Ухвала КЦС ВС № 381/1002/22

УХВАЛА 26 грудня 2024 року м. Київ справа № 381/1002/22 провадження № 61-17116ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про виправлення описки у виконавчому листі Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення поліції № 3 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, про стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень. У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Відділення поліції № 3 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ВП № 3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - ГУ ДКСУ у Київській області), про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 11 травня 2022 року цивільну справу № 381/1002/22 передав за підсудністю до Макарівського районного суду Київської області. Макарівський районний суд Київської області рішенням від 09 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок компенсації моральної шкоди 15 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки у виконавчому листі Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року у справі № 381/1002/22. Макарівський районний суд Київської області ухвалою від 17 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описки у виконавчому листі Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року у справі № 381/1002/22 залишив без задоволення. Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. Київський апеляційний суд постановою від 16 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 червня 2024 року змінив, виклав мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови. 23 грудня 2024 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року, в якій заявниця просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду до вирішення питання про розгляд зави про виправлення помилки у виконавчому документі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою ОСОБА_1 є ухвала суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви про виправлення описки у виконавчому листі та постанова апеляційного суду, якою змінена ухвала суду першої інстанції. Відповідно до пункту 25 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Частиною першою статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду першої інстанції про виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 25 частини першої статті 353 ЦПК України), у наведеній вище статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено. З огляду на викладене вище та відповідно до наведених положень ЦПК України, не може бути предметом перегляду у касаційному порядку й постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції щодо виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню. Аналогічний висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 12 листопада 2021 року у справі № 752/23562/17 (провадження № 61-9316св21), від 27 листопада 2024 року у справі № 214/1046/22 (провадження № 61-15718ск24). Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Як визначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02) та від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» (заява № 8863/06), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг на рішення. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, згідно зі статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені у статті 389 ЦПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами цивільного судочинства. У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів. Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи зазначене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року необхідно відмовити. Разом з тим, слід звернути увагу ОСОБА_1 , що, частково задовольняючи її апеляційну скаргу, апеляційний суд фактично вказав заявниці про необхідність виправлення помилки в рішенні суду першої інстанції, однак заявниця звернулася із заявою про виправлення помилки у виконавчому листі. Як зазначено вище, ухвала суду про виправлення помилки у виконавчому документі не підлягає касаційному оскарженню після її перегляду в апеляційному порядку. При цьому, вказівка у резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржуване судове рішення не підлягає перегляду в касаційному порядку згідно з вимогами ЦПК України. З наведених обставин не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини другої статті 394, статтею 389 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про виправлення описки у виконавчому листі Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення поліції № 3 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, про стягнення моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк