза межами строку звернення до суду, були залишені без задоволення. Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні. Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений. Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі за позовом адвоката Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя Ю. М. Градовський суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 07.01.2025.