Постанова 4818 № 643/12961/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 643/12961/21 Номер провадження 22-ц/818/1936/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 грудня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2024 року в складі судді Задорожної А.М. у справі № 643/12961/21 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, В С Т А Н О В И В : У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила визнати за нею право приватної власності на 2/3 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_1 -А, 1/2 частки автомобіля Toyota Corolla. 2011 р.в. державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визначити порядок користування вказаним автомобілем: першу половину кожного календарного місяця з 1-го по 15-те число вона користуються транспортним засобом, а другу половину кожного календарного місяця з 16-го числа і до останнього дня місяця користується ОСОБА_3 . У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, в якій просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право приватної власності на 2/3 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , припинивши її право власності на частку автомобіля Toyota Corolla, 2011 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; стягнути з ОСОБА_2 суму збитків (упущеної вигоди) в розмір 18 450, 00 доларів США за користування автомобілем Toyota Corolla, 2011 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , за період з 31 серпня 2021 року по 28 листопада 2023 року. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2024 року у прийнятті уточненої позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки позивачкою змінено як підставу позову, так і предмет позову, то підстави для прийняття вказаної заяви відсутні. 27 березня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для подовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що зміна позовних вимог стосується лише конкретизації позовних вимог, які не впливають на суть первісного позову. Предмет позову не змінився, оскільки стосується виключно порядку поділу спільного майна подружжя та заявлений склад майна, що підлягає поділу трикімнатної квартири та автомобіля), залишився той же. Вказувала, що зміна позовних вимог обумовлена зміною обставин по справі, оскільки відповідач є громадянином Російської Федерації та він виїхав з митної території України 07 серпня 2022 року на спірному автомобілі, а тому позовні вимог в частині визнання за нею права власності на частку вказаного автомобіля, а також визначення порядку його подальшого користування, втратили свою доцільність. Зазначила, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм при вирішенні питання про прийняття уточненої позовної заяви до розгляду, що унеможливлює належний судовий захист її прав. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У частині 1 статті 13 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно із частиною 1 статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини 2 статті 175 ЦПК України). У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина 6 статті 175 ЦПК України). Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів предмета і підстави позову. Велика Палата Верховного Суду у свої постановах неодноразово зазначала, що предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу (див. постанови 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23). Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року у справі № 759/17146/20 (провадження № 61-7914св23), від 22 травня 2024 року у справі № 128/285/18 (провадження № 61-15740св23), Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01 липня 2024 року у cправі № 908/1884/23, від 25 квітня 2024 року у cправі № 927/977/23 та інші. Згідно з пунктом 2 частини 2, частиною 3 статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) виснувала, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. У пунктах 6, 7 частини 2 статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Згідно із частиною 1 статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Однак таке об`єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зазначила, що оскільки положення частини 3 статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то в разі подання позивачем заяви у підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку. Як вбачається зі змісту позовної заяви від 15 липня 2021 року ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя просила визнати за нею право приватної власності на 2/3 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_3 частку автомобіля Toyota Corolla. 2011 р.в. державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визначити порядок користування вказаним автомобілем: першу половину кожного календарного місяця з 1-го по 15-те число вона користуються транспортним засобом, а другу половину кожного календарного місяця з 16-го числа і до останнього дня місяця користується ОСОБА_3 . Вказаний позов обґрунтовано тим, що за час шлюбу подружжям набуто у власність квартиру та транспортний засіб, які підлягаю поділу між сторонами. Зважаючи, що відповідач не приймає участь у вихованні дитини, позивачка просила відступити від принципу рівності часток подружжя у спільному майні та визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири. Також, просила визначити порядок користування спільним автомобілем. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , в межах строків, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 49 ЦПК України, подано заяву про уточнення позовних вимог та зазначено, що відповідач є громадянином росії та перетнув кордон разом з спірним майном, що унеможливлює його використання позивачкою, у зв`язку з чим вона просила припинити її право власності на це майно та врахувати його вартість під час поділу квартири. Також зазначала, про спричинення шкоди у зв`язку з неможливістю користування автомобілем. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. У справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року) та у справі Miragall Escolano and others v. Spain («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 13 січня 2000 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В). Зважаючи на фактичну зміну істотний обставин по справі з 2021 року на 2023 рік, а також, що основні обставини справи залишилися без змін позивач обґрунтовує свої вимоги необхідністю поділу спільного майна подружжя у зв`язку з розірванням шлюбу, обсяг цього майна залишився в уточненій позовній заяві незмінним квартира та транспортний засіб, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення уточненої позовної заяви позивачці. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (пункт 6 частини 1 статті 374 ЦПК України). З огляду на викладене, ухвала Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи до Московського районного суду міста Харкова для продовження розгляду. Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2024 року скасувати, справу направити до Московського районного суду міста Харкова для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 25 грудня 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова