Постанова 4823 № 750/6319/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 26 грудня 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/6319/24 Головуючий у першій інстанції Рахманкулова І. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1235/24 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого - судді: Скрипки А.А. суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова у складі судді Рахманкулової І.П. від 10 червня 2024 року, місце ухвалення рішення - м.Чернігів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду в сумі 9 475,45 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначав, що він з 15.11.1998 року є пенсіонером органів внутрішніх справ України, і йому призначена пенсія відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 року в справі №620/12983/21 його адміністративний позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.12.2019 року на підставі оновленої довідки Міністерства внутрішніх справ України від 04.08.2021 року №33/45-1706. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019 року на підставі вказаної довідки, виходячи з 56% відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. На виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу проведено перерахунок пенсії. Сума доплати за період з 01.12.2019 року по 01.09.2022 року склала 131 123,97 грн., однак зазначена сума позивачу виплачена не була. У зв`язку з тим, що відповідач не виконав судове рішення у справі №620/12983/21, позивач звернувся із заявою про його примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми). Проте, на даний час судове рішення ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконано. Факт неправомірної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області встановлено судовим рішенням, а невиконання вказаного рішення завдало позивачу моральних страждань. Позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях через порушення його соціальних прав, неможливості реалізувати своє конституційне право на належний розмір пенсійного забезпечення. Крім того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях через порушення звичного способу життя позивача, адже йому довелося неодноразово письмово звертатися до відповідача з метою реалізації свого права на підвищення розміру пенсії, а потім виконання рішення суду щодо отримання доплати до пенсії з 01 грудня 2019 року. Звичний спосіб життя був також порушений, внаслідок необхідності звернення до суду за захистом свого права, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом, визначивши грошовий вираз заподіяної йому моральної шкоди розміром місячної пенсії, обрахованої йому на виконання рішення суду - 9 475,45 грн. Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 10.06.2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області просить скасувати рішення суду першої інстанції від 10.06.2024 року, в частині задоволених позовних вимог, та постановити нове рішення, яким позивачу в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вказують, що рішення суду першої інстанції від 10.06.2024 року ухвалено судом із порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним, ухваленим без належного з`ясування дійсних обставин справи, і тому підлягає скасуванню. В доводах апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зазначає, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, причинного зв`язку між неналежним, (на його думку), контролем за виконанням судового рішення та настанням тих негативних наслідків, про які вказує позивач. Апелянт стверджує, що ним включено нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень, та постановлено у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії, а тому невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, що підтверджено правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 24.01.2018 року у справі №405/3663/13-а. Апелянт також просить врахувати позицію, яку висловив Верховний Суд в постанові від 30.04.2020 року у справі №804/2076/17: … Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив невчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи. Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За даних обставин, рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10.06.2024 року переглядається апеляційним судом у оскаржуваній апелянтом частині, тобто, в частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 . Згідно приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10.06.2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди, за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Відповідно ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Як вбачається із матеріалів справи (а.с.76,77), учасники даного спору обізнані про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб з 15.11.1998 року (а.с.6). Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 року в справі №620/12983/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку раніше призначеної пенсії з 01.12.2019 року на підставі оновленої довідки від 04.08.2021 року №33/45-1706 про розмір грошового забезпечення, складеної Державною установою Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 року на підставі оновленої довідки від 04.08.2021 року №33/45-1706 про розмір грошового забезпечення, складеної Державною установою Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум. На виконання вказаного судового рішення Чернігівським окружним адміністративним судом було видано позивачу виконавчий лист №620/12983/21, який він пред`явив до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (виконавче провадження №69324854). Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області на виконання судового рішення було проведено перерахунок пенсії позивачу, проте, виплата коштів на час розгляду справи судом не здійснена. Зазначені обставини відповідачем не спростовані. Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 10.06.2024 року, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав доведеним факт заподіяння Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу моральної шкоди протиправними діями, встановленими судовим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду в справі №620/12983/21, яка полягає в душевних стражданнях, пов`язаних із нарахуванням пенсії з обмеженням її розміру, та бездіяльністю, що полягає у невиконанні судових рішень в повному обсязі, у порушенні звичного способу життя та необхідності докладання додаткових зусиль для його організації. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходив, зокрема, з характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, а також врахував вимушені зміни в життєвих стосунках, принципи розумності, справедливості та співмірності, та вважав, що позов підлягає частковому задоволенню в сумі 5 000 грн. Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо того, що рішення суду першої інстанції від 10.06.2024 року, у оскаржуваній апелянтом частині, ухвалено судом із порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним, ухваленим без належного з`ясування дійсних обставин справи, і тому підлягає скасуванню, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 10.06.2024 року, у оскаржуваній апелянтом частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. В доводах апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зазначає, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, причинного зв`язку між неналежним, (на його думку), контролем за виконанням судового рішення та настанням тих негативних наслідків, про які вказує позивач. Апелянт стверджує, що ним включено нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень, та постановлено у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії, а тому невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, що підтверджено правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 24.01.2018 року у справі №405/3663/13-а. Апелянт також просить врахувати позицію, яку висловив Верховний Суд в постанові від 30.04.2020 року у справі №804/2076/17: … Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив невчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 10.06.2024 року, виходячи із наступного. Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. За приписами статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження. За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Право на справедливий суд, гарантоване особам у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина процесу в розумінні статті 6 Конвенції (Іммобільяре Саффі проти Італії, заява 22774/93, 28.07.1999, §63; Горнсбі проти Греції від 19.03.1997, §40). У пілотному рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України (заява 40450/04, п.46) Європейський Суд з прав людини зазначив: ...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі Метаксас проти Греції (Metaxas v. Greece), №8415/02, п.19, від 27.05.2004 року; та у справі Лізанец проти України (Lizanets v. Ukraine), №6725/03, п.43, від 31.05.2007 року). У п.54 суд звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Сокур проти України (Sokur v.Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005 року, і у справі Крищук проти України (Kryshchuk v .Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009 року). У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу. Згідно із приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Практика Європейського Суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 (Юрій Миколайович Іванов проти України, Агрокомплекс проти України). Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх ex-officio!. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей: 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України. Згідно із статтею 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини цих органів. Відповідно до ч.1 статті 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини цієї особи. Норми статей: 1173, 1174 ЦК України є спеціальними, і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності Держави за дії, бездіяльність органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди. Необхідною умовою для притягнення Держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди, є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази. Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №920/715/17, провадження №12-199гс18. Відповідно до ч.1, п.2 ч.2, ч.3 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені. Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Верховний Суд у постановах від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17 та від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди. Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення вимог заявленого позову, ОСОБА_1 посилався на ту обставину, що факт неправомірних дій та бездіяльності відповідача встановлено судовим рішенням у справі, а також позивач посилався на невиконання судового рішення від 15.02.2022 року, що завдало йому моральних страждань. Доводи ОСОБА_1 про спричинення йому моральної шкоди протиправними діями та бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, та його невиконанням, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної справи, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави у розмірі 5 000 грн., вважаючи такий розмір відшкодування відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, недоведеності причинного зв`язку між неналежним, (на думку позивача), контролем за виконанням судових рішень та настанням тих негативних наслідків, про які позивач вказує, не спростовують обґрунтованості висновків суду першої інстанції по суті вимог заявленого позову, викладених судом у мотивувальній частині рішення від 10.06.2024 року. Наявність моральної шкоди, спричиненої позивачу, є доведеною, оскільки тривале невиконання рішення суду та вчинення подальших дій для примусового його виконання, дійсно завдали позивачу моральну шкоду. Як наголошує Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях, для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування. У справі Кечко проти України (заява №63134/00) (п.26) Європейський Суд з прав людини зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №750/1591/18-ц, провадження №14-261цс19, зазначила, що Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі Шмалько проти України (заява №60750/00, пункт 44, від 20.07.2004 року) зауважив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26.04.2005 року у справі Сокур проти України, заява №29439/02, та від 19.02.2009 року у справі Крищук проти України, заява №1811/06). Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження, та особливості їх виконання встановлені Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень. Статтею 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган. За даних обставин, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що невиконання судового рішення за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, які викладені в постановах у справах №405/3663/13-а від 24.01.2018 року та №804/2076/17 від 30.04.2020 року, апеляційний суд вважає помилковим, оскільки фактичні обставини у вказаних справах не є тотожними. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10.06.2024 року, у оскаржуваній апелянтом частині, підлягає залишенню без змін, оскільки дане рішення ухвалено судом першої інстанції із додержанням норм матеріального і процесуального права, і при цьому, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для його скасування. Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, і відповідно до положень якої, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у неоскаржуваній апелянтом частині, рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10.06.2024 року, апеляційним судом не переглядається. Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 червня 2024 року, у оскаржуваній частині, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Дата складення повної постанови - 26.12.2024 року. Головуючий: Судді: