Постанова Київський апеляційний суд № 381/1641/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 грудня 2024 року м. Київ Справа № 381/1641/24 Провадження № 22-ц/824/14958/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А. М., суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором №96881559000 від 17.10.2020 року у сумі 19600,25 грн. та понесені витрати на сплату судового збору у сумі 3028,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 17.10.2020 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1, за умовами якого відповідачу було надано кредит у сумі 32496,95 грн., а відповідач зобов`язалась повернути кредит, плату за кредит, інші платежі не пізніше 17.10.2022 року. 23.01.2021 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №235, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача. Станом на день подачі позову борг складає 19600,25 грн., що включає 10176,05 грн. заборгованість за тілом кредиту та 9424,20 грн. заборгованість за комісією. Банк виконав свої зобов`язання належним чином, але відповідач не виконала свого обов`язку належним чином, що змушує позивача, який має право вимоги до відповідача, звернутись до суду з даним позовом. Оскільки відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором, що змушує позивача звернутись до суду з даним позовом. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської обл. від 19 червня 2024 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 від 17.10.2020 року задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 від 17.10.2020 року заборгованість за тілом кредиту в розмірі 4085,73 грн. та 3028,00 грн. судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України № 168 та постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц: оскільки банком у договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно, суд вважає, що підстав для стягнення з відповідача заборгованості за комісією немає, а пункти кредитного договору про сплату щомісячної комісії є нікчемними. При цьому, із наданого розрахунку заборгованості вбачається, що позичальником було погашено 6090,32 грн. на сплату комісії, тобто на виконання умов договору, що є нікчемними в силу положень закону. Тому, дані кошти слід врахувати в рахунок погашення заборгованості, а загальна сума боргу складає 4085,73 грн. (10176,05 грн.- 6090,32 грн.). Таким чином, враховуючи вказане, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. Не погоджуючись з судовим рішенням, 24 липня 2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало засобами поштового зв`язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу. У обґрунтуванні доводів апеляційної скарги позивач вказує на що кредитний договір укладений з додержанням вимог закону в тому числі в частині письмової форми. Відповідач здійснив волевиявлення щодо укладення договору шляхом підписання договору. Зазначає, що Закону України «Про споживче кредитування» не забороняється встановлювати в договорі комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, а отже відповідні умови можуть бути включені до договору та не суперечать вимогам законодавства України. Також вважає зарахування судом сплаченої відповідачем комісії в рахунок погашення тіла кредиту неправомірним, оскільки позивачем доведено належним чином наявність заборгованості у позивача. Враховуючи вищевикладене, позивач просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19.06.2024 у частині відмови в задоволенні комісії та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Позивача повністю, та стягнути з ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 542,00 грн. на користь ТОВ ФК «Кредит-Капітал». 06 серпня 2024 року матеріали справи № 381/1641/24 надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської обл. від 19 червня 2024 року у справі за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Київського апеляційногосуду від 29 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Відзиву відповідачем до Київського апеляційного суду подано не було. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. 17 жовтня 2020 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1, за умовами якого відповідачу було надано кредит у сумі 32496,95 грн., а відповідач зобов`язалась повернути кредит, плату за кредит, інші платежі не пізніше 17 жовтня 2022 року. 23 січня 2021 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №235, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача. Станом на день подачі позову борг складає 19600,25 грн., що включає 10176,05 грн. заборгованість за тілом кредиту та 9424,20 грн. заборгованість за комісією. Банк виконав свої зобов`язання належним чином, але відповідач не виконала свого обов`язку належним чином, що змушує позивача, який має право вимоги до відповідача, звернутись до суду з даним позовом. Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» посилалось на те, що Відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати кредит в строки, передбачені кредитним договором, що змушує позивача звернутись до суду з даним позовом. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в письмовій формі. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині стягнення тіла заборгованості за кредитним договором не оскаржується позивачем, апеляційний суд не переглядає рішення в частині стягнення тіла кредиту. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову в частині комісії за кредитним договором посилався на постанову Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, де Верховний Суд дійшов до висновку, що пункти кредитного договору про сплату щомісячної комісії є нікчемними, оскільки банком в договорі була встановлена плата за послуги, які за Законом повинні надаватись безоплатно. Посилаючись на ч. 2 ст. 215 ЦК України, згідно якої недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), та те, що у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а також ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України, суд першої інстанції встановив що вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає. У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, якою керувався суд першої інстанції при винесенні рішення, кредитний договір було укладено у серпні 2015 року, тобто на момент вчинення правочину були чинними Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України № 168, а також Закон № 3795-VI (Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг), що набрав чинності 16 жовтня 2011 року, згідно яких комісія у кредитному договорі вважалась нікчемною, та які втратили чинність 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон № 1734-VIII. Кредитний договір між позивачем та відповідачем було укладено 17.10.2020 року, тому судом першої інстанції застосовано нормативно-правову базу, яка втратила чинність на момент укладення правочину. Тим не менш, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині комісії, однак помилився з мотивами такої відмови. Тому судове рішення в цій частині належить змінити в частині мотивів такої відмови. 10 травня 2007 року Правління НБУ прийняло постанову, якою затвердило Правила № 168, що набрали чинності 5 червня 2007 року. Згідно з пунктом 3.6 цих Правил банки не мали права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Ці Правила втратили чинність 10 червня 2017 року. 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон № 3795-VI. Згідно з абзацом дев`ятим пункту 8 розділу І цього Закону частину четверту статті 11 Закону № 1023-XII було доповнено новим абзацом третім такого змісту: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною». Наведені приписи у такій редакції діяли до 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон № 1734-VIII. Згідно з останнім текст статті 11 Закону № 1023-XII виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону № 1023-XII до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII. Закон № 1734-VIII у редакції, чинній до 19 жовтня 2019 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року), до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цей же пункт з 19 жовтня 2019 року визначив, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Відповідні висновки виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21). Наведені вище приписи Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління (обслуговування) кредитом. Станом на час укладення кредитного договору частина Закону України «Про споживче кредитування» передбачав можливість встановлення комісії за управління кредиту. Тим не менш, апеляційний суд відмовляє в стягненні заборгованості в частині комісії з наступних підстав. Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) зазначила, що «комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У кредитному договорі, який укладений між сторонами, не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», чинними на момент укладення договору. Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору, а також те, що договором безпосередньо передбачена комісія за послуги, які згідно чинного на момент укладення правочину законодавства України мають надаватись безкоштовно, тому положення пункту 3.12 вказаного договору, та додатків до нього щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування та управління кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у своїй постанові від 12 червня 2024 року у справі № 295/11290/21 (провадження № 61-8534св23). Процентна ставка у розмірі 0,00001% річних не обґрунтовує незаконність умов кредитного договору в частині комісії, які не є її альтернативою. Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення комісії суд першої інстанції здійснив перерахунок сплачених позивачкою платежів за кредитним договором. Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту, наявні підстави для зобов`язання позивача здійснити перерахунок заборгованості за договором. Зобов`язання позивача здійснити перерахунок заборгованості з огляду на встановлення незаконності нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредиту, унеможливить стягнення з позивачки цієї суми заборгованості, а також зобов`язує банк переглянути виконання ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором, а в разі внесення коштів в більшому розмірі - повернути їх відповідачу, що забезпечує захист її інтересу у правовій визначеності. Схожі за змістом висновки зробив Верховний суд у своїй постанові від 12 червня 2024 року у справі № 295/11290/21 (провадження № 61-8534св23), у постановах від 31 січня 2024 року у справ № 450/126/20 та від 09 лютого 2024 року у справі № 337/3703/22. Разом із тим, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що 23 січня 2023 року АТ «УкрСибБанк» уклало з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» договір факторингу № 235, за умовами якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги за кредитним договором від 17 жовтня 2020 року № НОМЕР_1. За таких обставин, суд першої інстанції правильно зробив перерахунок заборгованості, відмовив у задоволенні позовних вимог в частин комісії, однак помилився з мотивами такої відмови. Тому судове рішення в цій частині належить змінити в частині мотивів такої відмови. Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2024 року підлягає зміні в мотивувальній її частині з підстав, зазначених у цій постанові. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про зміну мотивувальної частину оскаржуваного судового рішення, що не вплинуло на обсяг вирішених позовних вимог, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Постанова Київськогоапеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до ВерховногоСуду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна