Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/28159/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 160/28159/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року в адміністративній справі №160/28159/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач, ГУДПС), в якому просив: - скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113397-17/61У від 08.02.2021р. відповідно до якої позивачу виставлено до сплати борг у сумі 36 783 грн. 74коп. - визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області стосовно не виключення з інформаційної системи податкового обліку відомості про ОСОБА_1 , як фізичну особу-підприємця та платника податків на загальній системі оподаткування. - зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, виключити з інформаційної системи податкового обліку відомості про ОСОБА_1 , як фізичну особу- підприємця та платника податків на загальній системі оподаткування. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд: Визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113397-17/61У від 08.02.2021р. відповідно до якої позивачу виставлено до сплати борг у сумі 36 783 грн. 74 коп. Зобов`язав Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з інформаційної системи відомості про суму заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 у розмірі 36 783,74 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовив. Стягнув з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 536,80 грн. Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області документально підтверджені витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. та прийняти нове яким відмовити в задоволені позовних вимог. В обґрунтування скарги зазначено, що ухвалюючи рішення про стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу суд посилався на надані позивачем докази. Скаржник звертає увагу суду на те, що в акті виконаних робіт (наданих послуг) до договору №28-23 про надання правової допомоги від 12.06.2023р. було зазначено кількість годин витрачених на надання правової консультації та складання та подання позовної заяви, було зазначено що усього витрачено 5 годин та 17 аркушів, зазначаємо, що до акту не було надано суб`єктивного розрахунку в якому повинно було бути зазначено: кількість відпрацьованих годин, перелік виконаних робіт та ціна кожну годину. Також, окрім суб`єктивного розрахунку, представником позивача не обґрунтовується в повній мірі та не було надано жодних інших доказів, в яких зазначалось чому визначено саме таку суму гонорару, що є надмірною стосовно предмету справи №160/28159/23. Також, справа перебувала на розгляді в Дніпропетровському окружному адміністративному суді за правилами спрощеного позовного провадження без викликів учасників справи, та враховуючи категорію даної справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із витратами у сумі 2 000,00 грн., спори даної категорії справ є типовими, підготовка таких позовних заяв та консультації правового характеру, які не потребують значних зусиль та часу. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 з 05.04.2011р. був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Головним управління ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113397-17/61У від 08.02.2021р. на суму 36 783 грн. 74 коп. Заборгованість з єдиного внеску в сумі 36 783,74 грн. виникла за даними інформаційної системи податкового органу за період з 2018р. по 2020р. Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у період з 2018р. по 2020р. працював, що підтверджується записами трудової книжки. Згідно з довідки форми ОК-5, наявної в матеріалах справи, у період з 2018р. по 2020р. за позивача відбувалась сплата ЄСВ. Позивач не погоджується з вимогою №Ф-113397-17/61У від 08.02.2021р., вважає її протиправною, що стало підставою для звернення до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Стосовно рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрати на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне. Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України). Частина 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За частиною 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат. Аналогічний правовий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/350/18 (Провадження № 11-1465-18). Суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Також, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018р. у справі № 816/2096/17). Зазначене спростовує посилання скаржника на обов`язковість зазначення витраченого часу на відповідні види робіт. Суд зазначає витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду, наприклад від 01.09.2021р. у справі №178/1522/18, від 10.11.2021р. у справі №329/766/18, від 23.12.2021р. у справі № 923/560/17, від 28.09.2021р. у справі №160/12268/19, від 04 грудня 2023 року справа №420/329/21. Позивачем просив стягнути з відповідача суму витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 гривень. Позивачем у підтвердження понесених витрат додано: договір про надання правничої допомоги №28-23 від 12.06.2023р.; акт виконаних робіт (адвокатських послуг) від 19.07.2023р. до №28-23 від 12.06.2023р.; квитанція до прибуткового касового ордера № 28-23 від 19.07.2023р. Суд першої інстанції, керуючись принципами справедливості та верховенства права, критерієм розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов до висновку, що відшкодуванню підлягають 2000 грн. Суд зазначає, що відповідач не спростовував та не спростовує надання правничої допомоги, при цьому, апеляційна скарга не містить вимоги щодо зменшення судових витрат, а відповідач фактично наполягає на відмові у стягненні судових витрат, що за наявністю наданої правничої допомоги не передбачено чинним процесуальним законодавством. Щодо посилання апелянта на те, що відсутність належного документального підтвердження витрат на правову допомогу, що на його думку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат у повному обсязі, суд зазначає, що законодавство вимагає документального підтвердження та доведення витрат, при цьому не встановлює вичерпного чи обов`язкового переліку документів які необхідні надати, вказаний доказ не є обов`язковим для підтвердження понесених судових витрат. Вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку суду, дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру. Відповідач не довів не співмірність витрат заявлених до відшкодування, визначених судом першої інстанції, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сумарно відшкодуванню підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року в адміністративній справі №160/28159/23 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко