Постанова 4811 № 466/4365/23

Справа № 466/4365/23 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є. Провадження № 22-ц/811/552/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2024 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря Марко О.Р., з участю: ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 січня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання частково недійсними договорів, в с т а н о в и в: У квітні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Фінансова компанія (далі ФК) «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами в розмірі 47250 грн. та судових витрат. Вимоги обґрунтовано тим, що 16.01.2022 року між ТОВ «Кредитна установа (далі КУ) «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3297816584/764044, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, і був надісланий на номер мобільний телефону відповідача. 12.08.2022 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №12082022, згідно якого ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» відступає ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату, належні йому права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, що додається до договору факторингу. Відповідно до реєстру боржників від 12.08.2022 року до договору факторингу №12082022 від 12.08.2022 року, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 27000 грн., з яких: 10000 грн. заборгованість за основною сумою боргу; 17000 грн. заборгованість за процентами. Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», ні на рахунки попереднього кредитора. Крім того, 04.01.2022 року ТОВ «ФК «Інвеструм» та відповідачем укладено кредитний договір №02272-01/2022, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, і був надісланий на номер мобільний телефону відповідача. 31.01.2023 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №31012023, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «Інвеструм» передає ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі, що додається до договору. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №31012023 від 31.01.2023 року, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 20250 грн., з яких: 7500 грн. заборгованість за основною сумою боргу; 12750 грн. заборгованість за процентами. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором №02272-01/2022 в розмірі 20250 грн. та за кредитним договором №3297816584/764044 в розмірі 27000 грн., а загалом 47250 грн. Оскільки відповідач зобов`язання за кредитними договорами не виконує, заборгованість не сплачує, позивач просив стягнути вказану суму заборгованості у судовому порядку. 20.06.2023 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов, в якому просила визнати недійсними п.п.1.3, 4.3 кредитного договору №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та п.п.1.3, 4.3 кредитного договору №02272-01/2022 від 04.01.2022 року. Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовано тим, що встановлені у пунктах 1.3 кредитних договорів розміри процентів мають ознаки несправедливих умов у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки встановлюють вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми процентів (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції). З урахуванням зазначеного, визначений у пунктах 1.3 кредитного договору №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та кредитного договору №02272-01/2022 від 04.01.2022 року, розмір процентів 912,5% річних, є непропорційно великою сумою винагороди/компенсації, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Щодо визнання недійсними пунктів 4.3 зазначених договорів, якими передбачено, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в пункті 1.2 цього договору та/або в додатку до нього, проценти, передбачені в пункті 1.3 цього договору, продовжують нараховуватись за кожен день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з першого дня прострочення. Вважає, що вказаний пункт кредитних договорів суперечить нормам законодавства та сформованій судовій практиці, однак, позивачем здійснено неправомірне нарахування процентів після закінчення строку кредитування. Ухвалою від 10.07.2023 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним, здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного провадження у розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 січня 2024 року первісний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 у користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитними договорами: №3297816584/764044 від 16.01.2022 року в розмірі 27000 грн., з яких: 10000 грн. заборгованість за основною сумою боргу та 17000 грн. заборгованість за процентами; №02272-01/2022 від 04.01.2022 року в розмірі 20250 грн., з яких: 7500 грн. заборгованість за основною сумою боргу та 12750 грн. заборгованість за процентами, а всього 47250 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 у користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» 2147 грн. 20 коп. судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів 1.3, 4.3 кредитного договору №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та пунктів 1.3, 4.3 кредитного договору №02272-01/2022 від 04.01.2022 року відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та задовольнити її зустрічний позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що мала намір погашати отримані нею кредити в міру своїх фінансових можливостей, однак, у зв`язку з повномасштабною російською агресією на території України у неї виникла технічна та фінансова неспроможність виконувати в повному обсязі свої грошові зобов`язання за кредитними договорами, окрім того, вона не отримувала від позивача будь-яких звернень, пропозицій чи вимог щодо погашення або реструктуризації боргу. Стверджує, що тільки після початку розгляду даної справи в суді їй стало відомо, що право вимоги по кредитних договорах нібито передані позивачу за первісним позовом, оскільки жодних офіційних повідомлень щодо відступлення права вимоги їй не надходило. Звертає увагу, що як доказ переходу до позивача прав вимоги за кредитним договором №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та кредитним договором №02272-01/2022 від 04.01.2022 року позивачем надані копії реєстрів боржників, однак, такі є неякісними, а дрібний текст не дає можливості дослідити їх зміст, окрім того, суми відступлення, вказані в реєстрах та розрахунках, нічим не обґрунтовані та не доведені, тому вона не визнає факту переходу до позивача прав вимоги за даними кредитними договорами і вважає, що для вирішення даного спору необхідним є надання позивачем всіх документів, що підтверджують вказану обставину, а також доведеності розміру (обсягу) відступлення прав вимоги. Зазначає, кредитні договори є споживчими кредитами, а тому відповідач, як кредитодавець, не врахував її права, як споживача, та не надав їй у письмовому вигляді всієї інформації, що визначена ч.ч.2, 3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування». Окрім того, вважає, що позивачем неправомірно та безпідставно нараховувались проценти після закінчення строку кредитування, вказаного у кредитному договорі №3297816584/764044 від 16.01.2022 року (після 14.02.2022 року). Вважає, що умова п.4.3 кредитного договору є несправедливою згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та підлягає визнанню недійсною, оскільки розмір процентів, а саме 912,5% річних, є непропорційно великою сумою компенсації (понад 50% вартості кредиту) та не відповідає засадам добросовісності та розумності. Додає, що зазначений надмірний фінансовий тягар особливо гостро відчувається в умовах нинішньої фінансової кризи. На підставі наведеного вважає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, є необґрунтованим та незаконним. 25.04.2024 року від ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечуються доводи та вимоги апелянта. Зазначає, що матеріалами справи в повній мірі доведено факт укладення кредитних договорів, обґрунтовано розмір заборгованості відповідача за кредитними договорами, з умовами яких відповідач ознайомлена. На переконання позивача, надані суду докази є належними, допустимими і достатніми для підтвердження факту укладення кредитних договорів між відповідачем та первісними кредиторами, а також підтвердження факту перерахування коштів на картковий рахунок відповідача. Також зауважує, що за весь період перебування права вимоги за вищезазначеними договорами, позивач не здійснив жодних додаткових нарахувань і не застосував жодних штрафних санкцій до боржника, а лише просить стягнути з відповідача ту заборгованість за кредитними договорами, яка була нарахована первісними кредиторами. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. В судове засідання апеляційного суду позивач повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, тому справу розглянуто апеляційним судом відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України у його відсутності. Заслухавши пояснення відповідача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено, що 16.01.2022 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3297816584/764044. Згідно умов цього договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 10000 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 14.02.2022 року. Строк дії даного договору починався з моменту його укладення відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Сторони погодили розмір процентів за користування кредитом та порядок їх нарахування. Зокрема, відповідно до п.1.3 цього договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% на добу. Також відповідно до п.2.2 договору, сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок товариства у строк, встановлений договором. Пункт 2.4 договору передбачає, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. Відповідно до п.4.3 договору, у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений у п.1.2 договору, проценти, передбачені в п.1.3 договору, продовжують нараховуватися за кожен день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору. Зазначений договір укладений між сторонами дистанційно в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором R49312. Згідно додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту №3297816584/764044, сума кредиту за договором становить 10000 грн., проценти за користування кредитом 7500 грн., загальна вартість кредиту 17500 грн. 12.08.2022 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №12082022, відповідно до якого ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №12082022 від 12.08.2022 року, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 27000 грн. Із розрахунку заборгованості за кредитним договором від 16.01.2022 року №3297816584/764044 за період з 12.08.2022 року по 31.03.2023 року встановлено, що ОСОБА_1 не виконувала взятих на себе зобов`язань по сплаті кредитних платежів та процентів за користування кредитом, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 27000 грн., з яких: 10000 грн. сума заборгованості за основним боргом, 17000 грн. сума заборгованості за процентами. Відповідно до інформаційної довідки №918/04 від 20.04.2023 року, виданої ТОВ «Платежі онлайн», 16.01.2022 року здійснено переказ на суму 10000 грн. на карту НОМЕР_1 , вказану ОСОБА_1 під час оформлення договору. 04.01.2022 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №02272/01/2022, згідно з яким відповідачу надано фінансовий кредит в розмірі 7500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач (клієнт) зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Кредит надавався строком на 30 днів, тобто до 01.02.2022 року. Строк дії договору починався з моменту його укладення відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Сторони погодили розмір процентів за користування кредитом та порядок їх нарахування. Зокрема, відповідно до п.1.3 цього договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% на добу. Згідно з п.1.6 договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Також відповідно до п.2.2 даного договору, сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок товариства у строк, встановлений договором. Згідно з п.2.3 договору, у разі недотримання умов, встановлених п.1.4 цього договору, та/або в разі пролонгації кредиту, нарахування процентів здійснюється на загальних умовах за стандартною процентною ставкою з першого дня користування кредитними коштами відповідно до п.1.3 цього договору, при цьому, клієнт погоджується, що такий перерахунок процентів за користування кредитом не є односторонньою зміною умов договору. Пункт 2.5 договору передбачає, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У пункті 3.3.4 договору сторони передбачили відстрочення виконання зобов`язання на строк 7/14/30 днів, за умови сплати для цього процентів до наведеного розрахунку: 7 днів 3% на добу від тіла кредиту; 14 днів 2,5% на добу від тіла кредиту; 30 днів 2,2 % на добу від тіла кредиту. Відповідно до п.4.3 договору, у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2 договору, проценти, передбачені в п.1.3 договору, продовжують нараховуватися за кожен день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору. Зазначений договір укладений між сторонами дистанційно в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором W9623. Згідно додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту №02272-01/2022, сума кредиту за договором становить 7500 грн., проценти за користування кредитом 5625 грн., загальна вартість кредиту 13125 грн. Заявкою від 02.02.2022 року на відстрочення виконання зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту ОСОБА_1 просила відстрочити виконання зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту №02272-01/2022 від 04.01.2022 року на термін 7 днів, оплативши 1575 грн. відповідно до п.4.6 Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. У додатковій угоді №3 до договору про надання фінансового кредиту №02272-01/2022 від 04.01.2022 року сторони погодили відстрочити виконання зобов`язання за договором на 7 днів, тобто до 08.02.2022 року. Будь-які нарахування за кредитом на строк відстрочення призупиняються, сума заборгованості клієнта становить 13125 грн. 31.01.2023 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №13012023, відповідно до якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №31012023 від 31.01.2023 року, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 20250 грн., що складається з 7500 грн. заборгованості за основною сумою боргу та 12750 грн. заборгованості за процентами. Із розрахунку заборгованості по кредитному договору №02272-01/2022 від 04.01.2022 року встановлено, що у відповідача ОСОБА_1 внаслідок невиконання зобов`язань виникла заборгованість в розмірі 20250 грн., з яких: 7500 грн. сума заборгованості за основним боргом; 12750 грн. сума заборгованості за процентами. Відповідно до інформаційної довідки №2919_230626094251 від 26.06.23023 року, виданої ТОВ «Інвеструм», 04.01.2022 року 07:05:13 через систему iPay.ua 129094266 на карту НОМЕР_1 зараховано 7500 грн. Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України). За правилами ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно з положеннями ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування», кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Інше щодо спору між сторонами законом не встановлено. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону). Згідно зі ст.11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідно до ст.12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. За правилами ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 не оспорює факту укладення з ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «Інвеструм» договорів про надання фінансових кредитів. Тобто, переглядаючи веб-сайти ТОВ «КУ «Європейська кредитна група», ТОВ «ФК «Інвеструм», відповідач мала змогу ознайомитися й ознайомилася з правилами надання цими товариствами коштів у позику, з інформацією про кредит, вірогідними текстами кредитних договорів, з інформацією, передбаченою ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ліцензіями, фінансовими звітами ТОВ «КУ «Європейська кредитна група», ТОВ «ФК «Інвеструм». Після прийняття ОСОБА_1 умов кредитних договорів нею укладено описані вище електронні кредитні договори, які вона підписала відповідно до ч.ч.6, 8 ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», за допомогою електронного підпису та отримала кредит по кожному з кредитних договорів на свою платіжну карту НОМЕР_1 , яку вказала при оформленні заявок. В дні укладення кредитних договорів на її картковий рахунок були зараховані кошти, чого не заперечує відповідач ОСОБА_1 . Суд першої інстанції правильно вважав доведеним, що кредитні договори підписані позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразових паролів-ідентифікаторів, які були надіслані первісними кредиторами на номер телефону, зазначений відповідачем при реєстрації на сайті кредитодавців, на підтвердження чого в ідентифікаційній частині договорів містяться коди ідентифікатори відповідача, що і є її безпосереднім підписом. Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитні договори не були б укладеними сторонами, суд дійшов правильного висновку, що ці правочини, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21). Після підписання електронним підписом кредитних договорів і прийняття акцепту оферти у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у товариств виникли зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача виникло зобов`язання з повернення кредитних коштів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У справі, що переглядається позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована. Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно з статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Із матеріалів справи встановлено, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 , а саме: договори, укладені між первісними кредиторами та відповідачем, договори факторингу, укладені між первісними кредиторами та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», які у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто в силу ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Доводи апеляційної скарги про те, що зазначені документи не підтверджують перехід права вимоги від первісних кредиторів до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», є помилковими. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань за договорами про надання фінансового кредиту №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та №02272-01/2022 від 04.01.2022 року, тому з неї на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість, яка виникла за цими договорами. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення заборгованості за вказаними договорами в повному обсязі, суд першої інстанції не врахував наступного. Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Отже, з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за договорами кредиту та позики проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 30 днів, тобто строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки. За умовами договору №3297816584/764044 від 16.01.2022 року передбачено надання кредиту в розмірі 10000 грн., строком на 30 днів, тобто до 14.02.2022 року. Із долученого стороною позивача детального розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №3297816584/764044 від 16.01.2022 року вбачається нарахування процентів за період з 16.01.2022 року по 15.05.2022 року, що не узгоджується з умовами кредитного договору, зокрема, п.1.2 договору. Аналогічно, за умовами договору №02272-01/2022 від 04.01.2022 року передбачено надання кредиту в розмірі 7500 грн., строком на 30 днів, тобто до 01.02.2022 року. Із долученого стороною позивача детального розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №02272-01/2022 від 04.01.2022 року вбачається нарахування процентів за період з 04.01.2022 року по 10.05.2022 року, що не узгоджується з умовами кредитного договору, зокрема, п.1.2 договору. ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило стягнути з ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що проценти після закінчення тридцятиденного строку кредитування нараховувались згідно з п.4.3 договорів. Разом з тим, колегія суддів враховує, що пункти 4.3 договору №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та договору №02272-01/2022 від 04.01.2022 року знаходяться у розділі 4 договорів, в яких передбачена відповідальність сторін та порядок вирішення спорів. Тобто, зазначений пункт не стосується предмету та строку дії договору. При цьому, позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, положення п.4.3 договорів після закінчення їх строку не можуть застосовуватися. Стягнувши проценти після закінчення строку договору, суд допустився помилки, оскільки позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих в порядку ст.625 ЦК України, позивач не заявляв, а суд не має права виходити за межі предмету та підстав позову. Тому, заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №3297816584/764044 від 16.01.2022 року становить 17500 грн., з яких: 10000 грн. сума кредиту та 7500 грн. сума нарахованих процентів. Правильність такого висновку підтверджується й додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту №3297816584/764044 від 16.01.2022 року, в якому зазначено суму кредиту, яка підлягає сплаті відповідачем 10000 грн. та суму нарахованих процентів за 30 днів 7500 грн., а всього: 17500 грн. Аналогічно й за договором про надання фінансового кредиту №02272-01/2022 від 04.01.2022 року, яким передбачено надання кредиту в розмірі 7500 грн. (п.1.1.), строком на 30 днів, тобто до 01.02.2022 року (п.1.2.), зі сплатою 2,5% на добу. Виходячи з наведеного, розмір заборгованості за вказаним договором становить 13125 грн., з яких: 7500 грн. тіло кредиту, 5625 грн. сума нарахованих процентів. Правильність такого висновку підтверджується й додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту №02272-01/2022 від 04.01.2022 року. Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за договорами про надання фінансового кредиту необхідно змінити, зменшивши розмір стягуваної з відповідача заборгованості з 47250 грн. до 30625 грн., а саме: за договором про надання фінансового кредиту №3297816584/764044 від 16.01.2022 року з 27000 грн. до 17500 грн., з яких: 10000 грн. за основною сумою боргу та 7500 грн. за процентами; за договором про надання фінансового кредиту №02272-01/2022 від 04.01.2022 року з 20250 грн. до 13125 грн., з яких: 7500 грн. сума кредиту та 5625 грн. сума нарахованих процентів. Отже, апеляційна скарга лише в цій частині є частково обґрунтованою і підлягає до задоволення. Доводи апеляційної скарги про те, що первісні кредитодавці здійснювали нарахування процентів згідно з п.1.3 договорів, а саме 912,5% річних, що становить 2,50% на добу, що є несправедливими умовами, згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», колегією суддів відхиляються як безпідставні, з огляду на таке. Звернувшись до суду із зустрічною позовною заявою, ОСОБА_1 посилалась на порушення її прав як споживача кредитних послуг, оскільки умови п.1.3 договору №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та №02272-01/2022 від 04.01.2022 року є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, створюють істотний дисбаланс між договірними правами і обов`язками сторін на шкоду споживачеві. За змістом статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1341цс15. Розглядаючи позов, суд першої інстанції встановив, що договори №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та 02272-01/2022 від 04.01.2022 року підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач за зустрічним позовом на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору, відповідач надав позивачеві документи, в електронному вигляді, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі, й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки; у додатках до договорів щодо реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту, які підписані ОСОБА_1 в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Позивач не надала доказів щодо введення її в оману під час укладення договору про надання фінансового кредиту №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та №02272-01/2022 від 04.01.2022 року, оскільки перед їх підписанням вона мала можливість ознайомитися із текстом та умовами договорів та підписала їх власноруч, із застосуванням електронного підпису. Окрім того, у разі незгоди з умовами кредитного договору, ОСОБА_1 мала можливість скористатися своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.3.4 договору №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та п.3.3.6 договору №02272-01/2022 від 04.01.2022 року на відмову від договору, протягом 14 календарних днів, з дня укладення договору без пояснення причин. Проте, таких дій ОСОБА_1 не вчинила, натомість, підписала договори та отримала кредитні кошти. Отже, відсутні правові підстави для визнання п.1.3 договору про надання фінансового кредиту №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та договору №02272-01/2022 від 04.01.2022 року недійсними відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України та порушення положень ст.ст.13, 18-19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки перед його підписанням позивач мала можливість ознайомитись із текстом та умовами договорів та підписала їх, із застосуванням електронного підпису. Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів 4.3 договорів про надання фінансового кредиту №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та №02272-01/2022 від 04.01.2022 року, якими передбачено, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит у строк, зазначений в п.1.2 цього договору та/або в додатку (ах) до цього договору, проценти, передбачені в п.1.3 цього договору, продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з першого дня прострочення виконання умов договору, то колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з такого. Як встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, договори про надання фінансового кредиту №3297816584/764044 від 16.01.2022 року та №02272-01/2022 від 04.01.2022 року підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, про що свідчить п.п.6.1, 7 цього договору. Оспорюваний ОСОБА_1 п.4.3 договорів міститься у розділі 4 договорів «відповідальність сторін та порядок вирішення спорів», розмір процентів за неналежне виконання умов договору визначений за спільною згодою сторін договору, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст.627 ЦК України. Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в означеній частині, апелянтом не надано. Доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Отже, в іншій частині доводи апеляційної скарги є безпідставними, тому така підлягає частковому задоволенню. Відповідно до статті 141 ЦПК України та з урахуванням наслідків розгляду справи апеляційним судом часткового задоволення позовних вимог, з відповідача у користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1391 грн. 70 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1938 грн. 44 коп. Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку, що з позивача на користь відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 546 грн. 74 коп. (1938,44 грн. 1391,70 грн. = 546,74 грн.), у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні і в частині розподілу судових витрат. В решті, визначених процесуальним законом підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 січня 2024 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитними договорами, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», змінити, зменшивши його до 30625 гривень, в тому числі: за договором про надання фінансового кредиту №3297816584/764044 від 16.01.2022 року з 27000 гривень до 17500 гривень, з яких: 10000 гривень за основною сумою боргу та 7500 гривень за процентами; за договором про надання фінансового кредиту №02272-01/2022 від 04.01.2022 року з 20250 гривень до 13125 гривень, з яких: 7500 гривень сума кредиту та 5625 гривень сума нарахованих процентів. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 січня 2024 року в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору змінити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 546 гривень 74 копійки. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 27 грудня 2024 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич