Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1987/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1987/24 пров. № А/857/11308/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Довгої О.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року (суддя- Гулкевич І.З., ухвалене в м. Львові) у справі № 380/1987/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: 26 січня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні період з 06.05.2018 по 26.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 №100; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні- період з 06.05.2018 по 26.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 №100. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 . Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 88481,28 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржили Військова частина НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , подавши апеляційні скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апелянт Військова частина НОМЕР_1 з наведених в своїй апеляційній скарзі підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Апелянт ОСОБА_1 з підстав наведених у своїй апеляційній скарзі просить змінити оскаржуване рішення в частині суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, в абзаці третьому рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 380/1987/24 слова та цифри «в сумі 88481,28 грн (вісімдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят одна гривня, 28 копійок)» замінити словами та цифрами «у розмірі 440 831,47 грн». Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволені апеляційної скарги позивача. Оскільки апеляційні скарги подані на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 99 від 08 травня 2018 року (по стройовій частині) вважати таким, що вибув, справи та посаду здав, старшого солдата ОСОБА_1 , пожежника пожежного взводу, звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 27 квітня 2018 року № 13-РС з військової служби у запас за пунктом а частини 6 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, з урахуванням підпункту ї пункту 1 частини 8 цієї ж статті (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі №380/11918/21, позивачу 26.12.2023 виплачено грошове забезпечення у розмірі 84 752,44 грн. Вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Згідно частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно частини другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі - Закон №2352-ІХ) положення статті 117 Кодексу законів про працю України викладені в такій редакції: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрали чинності з 19.07.2022. Як вірно встановлено судом першої інстанції, остаточний розрахунок у спірних правовідносинах з позивачем здійснений відповідачем 26.12.2023, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних останньому сум, є проміжок часу з 09.05.2018 (наступний день після виключення із списків особового складу) по 26.12.2023. Тобто, спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону №2352-ІХ. Верховний Суд в постановах від 14.03.2024 по справі №560/6960/23 та від 29.02.2024 по справі №460/42448/22 сформував правовий висновок про те, що у аналогічних правовідносинах належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Разом з тим, до суми виплати за період до 18.07.2022 суд, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити її розмір. Слід зазначити, що Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішений на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Вказаний підхід щодо застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосований Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17. Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладений щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ. Зазначений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 Кодексу законів про працю України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Відтак, середньоденний заробіток позивача відповідно до довідки відповідача складає 262,40 грн. З 09.05.2018 по 18.07.2022 розмір коштів, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 401 996,80 грн (262,40 грн х 1532 днів). Однак, враховуючи розмір заборгованості, суд першої інстанції вірно вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 40199,68 грн за період з 09.05.2018 по 18.07.2022. Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Відтак, з врахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України щодо шестимісячного строку нарахування середнього заробітку, сума, яка вчасно не виплачена позивачу за 6 місяців до дати виплати грошового забезпечення, складає 48281,60 грн (262,40 грн х 184 дні). За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.05.2018 по 26.12.2023 в загальному розмірі 88481,28 грн., а відтак позов підставно частково задоволено Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 380/1987/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга