Постанова Київський апеляційний суд № 755/19730/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 грудня 2024 року м. Київ Справа № 755/19730/23 Провадження № 22-ц/824/13846/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А. М., суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів. Позов мотивований тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року з відповідача на користь позивача були стягнуті аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000,00 грн щомісячно, на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що на сьогоднішній день такий розмір аліментів є недостатнім для утримання сина, який потребує більших витрат, які позивачу важко нести самостійно. Позивач посилається на індекс інфляції та зазначає, що відповідач з І кварталу 2022 року проходить службу в ЗСУ, отже його матеріальне становище покращилось. Також вказує, що відповідач має земельний пай, який здає в оренду, проте додаткових коштів на дитину, лише один раз надав 10 000,00 грн. на святкування народження сина, при цьому має заборгованість по сплаті аліментів. Тому позивач вимушена звернутись до суду про стягнення аліментів в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), оскільки, на її думку, саме такий розмір буде відповідати реальному та інтересам дитини. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів - задоволено частково. Змінено встановлений рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 рудня 2018 року у справі №755/16682/18 розмір та спосіб стягнення аліментів, що стягуються на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , - з 2 000,00 грн щомісячно, на 1/6 частину з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення в зміненому розмірі - з дня набрання рішенням законної сили. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 1 073,60 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2 412,00 грн. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що судом врахована реальна спроможність відповідача сплачувати аліменти в зазначеному розмірі, та достатність коштів у цьому розмірі, з урахуванням утримання дитини сторін позивачем, для забезпечення належного матеріального утримання дитини та її гармонійного розвитку. Такий розмір аліментів, виходячи з розміру доходу, що отримує відповідач, є справедливим, з урахуванням того, що докази реальних витрат позивача на дитину, в матеріалах справи відсутні. Вимоги позивача про стягнення аліментів в розмірі частини від усіх видів доходу платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, то ця вимога не підлягає задоволенню, оскільки за рішенням суду вже стягнуто аліменти на утримання дитини, спосіб стягнення яких змінюється рішенням суду в даному судовому провадженні, а подвійне стягнення аліментів суперечить вимогам матеріального права, адже призведе до подвійної відповідальності платника аліментів, що є не припустимим. Отже в цій частині позов задоволенню не підлягає. Враховуючи, що позов задоволено частково, беручи до уваги обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, докази, які підтверджують здійснення відповідних витрат позивача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, враховуючи що вимога позову про зміну способу стягнення аліментів задоволена частково, а в задоволенні вимоги позову про стягнення аліментів відмовлено, на відповідача слід покласти понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2 412,00 грн. 19 червня 2024 року ОСОБА_2 , подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 було відмовлено у зупинені провадження по справі. Вказує, що він не отримував копію позовної заяви та тому не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Зазначає, що служба у Збройних Силах України має тимчасовий характер а тому матеріальне становище покращилось тимчасово. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів. 21 червня 2024 року ОСОБА_4 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що у відповідача наявна заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини. Зазначає, що реальні витрати на дитину значно вищі зазначених аліментів, оскільки у дитини присутні захворювання, а саме: Загальне недорозвинене мовлення ІІІ рівня; вроджена вада серця Двостулковий аортальний клапан, тип І без порушення функцій. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року справу було призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Правом подання відзиву на апеляційні скарги, сторони не скористалися. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку. Встановлено, що сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року у справі №755/16682/18 стягнуто з ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 000,00 грн щомісячно, з подальшою індексацією аліментів, починаючи з 01 листопада 2018 року до досягнення дитиною повноліття. (а.с.12-14) Згідно довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), станом на 10 листопада 2023 року, за ВП № 58371421 наявний борг з індексації суми аліментів, що підлягала сплаті, за період з листопада 2018 року по листопад 2023 року, сума індексації аліментів дорівнює 19 960,48 грн. (а.с.11) Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року у справі №755/16682/18 встановлено: «Згідно Довідки про доходи, виданої ДП «Національний палац мистецтв «Україна» від 04.12.2018 року № 53 ОСОБА_2 дійсно працює в ДП «Національний палац мистецтв «Україна» на посаді інструктора з протипожежної профілактики, загальна сума доходу за період з червня 2018 року по листопад 2018 року становить 30 581,68 грн. Згідно Довідки про доходи, виданої КЗ КРР «Козелецький районний центр ПМСД» від 03.12.2018 року № 447, ОСОБА_2 працює за сумісництвом у КЗ КРР «Козелецький районний центр ПМСД» на посаді молодшої медичної сестри, загальна сума доходу за період з 01 червня 2018 року по 30 листопада 2018 року становить 7 537,71 грн. За даними Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дані щодо реєстрації ОСОБА_2 відсутні. Згідно Довідки, виданої Виконавчим комітетом Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області від 07.12.2018 року № 4-489 жителю АДРЕСА_1 ОСОБА_2 про те, що він має такий склад сім`ї: ОСОБА_2 , 1979 року народження, - він же, та ОСОБА_5 , 1950 року народження, - мати, яка є пенсіонеркою з 23.02.2005 року довічно. За даними свідоцтв про реєстрацію ОСОБА_2 має на праві власності трактор колісний, 2007 року випуску та автомобіль «ВАЗ-2107», державний номерний знак НОМЕР_1 .» З наданих позивачем документів - відповіді ДПС України від 16 жовтня 2023 року боржник по виконавчому провадженню 58371421 ОСОБА_2 отримав наступні доходи: в Державному підприємстві «Національний палац мистецтв «Україна», сума нарахованого доходу за 1 квартал 2022 року склала 24 282,71 грн; за ІІ квартал 2022 року - 27 147,96 грн; за ІІІ квартал 2022 року - 4 022,10 грн; у військовій частині НОМЕР_2 , сума нарахованого доходу за І квартал 2022 року склала 19 219,93 грн.; за ІІ квартал 2022 року - 319 451,82 грн; за ІІІ квартал 2022 року - 347 387,28 грн; за ІV квартал 2022 року - 217 720,65 грн; за І квартал 2023 року - 234 598,47 грн; за ІІ квартал 2023 року - 168 823,40 грн; в Комунальному некомерційному підприємстві «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» сума нарахованого доходу за І квартал 2022 року склала 1 613,67 грн; в сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Полісся» сума нарахованого доходу за ІV квартал 2022 року склала 16 150,00 грн. (а.с.8-9) Таким чином розмір отриманого відповідачем доходу становив: за І квартал 2022 року - 45 116,31 грн.; за ІІ квартал 2022 року - 346 599,78 грн.; за ІІІ квартал 2022 року - 351 409,38 грн.; за ІV квартал 2022 року - 233 870, 65 грн.; за І квартал 2023 року - 234 598,47 грн.; за ІІ квартал 2023 року - 168 823,40 грн. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з?ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до положень ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Крім того, відповідно до положень статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Частиною 1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів. При цьому згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, позивач надала докази які підтверджують збільшення витрат на утримання дитини. Проте на думку суду, позивач не надав належних доказів які підтверджують витрати які зазначені в позові до матеріалів справи, щоб вказували на необхідність зміни способу та розміру стягнення аліментів, у розмірі який було зазначено в позовній заяві. Як убачається з матеріалів справи, до апеляційної скарги було ОСОБА_1 було долучено Консультативний висновок від 14 червня 2024 року та Висновок про повторну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи. Посилаючись на вказані докази позивач просила скасувати рішення суду першої інстанції та змінити розмір аліментів. Проте, вказані докази та доводи не були зазначені під час подачі позовної заяви до суду першої інстанції. Разом з тим, відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Також. відповідно до постанови Верховного суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 «Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування. Верховний Суд звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні. Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними: 1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; 2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду; 3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; 4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо). 5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень. Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (див.: постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження №14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі N 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31 серпня 2021 року у справі N 903/1030/19, провадження № 12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 та інші). Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (див.: постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження N 61-9422св22 та інші). У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання». Отже як вбачається, з зазначеного, для долучення доказів на стадії апеляційного оскарження які не були долучені до позовної заяви, необхідні поважні причини не долучення таких доказів до суду першої інстанції. Разом з тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не вказувала причин для пропуску строку для долучення доказів до матеріалів справи. Враховуючи викладене суд дійшов до висновку, що докази які були долучені ОСОБА_1 на стадії апеляційного оскарження суд до уваги не бере, оскільки вони були подані з пропуском строку який зазначено в статті 367 ЦПК України, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертаючись з позовом про зміну розміру та способу стягнення аліментів обґрунтовувала свої вимоги тим, що розмір аліментів, який сплачує відповідач, є недостатнім для гармонійного та повноцінного розвитку дитини. Підставою для зміни способу стягнення аліментів позивач вказувала потребу значних витрат на дитину. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази колегія судів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та обґрунтовано визначив розмір аліментів на утримання дитини. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 знаходиться в лавах Збройних Сил України, відтак провадження у справі повинно було бути зупинена. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом. Випадки, коли суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, визначені у частині першій статті 251 ЦПК України. За змістом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. У такому випадку провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 253 ЦПК України). Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю воєнного стану в Україні, а із фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). ЄСПЛ зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року). Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що зупинення провадження у справі повинно сприяти принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. У постанові Верховного Суду України 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи». У постанові Верховного Суду України від 1 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі». В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що склад учасників процесу, предмет та підстави заявленого позову дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому доводи ОСОБА_2 не свідчили про безумовний обов`язок суду першої інстанції зупинити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, чим може бути порушено право позивача та інших відповідачів на справедливий суд та розумні строки розгляду справи. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач не отримував копію позовної заяви та тому не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Як вбачається з матеріалів справи 21 грудня 2024 року Дніпровський районний суд м. Києва направив запит до Козелецької територіальної громади щодо місця проживання ОСОБА_2 та до Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА». Відповідно до відповіді Козелецької селищної ради, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 28 березня 1996 року по теперішній час. 05 лютого 2024 року Дніпровський районний суд направив копію ухвали суду про відкриття провадже6ння у справі та копію позовної заяви. Заява про зупинення провадження у справі від ОСОБА_2 , в якій було зазначено адресу для листування, до суду надійшла 13 лютого 2024 року. Отже на час направлення ухвали та копію позовної заяви суду було відоме лише місце реєстрації відповідача а тому вказані документи були направленні по місцю реєстрації. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_2 до суду першої інстанції з заявою про ознайомлення з матеріалами справи або з заявою про повторне направлення копії ухвали про відкриття провадження по справі та копії позовної заяви, до суду не звертався. Відповідно до ч. 8 п. 4 ст. 128 ЦПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до матеріалів справи поштове відправлення з копією ухвали та позовної заяви повернулось до суду першої інстанції з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою», а тому відповідач вважається належно повідомлений, отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Щодо доводів відповідача про те, що служба у Збройних Силах України має тимчасовий характер а тому матеріальне становище покращилось тимчасово. Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду від 15 травня 2006 року, «ст. 192 СК ( 2947-14 ) розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У разі пред`явлення до особи, яка вже сплачує аліменти, позову про стягнення їх на дитину (дітей) від іншої матері або утримання на інших осіб, суд має вчинити передбачені ч. 3 ст. 36 ЦПК ( 1618-15 ) дії щодо залучення одержувача аліментів до участі у справі. Якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи, розмір аліментів може бути зменшено за заявою батьків, уповноваженого цієї громади чи особи і за згодою органу опіки та піклування. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили». Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що відповідач після зміни майнового стану, після звільнення з лав Збройних Сил України не позбавлений права та можливості звернутись до суду з заявою про зміну розміру аліментів для їх зменшення, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов правильних та обґрунтованих висновків про задоволення позову частково. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає. Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційні скарги без задоволення, розподіл судових витрат у зв`язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року- залишити без змін. Постанова Київськогоапеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до ВерховногоСуду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна