Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/4695/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 р. Справа № 520/4695/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2023, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, по справі № 520/4695/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням уточнень, просить суд: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку; - зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 15 лютого 2022 року по 22 квітня 2022 року в розмірі 25212, 85 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка звільнена з військової служби 15.02.22 р. проте остаточний розрахунок після звільнення відповідачем здійснений 22.04.22 р. В зв?язку з чим просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов?язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 15 лютого 2022 року по 22 квітня 2022 року в розмірі 25212 (двадцять п?ять тисяч двісті дванадцять) грн. 85 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 992 (дев?ятсот дев?яносто дві) грн. 40 коп. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2023 р. по справі №520/4695/22 в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що посилання позивача на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними, оскільки позивач проходив військову службу та мав статус військовослужбовця, у зв`язку з чим положення КЗпП України не поширюється на спірні правовідносини. Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з тим, відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Також зазначив, що в матеріалах позовної заяви відсутня копія паспорту позивача як документа, що підтверджує його особу та зареєстроване місце проживання. Враховуючи, що до позовної заяви не додано копію документу, який посвідчує особу позивача, а підпис на позовній заяві візуально відрізняється від підписів, які були раніше зроблені позивачем під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , висловив сумніви у поданні вказаної позовної заяви саме ОСОБА_1 . Зазначив, що позивачем всупереч вимогам частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у додатку позовної заяви не вказано, що до позову додано копію позовної заяви із додатками для відповідача. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ) №43 по стройовій частині від 15.02.2022 року позивачку знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 з 15.02.2022 року. 22.04.2022 р. в/ч НОМЕР_1 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 в АТ «ПриватБанк» грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, вихідну допомогу при звільнені та грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 76 429,89 грн. Оскільки позивачка була звільнена з військової служби 15.02.22 р., а остаточний розрахунок після звільнення відповідачем був здійснений 22.04.22 р. позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридичні значимі обставини, як не виплата належних працівникові сум при звільнені та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Таким чином, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадянин України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів інших сімей. Згідно зі ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ. Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов?язані у п?ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов?язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів, право на яке особа набула під час проходження служби, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Отже, у спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового законодавства. За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. З урахуванням наведеного суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення: розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20, що враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України. Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненням працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений час у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України згідно з приписами якої в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, суд зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов?язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридичні значимі обставини, як не виплата належних працівникові сум при звільнені та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Порядком обчислення середньої заробітної плати проводиться згідно з вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до довідки відповідача від 10.02.2022 р. № 317 розмір середньоденної заробітної плати позивачки складає 387,89 грн. Кількість днів затримки розрахунку з 15.02. по 22.04.2022 р. складає 65 днів. Отже розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який належить стягнути з відповідача складає 25212, 85 грн. (387,89 грн. х 65). Поряд з цим, доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування незгоди відповідача із частиною оскаржуваного рішення стосовно розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені позивача по день фактичного розрахунку, а саме за період з 15 лютого 2022 року по 22 квітня 2022 року в розмірі 25212 (двадцять п`ять тисяч двісті дванадцять) грн. 85 грн., у зв?язку з чим в даній частині суд апеляційної інстанції не надає оцінку відповідним висновкам суду першої інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача щодо відсутності копії паспорта позивача, колегія суддів зазначає наступне. Приписами ч. 5 ст. 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу). Окремих (обов`язкових) вимог щодо надання копії паспорту громадянина України, положення КАС не містять, у тому числі ст. 161 КАС України, яка передбачає перелік документи, що додаються до позовної заяви, відтак вказане не є порушенням статті 161 КАС України. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 у справі № 320/7112/21, що свідчить про відсутність обов`язку надавати копію паспорта позивача. Посилання апелянта на недопустимість наданих позивачем доказів, з огляду на сумніви у дійсності підпису позивача в позовній заяві та копіях доданих до неї документів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки недостовірність підпису встановлюється відповідними доказами, зокрема, висновком експерта, які відповідач суду не надав. Візуальне встановлення недостовірності є припущенням, тому не може бути належним доказом по справі. Доводи апеляційної скарги про те, що всупереч вимогам ч.2 ст.161 КАС України у додатках до позовної заяви не вказано, що до позову додано копію позовної заяви із додатками для відповідача колегія суддів відхиляє, як такі, що не впливають на правомірність оскаржуваного рішення та не можуть бути підставою для позбавлення особи права на отримання належних виплат. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2023 по справі № 520/4695/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич