Постанова 4856 № 240/5268/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/5268/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 25 грудня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене листом від 25.01.2024 вих.№4/452 щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким надати відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: с.Старий Любар, Любарський район, Житомирська область. Позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 11.01.2024 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв`язку із наявністю у нього матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, які зобов`язані відповідно до закону їх утримувати. Вказана заява зареєстрована відповідачем 23.01.2024 за вх.№4/Л-7. У відповідь на вказану заяву, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 25.01.2024 за вих.№4/452 повідомив ОСОБА_1 про те, що станом на 24.01.2024 він не перебуває на обліку військовозобов"язаних в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, вказано, що позивачем не подано документи, які підтверджують що ОСОБА_2 не має інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону її утримувати, зокрема витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України, вказано, що запит про отримання Витягу має бути поданий ОСОБА_2 . Також зазначено, що право не бути призваним на військову службу під час мобілізації відповідно до абз.11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" може бути реалізоване, лише за умови перебування на військовому обліку військовозобов"язаних у ІНФОРМАЦІЯ_1 та зверненні до відділу із завіреними, у встановленому чинним законодавством порядку, копіями документів, які підтверджують підстави не підлягати призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На переконання позивача, відповідач як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, допустив протиправні дії, оскільки згідно зі змістом отриманої відповіді відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом. Позивач, не погодившись із такою відмовою, звернувся з даним позовом до суду. За результатом розгляду матеріалів справи суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених ним вимог. Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне. Так, правове регулювання щодо даних правовідносин передбачене Конституцією України, Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", Законом України "Про правовий режим воєнного стану", Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та Указами Президента України, "Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок - 1487). Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час. В свою чергу, Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 11 статті 38 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закону № 2232-XII) призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи. Відповідно до частини п`ятої статті 33 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу Кабінет Міністрів України постановою від 30 грудня 2022 р. № 1487 затвердив Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Приписами пункту 20 Порядку № 1487 визначено, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Згідно Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку № 1487), призовники, військовозобов`язані та резервісти, зокрема повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; звіряти не рідше одного разу на п`ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки. Виходячи з аналізу нормативно - правових актів якими регулюються спірні правовідносини щодо прийняття/проходження військової служби, військовий облік, військовий обов`язок і військову службу, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлено, що особливість ведення військового обліку виражається, серед іншого, в тому, що переважна більшість заходів, які проводяться, стосуються особисто призовника, військовозобов`язаного чи резервіста і не передбачають можливості його участі дистанційно чи через адвоката. Відтак, надання (оформлення) відстрочки від призову на військову службу, під час мобілізації, можливе тільки за особистою участю військовозобов`язаного, в даному випадку позивача. Отже, наведені вище норми законодавства імперативно визначають обов`язок саме військовозобов`язаного особисто з`являтись та особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, тощо. Слід також зазначити, що за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але й вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. До таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 року у справі № 288/1557/16-а. Як встановлено судом першої інстанції, 11.01.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До такої заяви позивач долучив документи, яких, на його думку, достатньо для прийняття рішення про відстрочку від мобілізації. В контексті спірних правовідносин, суд першої інстанції обгрунтовано, не заперечуючи обов`язку відповідача та покладення на нього повноважень щодо розгляду питань про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відзначив, що вказаний обов`язок стосується саме військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку у безпосередньому районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Відтак, перш ніж звертатися із заявою про відстрочку від призову під час мобілізації позивачу необхідно було стати на військовий облік у відповідача. Зі змісту листа 25.01.2024 №4/452, наданого у відповідь на заяву позивача, вбачається, що відповідач надав роз`яснення заявнику, який не перебуває на військовому обліку, щодо необхідності з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою взяття на військовий облік військовозобов`язаних та вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію". В даному випадку відповідачем роз`яснено позивачу алгоритм дій для реалізації його права на отримання відстрочки від військової служби. Стосовно доводів апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що він не перебуває на військовому обліку у відповідача, то судова колегія відзначає, що як встановлено з матеріалів справи та доведено відповідачем, відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервистів АІТС "Оберіг" позивач не перебуває на військовому обліку в жодному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Протилежного позивачем не доведено. Натомість, як встановлено судовою колегією, 23.02.2024 року позивачу було під особистий підпис вручено попередження про необхідність постановки на військовий облік та про передбачену відповідальність за ухилення від військового обліку. В подальшому, в порядку ст. 214 КПК України подано повідомлення про вчинення кримінального проступку до органів Національної поліції. Відомості про вчинення правопорушення внесено до ЄДР та відкрито кримінальне провадження відносно позивача за №12024065430000033. Відтак, колегія суддів зазначає, що заявлені вимоги позивача є вираженням неналежного способу захисту, оскільки, останнім під час звернення до відповідача з метою отримання відстрочки від призову, не було дотримано вимог нормативних актів, які регулюють питання військового обліку, військового обов`язку і проходження військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, оскільки надання відповідачем відстрочки від призову обумовлюється перебуванням останнього в нього на військовому обліку, про що власне й повідомлено позивача листом. Водночас, в даному випадку вищевказана умова позивачем не виконана. Колегія суддів звертає увагу, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти, обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача. Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що відповідачем не допущено порушення прав позивача, що вказує на обгрунтованість висновків суду першої інстанції у цій справі. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.