Постанова 4851 № 440/7604/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 р. Справа № 440/7604/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2023, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, по справі № 440/7604/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні д ї, ВСТАНОВИВ: До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить, з урахуванням заяви про виправлення описки від 23.06.2023 (а.с. 14): - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні 10.05.2023 та невиплати нарахованих виплат, а саме: грошового забезпечення за період з 01.05.2023 по 10.05.2023, тобто за 10 днів; додаткової винагороди 30000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» за період 01.05.2023 по 10.05.2023; одноразової грошової допомоги у зв?язку із звільненням з військової служби у розмірі 4% грошового забезпечення за кожен повний місяць служби з 25.02.2022 по 10.05.2023, тобто 56% грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби»; компенсації основної відпустки за 35 діб відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 нараховані виплати у зв`язку із звільненням, а саме: грошове забезпечення за період з 01.05.2023 по 10.05.2023, тобто за 10 днів; додаткову винагороду 30000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період 01.05.2023 по 10.05.2023; одноразову грошову допомогу у зв?язку із звільненням з військової служби у розмірі 4% грошового забезпечення за кожен повний місяць служби з 25.02.2022 по 10.05.2023, тобто 56% грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби»; компенсацію основної відпустки за 35 діб відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток з 11.05.2023 по день фактичного перерахування заборгованості з виплати ОСОБА_1 нарахованих виплат, а саме: грошового забезпечення за період з 01.05.2023 по 10.05.2023, тобто за 10 днів; додаткової винагороди 30000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» за період 01.05.2023 по 10.05.2023; одноразової грошової допомоги у зв?язку із звільненням з військової служби у розмірі 4% грошового забезпечення за кожен повний місяць служби з 25.02.2022 по 10.05.2023, тобто 56% грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби»; компенсації основної відпустки за 35 діб відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби 10.05.2023 не виплачено грошове забезпечення за період з 01.05.2023 по 10.05.2023, тобто за 10 днів, додаткову винагороду 30000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» за період 01.05.2023 по 10.05.2023, одноразову грошову допомогу у зв?язку із звільненням з військової служби у розмірі 4% грошового забезпечення за кожен повний місяць служби з 25.02.2022 по 10.05.2023, тобто 56% грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби», компенсацію основної відпустки за 35 діб відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік. З цих підстав позивач вважає, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум за період з 11.05.2023 по день фактичного перерахування позивачеві заборгованості з виплати. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову в частині позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 нараховані виплати у зв`язку із звільненням, а саме: грошове забезпечення за період з 01.05.2023 по 10.05.2023, тобто за 10 днів; додаткову винагороду 30000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період 01.05.2023 по 10.05.2023; одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби у розмірі 4% грошового забезпечення за кожен повний місяць служби з 25.02.2022 по 10.05.2023, тобто 56% грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби»; компенсацію основної відпустки за 35 діб відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік. Закрито провадження у справі №440/7604/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 нараховані виплати у зв`язку із звільненням, а саме: грошове забезпечення за період з 01.05.2023 по 10.05.2023, тобто за 10 днів; додаткову винагороду 30000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період 01.05.2023 по 10.05.2023; одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби у розмірі 4% грошового забезпечення за кожен повний місяць служби з 25.02.2022 по 10.05.2023, тобто 56% грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби»; компенсацію основної відпустки за 35 діб відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 р. по справі № 440/7604/23 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 11.05.2023 по 20.06.2023, тобто по день фактичного перерахування заборгованості з виплати нарахованих виплат. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що ним було подано рапорт до Відповідача, яким він просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби на підставі п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у запас на підставі п.п. «г». У даному рапорті відсутня згода на виключення зі списків особового складу військової частини без проведення розрахунку, додаткових заяв та згод позивачем до командування подано не було. Зазначено, що вказаний рапорт поданий до прийняття рішення про звільнення зі служби, 24.04.2023, та ним лише ініційовано звільнення. Відсутність претензій у ньому констатовано з приводу проходження позивачем служби та станом саме на 24.04.2023, а звільнено позивача було наказом від 10.05.2023 та розрахунки з ним проводились в день видання цього наказу. Також зазначив, що відповідачем не надано до суду копії підтверджуючих документів про надання позивачем згоди на виключення зі списків особового складу без проведення розрахунку, а тому судом першої інстанції, на думку позивача, неправильно застосовано норму п. 242 Положення №1153/2008 та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19 Відповідач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій зазначив, що вважає рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі №440/7604/23 таким, що повністю відповідає вимогам статті 242 КАС України, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 повністю, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі №440/7604/23 залишити без змін. Вказав, що ОСОБА_1 перед звільненням доводилось, що розрахунок буде проведений після його виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 . Зазначив, що за правовою позицією Верховного Суду наявність згоди військовослужбовця на виключення зі списків особового складу військової частини без остаточного розрахунку виключає застосування статті 117 КЗпП України. Так як, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини 10.05.2023, коли вже було нараховане грошове забезпечення за попередній місяць, виплата всього належного йому грошового забезпечення була здійснена на наступний місяць, а саме 20.06.2023. Вказав, що посилання апелянта на висновки, викладених у постанові Верховного Суду від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 не є релевантними до цієї справи, оскільки у вищезазначених справах не розглядалося питання надання згоди на виключення зі списків частини до проведення розрахунків, в порядку пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. На підставі положень п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 03.10.2022 по 10.05.2023, що підтверджується копією довідки про проходження служби №6879 від 05.07.2023. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2023 №133 солдата ОСОБА_1 , ..., звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №140-РС від 24.04.2023 відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв?язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числі осіб з інвалідністю І чи ІІ групи), вирішено вважати таким, що 10 травня 2023 року справи та посаду здав, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 10 травня 2023 року і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 22). 20.06.2023 відповідачем здійснено розрахунок з ОСОБА_1 у загальному розмірі 86088,11 грн. Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення за період 11.05.2023 по 20.06.2023 на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом у даній справі. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в рапорті ОСОБА_1 від 24.04.2023 з клопотанням про звільнення з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» абзац 4 солдатом, призваним по мобілізації ОСОБА_1 , зазначено, що бесіду з ним проведено, претензій до командування Міністерства оборони України та військової частини він не має (зворот а.с. 21), що свідчить про те, що позивач клопотав про найшвидше звільнення з військової служби з причини наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числі осіб з інвалідністю І чи ІІ групи та був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 без проведення з ним усіх необхідних розрахунків за його згоди, тому у спірному випадку відсутні підстави для застосування до відповідача передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності, оскільки військовослужбовцем надано згоду, передбачену пунктом 242 Положення №1153/2008, що виключає застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму Частиною першою, другою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 31.10.2019 у справі 2340/4192/18. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних звільненому працівникові сум на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008, в силу якого особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Вказаний висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19. Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 10.05.2023 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Розрахунок з ОСОБА_1 в загальному розмірі 86088,11 грн. здійснено відповідачем 20.06.2023 р. Відповідач, в якості підстав затримки остаточного розрахунку, з яким погодився суд першої інстанції, вказав те, що військова частина з січня 2023 року по теперішній час виконує бойові завдання щодо відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації на території України, а нарахування виплат і перевірка документів потребує значної кількості часу та людського ресурсу; позивач був виключений зі списків особового складу частини 10.05.2023, коли грошове забезпечення вже було нараховано за попередній місяць, виплата сум грошового забезпечення здійснена позивачу наступного після звільнення зі служби місяця; а також те, що в рапорті ОСОБА_1 від 24.04.2023 з клопотанням про звільнення з військової служби у запас, зазначено, що бесіду з ним проведено, претензій до командування Міністерства оборони України та військової частини він не має, тому оскільки військовослужбовцем надано згоду, передбачену пунктом 242 Положення №1153/2008, це виключає застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Разом з тим, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до відповідача передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 помилковим. Так, матеріали справи не містить доказів на підтвердження того, що позивачем було надано згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини до повного розрахунку. Посилання відповідача на те, що в рапорті від 24.04.2023 позивачем було зазначено про проведення з ним бесіди та відсутність претензій, що виключає відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що проведена бесіда стосувалась нарахування та виплати грошового забезпечення позивача. Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб?єкта владних повноважень обов?язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову. Суд апеляційної інстанції також відхиляє посилання відповідача на те, що на момент виключення зі списків особового складу частини ОСОБА_1 , вже було нараховане грошове забезпечення за попередній місяць, тому виплата всього належного йому грошового забезпечення була здійснена на наступний місяць, а саме 20.06.2023 р., оскільки рапорт позивачем було подано 24.04.2023 р. і означене не є законодавчо визначеною підставою затримки розрахунку при звільненні. Відтак, за цих обставин бездіяльність відповідача щодо нездійснення остаточного розрахунку з позивачем на день звільнення зі служби є протиправною, а тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України ґрунтуються на нормах закону. Що стосується вимог позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 11.05.2023 по 20.06.2023, тобто по день фактичного перерахування заборгованості з виплати нарахованих виплат, колегія суддів зазначає наступне. У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці просить нарахувати та виплатити на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в період з 11.05.2023 по 20.06.2023, тобто по день фактичного перерахування заборгованості з виплати нарахованих виплат. Як було зазначено, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати такої допомоги на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, яка підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно встановити дату виникнення спірних правовідносин, пов?язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення (10.05.2023), у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні. Датою проведення відповідачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні з заявником є 20.06.2023 р. Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 11.05.2023 по 19.06.2023, враховуючи те, що календарний день припинення військової служби (10.05.2023) та отримання виплати (20.06.2023) не підлягають включенню до періоду існування невиконаного зобов`язання з виплати належних працівникові сум. Відтак, застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року за № 2352-ІХ (далі Закон № 2352-ІХ), яким було запроваджено низку змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 06 грудня 2024 року по справі № 440/6856/22 дійшов висновку, що у зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим. Відтак, приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, належить враховувати без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові (постанова Верховного суду від 06 грудня 2024 року по справі № 440/6856/22). Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі Порядок № 100) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов?язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року за № 26, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів. Судом встановлено, що відповідно до довідки про грошове забезпечення та відрахування для пред`явлення за місцем вимоги за березень 2023 р. - квітень 2023 р. №891 від 30.06.2023 р. розмір грошового забезпечення позивача у березні 2023 року становив 25460,93 грн., у квітні 2023 року 25460,93 грн. Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 834 грн. 78 коп. (25460,93 грн. + 25460,93 грн : 61 день). Таким чином, сума середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням спірного періоду стягнення середнього заробітку у цій справі (з 11.05.2023 по 19.06.2023) складає 33391 грн. 20 коп. (834 грн. 78 коп. х 40 днів). Враховуючи бездіяльність відповідача та встановлені вище обставини, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 з посиланням на те, що військовослужбовцем надано згоду, передбачену пунктом 242 Положення №1153/2008, яка виключає застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 р. прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України). Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміні рішення є: неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі № 440/7604/23 - скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення при звільненні. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 11.05.2023 по 19.06.2023 у розмірі 33391 грн. 20 коп. (тридцять три тисячі триста дев`яносто одна грн. двадцять коп.). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій