Постанова 4855 № 580/4344/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4344/24 Суддя (судді) першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 грудня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: 1) визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України (п. 5 протоколу від 02.12.2021 №182) про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії; 2) зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2023 №975. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року позовну заяву залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, за якою суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що про існування оскаржуваного рішення Міністерства оборони України позивач дізнався 15.04.2024 після отримання його у ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується також й тим, що 09.04.2024 ОСОБА_2 повторно звертався до третьої особи із заявою про виплату одноразової грошової допомоги. Наголошує, що позивач як фізична особа не міг припустити, що ІНФОРМАЦІЯ_1 як суб`єкт владних повноважень може допустити несвоєчасне направлення документів від Міністерства оборони України. Зауважує, що не звертався до відповідача щодо результатів розгляду заяви з огляду на введення в Україні воєнного стану, небажання відволікати Міністерство оборони України поточними питаннями, а також сильні душевні хвилювання, стан здоров`я та сімейні обставини, пов`язані з військовою агресією рф проти України. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії. У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує, зокрема, тим, що позивач протягом тривалого часу без поважних причин не цікавився результатом розгляду його заяви; більше того, копія рішення від 02.12.2021 №182 направлялася на його адресу третьою особою у грудні 2021 року. Відзиву на апеляційну скаргу від ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило. Після надходження матеріалів справи ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до ст. ст. 311, 312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни другої групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 . Із змісту довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ №795617 вбачається, що з 25.08.2021 позивачу встановлену ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності. Листом від 15.04.2024 №1021/8/9/3035 третя особа повідомила позивача про те, що питання призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності вже було розглянуте комісією Міністерства оборони України з питань призначення і виплати одноразової грошової допомоги і за результатами якого прийнято рішення (протокол від 02.12.2021 №182) про відмову у призначенні. Крім того, до цього листа ІНФОРМАЦІЯ_1 було додано витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації від 02.12.2021 №182. Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом, наголошуючи, що дізнався про прийняття такого рішення лише у квітні 2024 року з листа ІНФОРМАЦІЯ_2 . Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції зазначив, що позивач після подання заяви про виплату одноразової грошової допомоги вперше 25.10.2021 впродовж тривалого часу жодним чином не цікавився результатами її розгляду та не надав належних і допустимих доказів неможливості вчинити дії з отримання відомостей про хід розгляду заяви. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Приписи п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Отже, підставою для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України є неподання особою заяви про поновлення строку звернення до суду або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду незалежно від того, чи вирішувалося питання про поновлення такого строку в ухвалі про відкриття провадження у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Приписи абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З наведених норм вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19). Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 02.12.2021 №182, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги. При цьому, як наполягає позивач, останній дізнався про існування такого рішення 15.04.2024 з відповідного листа ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, як встановлено судом першої інстанції і не заперечується учасниками справи, із заявою про призначення одноразової грошової допомоги позивач вперше звернувся 25.10.2021. Ввідповідно до п. 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання. Отже, законодавцем чітко регламентовано строк, протягом якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний вирішити питання про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. І такий строк складає один місяць з дня надходження на розгляд відповідних документів. У свою чергу, позивач, звернувшись із заявою про виплату такої допомоги у жовтні 2021 року, до квітня 2024 року не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на з`ясування інформації про результати її розгляду, як і не звертався до суду із позовом про визнання бездіяльності Міністерства оборони України щодо нерозгляду такої заяви. У зв`язку з наведеним колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає помилковими аргументи ОСОБА_1 про те, що про порушення своїх прав останній дізнався з листа ІНФОРМАЦІЯ_3 15.04.2024, оскільки його отримання не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується та не змінює початок перебігу строку звернення до суду. Викладеним також спростовуються доводи апелянта про те, що останній не мав іншої можливості дізнатися про порушення своїх прав, оскільки доказів, що позивач намагався протягом більш як двох років поцікавитися про результати розгляду його заяви від 25.10.2021, матеріали справи не містять. Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не міг допускати можливу протиправну поведінку ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині виконання обов`язку з направлення позивачу копії спірного у цій справі рішення Міністерства оборони України колегія суддів зазначає, що попри безумовний обов`язок суб`єкта владних повноважень діяти у виключній відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України громадянин має демонструвати свою зацікавленість у результаті розгляду порушеного ним питання. До того ж дії чи бездіяльність третьої особи щодо ненаправлення або несвоєчасного направлення позивачу спірного рішення відповідача не є предметом оскарження у цій справі. Посилання апелянта на введення воєнного стану в якості об`єктивної перешкоди для своєчасної реалізації свого права на звернення до суду із цим позовом колегія суддів оцінює критично, оскільки саме по собі введення воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку за відсутності належних і допустимих доказів, що такий стан перешкоджав особі скористатися своїми правами. Тим більше, що в умовах воєнного стану суди свою роботу не зупиняють, що прямо передбачено ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 у справі «МШ «Голуб» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Судовою колегією враховується, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20. Таким чином, оскільки за правилами п. 13 Порядку №975 позивач повинен був бути обізнаний про результати розгляду своєї заяви від 25.10.2021 наприкінці грудня 2021 року шляхом отримання відповідного повідомлення від третьої особи, то з`ясування ним лише у квітні 2024 року відомостей про прийняття рішення за наслідками розгляду такої заяви не може вважатися поважною причиною для поновлення строку звернення до суду з огляду на викладені вище мотиви. У рішенні від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого. Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33). Як було підкреслено вище, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Відтак, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом підтверджуються матеріалами справи, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року - залишити без задоволення. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна