Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/22149/23

Справа № 308/22149/23 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30.12.2024 м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., за участю ОСОБА_1 та її захисника-адвоката Ракущинець А. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/304/24, за апеляційною скаргою захисника-адвоката Ракущинця А. А. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.03.2024. Цією постановою: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп. З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №410207 від 27.10.2023 та постанови судді від 07.03.2024 вбачається, що 26.10.2023 о 23 год 36 хв, в м. Ужгород на перехресті вул. Капушанська Баб`яка, водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом Toyota Auris, державний номерний знак НОМЕР_1 , стала учасником дорожньо-транспортної пригоди та перебувала у стані алкогольного сп`яніння, результат позитивний 1,38 %, що підтверджується висновком лікаря нарколога 2181 від 27.10.2023. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП. В апеляційній скарзі захисник-адвокат Ракущинець А. А. просить постанови судді від 07.03.2024 скасувати та закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає проте, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, суд підійшов формально до вивчення обставин справи, що потягло за собою необґрунтоване накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, а тому постанова не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконною та необґрунтованою. Зазначає про неналежність як доказу протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки такий містить доповнення та уточнення, внесені рапортом працівника поліції, що є неприпустимим, оскільки виправлення до протоколу про адміністративне правопорушення не допускаються. За таких обставин вважає недоведеним факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані сп`яніння, що зумовлює закриття -2- провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП. Також вказує на неналежність як доказу відеозапису, оскільки такий не є безперервним та складається з окремих фрагментів. Крім того вказує, що протокол не містить відомостей про свідків, які б засвідчували факт стану сп`яніння. Також звертає увагу на відсутність в матеріалах справи направлення для проведення огляду з метою виявлення стану сп`яніння. Також захисник стверджує про про неможливість позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, оскільки на момент подій, описаних у протоколі, строк дії посвідчення минув. Також захисник просить поновити йому строк на апеляційне оскарження, оскільки такий ним пропущений не був, а його повередні апеляційні скарги безпідставно були повернуті судом апеляційної інстанції. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та її захисника-адвоката Рущинця А. А., які підтримали доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані по справі докази, апеляційний суд вважає, що клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав. Відповідно до ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце, і час розгляду справи, і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, оскаржувана постанова прийнята без участі сторони захисту 07.03.2024. Даних про належне повідомлення сторони захисту про час та місце розгляду справи саме 07.03.2024 у матеріалах справи немає. При цьому, з матеріалів справи, у тому числі наданих стороною захисту доказів, вбачається, що апеляційна скарга вперше була подана 18.03.2024, тобто із урахуванням вихідних днів у межах передбаченого ст. 294 КУпАП десятиденного строку на апеляційне оскарження. Тому, з метою недопущення порушення права ОСОБА_1 на захист та доступ до правосуддя, причини пропуску строку на подання апеляційної скарги визнаються поважними, у зв`язку з чим клопотання захисника-адвоката Ракущинця А. А. підлягає до задоволення і такий строк поновлюється. Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності. Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. -3- Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 (далі Інструкція), огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються наявними і дослідженими судом доказами. Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 410207 від 27.10.2023 , зміст якого, всупереч доводів апеляційної скарги, відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки у ньому наведені всі необхідні і передбачені цією нормою відомості. Щодо неточностей протоколу про адміністративного правопорушення, на які посилається захисник, то сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути доказом по справі, а лише встановлює обставини вчинення правопорушення, як і рапорт працівника поліції. Разом з тим як і протокол, так і рапорт працівника поліції знаходяться в об`єктивній взаємодії з іншими доказами. При цьому, твердження про те, що протокол містить доповнення та уточнення, внесені рапортом працівника поліції, та не містить відомостей про свідків, апеляційний суд відхиляє як такі, що жодним чином не спростовують факту порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України та не являються підставами для скасування оскаржуваної постанови, а відтак і визнання протоколу недопустимим доказом у справі. Вказаним протоколом про адміністративне правопорушення встановлено, що 26.10.2023 о 23 год 36 хв в м. Ужгороді, на перехресті вул. Капушанська Баб`яка, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Toyota Auris» державний номерний знак НОМЕР_1 , стала учасником дорожньо-транспортної пригоди та перебувала у стані алкогольного сп`яніння, результат позитивний 1,38 %, що підтверджується висновком лікаря нарколога № 2181 від 27.10.2023. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. -4- Також, вина ОСОБА_1 підтверджується копією протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 410206 від 27.10.2023, складеного за ст. 124 КУпАП, письмовими поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також наявними у матеріалах справи відеозаписами з нагрудних відеореєстратора поліцейських з місця події, що містяться на DVD-диску, що додано до протоколу. Крім того, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП стверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 2181 від 27.10.2023, складеним лікарем КНП «Закарпатський обласний медичний центр психічного здоров`я та медицини залежностей» ОСОБА_4 , яка будучи кваліфікованим фахівцем, встановила факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, про що склала відповідний висновок (а.с. 2). Цей висновок не суперечить вимогам, як ст. 266 КУпАП, так і Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1452/735 від 09.11.2015. У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які відомості, які би свідчили про зацікавленість вищевказаного лікаря у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних також відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги. Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що лікар КНП «Закарпатський обласний медичний центр психічного здоров`я та медицини залежностей» ОСОБА_4 при виконанні своїх функціональних обов`язків діяла виключно у межах наданих їй повноважень. При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження захисника в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими. Наведені докази є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейським інспектором роти ТОР УПП в Закарпатській області Прокопенком В. А. законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки поліцейським дотримано вимоги ч. 2 ст. 251, ст. 256, 265-2, 266, 268 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 410207 від 27.10.2023 складено відповідно до вимог, встановлених ст. 256 КУпАП, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом. Всупереч доводів захисника, апеляційним судом не встановлено допущених під час складання вказаного протоколу порушень Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008, а також Інструкції, затвердженої спільним наказом МВС та МОН України від 09.11.2015 № 1452/735. В апеляційній скарзі захисника не наведено жодних доводів, які б свідчили про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП . -5- Таким чином, обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді. Доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами справи не доведено факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, апеляційний суд відхиляє як такі, що не підтверджені будь-якими доказами й спростовані доказами, які наявні в матеріалах справи. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує те, що згідно норм діючого законодавства огляд на стан алкогольного сп`яніння проводиться виключно щодо водіїв транспортних засобів, факт проходження такого огляду ОСОБА_1 поза всяким розумним сумнівом свідчить про те, що саме вона була водієм транспортного засобу та керувала ним у стані алкогольного сп`яніння. Факт керування транспортним засобом підтверджується відеозаписом, що доданий до матеріалів справи та поясненнями самої ОСОБА_1 наданими в суді та письмовими поясненнями доданими до матеріалів справи про адміністративне правопорушення, згідно яких остання зазначила, що керувала транспортним засобом та після вчинення дорожньо-транспортної пригоди викликала поліцію. Разом з тим, твердження сторони захисту про те, що на долученому до протоколу відеозаписі не зафіксовано факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом є безпідставні, оскільки нормами КУпАП не передбачено обов`язку працівників поліції фіксувати факт керування, а відповідно і долучати такий відеозапис до протоколу про адміністративне правопорушення за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять жодних даних щодо протиправності дій працівників поліції, й оскарження таких дій та його результатів ОСОБА_1 та її захисником-адвокатом Ракущинцем А. А., а незгода з діями працівників поліції була висловлена ними лише під час розгляду справи в суді, що можна розцінювати, як спосіб захисту ОСОБА_1 . Не надано й доказів, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість працівників поліції. Разом з тим, стороною захисту не надано жодних відомостей щодо звернення із заявою до відповідних органів з метою ініціювання проведення службової перевірки чи порушення кримінального провадження з приводу незаконності дій працівників поліції, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційний суд відхиляє. Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. З огляду на викладене, аналізуючи зазначені вище положення процесуального закону та оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, не вбачає будь-яких законних підстав визнавати такі докази недопустимими та неналежними. Наведені докази жодним чином не спростовуються іншими доказами чи матеріалами справи, в тому числі і доводами сторони захисту, яка категорично заперечує вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і у постанові суду. Такі пояснення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та повністю спростовуються дослідженими доказами по справі. -6- Що стосується посилання адвоката на ненадання цілісного відеозапису, то зазначені доводи захисника не свідчать про недопустимість вказаного доказу, оскільки його якість та обсяг відображають з достатньою повнотою, стан водія, його поведінку та дотримання працівником поліції вимог закону. Доказів того, що даний відеозапис сфальсифіковано чи на ньому відображено інші обставини, ніж зазначені у протоколі, матеріали справи не містять. При цьому апеляційний суд звертає увагу на таке. Згідно пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Розділом ІІІ вищевказаної Інструкції передбачено порядок застосування відеореєстраторів, встановлених на службових транспортних засобах, а саме: відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія; включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки. Той факт, що наявні в матеріалах справи відеозаписи є роздільними на окремі файли, а відеофіксація не здійснювалася безперервно, не є підставою для закриття провадження по справі, оскільки цим відеозаписом чітко підтверджено як факт керування транспортним засобом, так і факт проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння. Отже, підстав піддавати сумніву зміст даного відеозапису немає, а тому такі доводи сторони захисту апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані та безпідставні. У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання недопустимим доказом відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, оскільки такі відповідають вимогам п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, згідно якого включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. Частина 2 статті 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису. -7- Відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Таким чином, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП. Посилання в апеляційній скарзі на недопустимість відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, як на неналежний доказ у зв`язку з тим, що вказаний запис є неповним, визнаються необґрунтованими, оскільки усі необхідні факти, які мають важливе значення при розгляді даної справи та з якими законодавство пов`язує настання відповідальності за вчинене правопорушення, чітко зафіксовані нагрудними камерами поліцейських та використані як доказ вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, яке ставиться йому за провину. За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до приписів ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, який оцінюється у сукупності з іншими доказами по справі, а обставини, що містяться на вказаному відеозаписі, повністю узгоджуються зі змістом обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 410207 від 27.10.2023, так і у долучених до нього доказах, а тому відсутні будь-які сумніви в належності та допустимості відеозапису. Всупереч доводам сторони захисту, апеляційний суд вважає даний відеозапис належним та допустимим доказом у справі. З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суддею місцевого суду ОСОБА_1 обґрунтовано визнано винною у порушенні вимог, які передбачені пунктом 2.9 «а» Правил дорожнього руху України та вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення. Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували доводи апеляційної скарги щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведені й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також направлені на уникнення останньою адміністративної відповідальності за вчинене. Слід також зазначити, щосудом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого правопорушення, особи порушника та обставин справи, правильно вирішено питання про кваліфікацію діянь ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції та вважає, що з врахуванням наведених обставин, а саме, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, таке порушення Правил дорожнього руху України є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків. При цьому, апеляційний суд враховує, що в рішенні у справі «О' Галлоран та Франціс проти (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. -8- Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи захисника про неможливість позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, враховуючи, що на момент подій описаних у протоколі строк дії посвідчення минув, з огляду на таке. Відповідно до пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» № 184 від 03.03.2022 (далі постанова КМУ № 184 від 03.03.2022) встановлено, що у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився. Вказана постанова, зокрема і підпункт 1 пункту 1, набрали чинності 03.03.2022. У преамбулі вказаної постанови КМУ № 184 від 03.03.2022 вказано, що вона прийнята відповідно до статей 12-1, 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 за № 64 «Про введення воєнного стану в Україні». При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАПу частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Клопотання захисника-адвоката Ракущинця А. А. задовольнити, поновити захиснику строк на апеляційне оскарження постанови судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.03.2024. Апеляційну скаргу захисника-адвоката Ракущинця А. А. залишити без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.03.2024 щодо ОСОБА_5 ,- без змін. Постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя