Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/3102/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7237/24 Справа № 175/3102/23 Головуючий у першій інстанції: Басова Н. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2024 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 травня 2024 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИЛА: У липні 2023 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №988854459 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого первісний кредитор надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15000,00 грн. 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомог» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором, а 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача. В подальшому, 06.12.2021 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу №06/12/2021-01, у зв`язку з чим до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 21835,11 грн, з яких 15000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 8281,40 грн сума заборгованості за відсотками. Відповідач не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує відсотки за користування кредитом. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість у загальному розмірі 21835,11 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Ейс», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України, в редакції, що діяла на час відкриття апеляційного провадження, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За положеннями вказаної вище норми у редакції Закону №3831-IX від 19.06.2024, що діє на час розгляду справи, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, пунктом другим Розділу II Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах від 19 червня 2024 року №3831-IX, який набрав чинності 19.07.2024, установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 21835,11 грн, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» був укладений договір факторингу №28/1118-01, згідно умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 31-32). Позивачем надано витяг з Реєстру прав вимоги №93 від 11.08.2020, укладеного на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, за змістом якого ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги за кредитним договором №988854459 від 29.01.2020 у розмірі 21835,11 грн, з яких 13553,71 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 8281,40 грн сума заборгованості за відсотками (а.с. 8). Додатковою угодою №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеною між ТТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 28.11.2019, п. 8.2. викладено у новій редакції і строк дії договору визначено до 31 грудня 2020 року (а.с.99). 29 січня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №988854459, згідно якого кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит на суму 15000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, зі строком кредитування 126 днів, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов договору (а.с. 18-20, 24). Додатковою угодою від 24.02.2020 про зміну умов договору №988854459 від 29.01.2020 сторони договору дійшли згоди продовжити строк дії договору №988854459 від 29.01.2020 на 11 днів; починаючи з дати укладення додаткової угоди, позичальник сплачує за користування кредитом 237,90% річних від суми кредиту на період строку цієї додаткової угоди (а.с. 25). 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу №05/0820-01, згідно умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1), яким сторонами визначено строк його дії до 04.08.2021 (п. 8.2) (а.с.37-39). Додана до позовної заяви копія Реєстру прав вимоги №6 від 15.07.2021 виконана неякісно, надто дрібним шрифтом та є нечитабельною (а.с. 27). 06 грудня 2021 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу №06/12/2021-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.43-45). Представлена позивачем копія Реєстру прав вимоги №1 від 06.12.2021 виконана неякісно, надто дрібним шрифтом та є нечитабельною (а.с. 42). Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Крім того, згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Вказані норми не встановлюють імперативної вимоги щодо передання первісним кредитором новому кредитору оригіналів первинних документів як умови переходу права вимоги, отже, і наявності оригіналів цих документів у нового кредитора. Передання таких документів має на меті перевірку існування у первісного кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків. Обставина непередання новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов`язані з невиконанням боржником своїх зобов`язань на користь саме нового кредитора. Однак відсутність передання новому кредитору таких документів не може вказувати на відсутність передання права вимоги взагалі. Водночас вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні відповідно до статті 517 ЦК не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника для здійснення заміни кредитора у справі (процесуального правонаступництва). Зазначені вимоги випливають із різних правових підстав на не є взаємозалежними. Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 15 квітня 2024 року у справі №2221/2373/12. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 1 ст. 633 ЦК України). Відповідно до ч. 1ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Відповідно до приписів ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо). Згідно змісту позовної заяви, право вимоги до відповідача за кредитним договором №988854459 від 29.01.2020 переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Таліон Плюс». Разом з тим, на момент укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року боргові зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором №988854459 від 29.01.2020ще не існували, відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором. І доводи апеляційної скарги таких фактів не спростовують. Оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником, то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року. Крім того, на час укладення такого договору сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. На підтвердження передання первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» проміжному кредитору ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до відповідача за кредитним договором позивач надав Витяг з реєстру прав вимоги №93 від 11.08.2020, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» на виконання Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (а.с.8). Водночас, пунктом 4.1 Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному Додатку. Вказаною формою реєстру прав вимог передбачено, що згідно пункту 1 на умовах Договору клієнт відступає фактору наступні права вимоги до наступних боржників (відповідні права вимоги мають бути вказані у таблиці, що містить такі стовпці: №, ПІБ Боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер та дата кредитного договору, заборгованість по основному боргу (тіло кредитну) (грн.), заборгованість по відсотках (грн.), Загальна заборгованість (грн.), сума фінансування (грн.). Пунктом 5 вказаної форми передбачено, що даний Реєстр прав вимоги набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, вказаної на його початку та є невід`ємною частиною договору. Проте такого Реєстру прав вимоги, оформленого відповідного до вказаного додатку, зокрема, підписаного сторонами договору факторингу, позивачем не надано, а наданий витяг №93 від 11.08.2020не містить підписів уповноважених осіб та печаток клієнта та фактора, а сформований і підписаний лише представником однієї сторони договору - директором ТОВ «Таліон Плюс» та не відповідає вимогам, встановленим договором факторингу щодо форми реєстру прав вимоги, отже не підтверджує переходу права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс». Таким чином між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення 28 листопада 2018 року договору факторингу не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог до відповідача, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору. Колегія зауважує, що договором факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року встановлено, зокрема, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога). Разом з цим, відступлення майбутніх вимог можливо лише за умови їх визначеності. Долучена позивачем копія додаткової угоди №19 від 28.11.2019 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, щодо продовження строку дії основного договору до 31 грудня 2020 року не спростовує викладених вище висновків суду (а.с.99). Представлені позивачем копія Реєстру прав вимоги №6 від 15.07.2021 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (а.с. 27) та копія Реєстру прав вимоги №1 від 06.12.2021 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» (а.с. 42) виконані неякісно, надто дрібним шрифтом та є нечитабельними. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за усіма трьома договорами факторингу, а саме за договором №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», за договором №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та за договором №06/12/2021-01 від 06 грудня 2021 ТОВ «ФК «Ейс» на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». При цьому розділом 3 Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено «Фінансування та порядок розрахунків». Зокрема, пунктом 3.1.1 передбачено, що фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному Реєстрі прав вимог окремо. Розмір фінансування сторони погоджують шляхом укладання Додаткової угоди. Згідно п.3.1.2 фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. А пунктом 3.1.3 передбачено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у 13 розділі цього Договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта. Аналогічні положення передбачено також у договорі факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладеному між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві та додаткових поясненнях виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. У позовній заяві ТОВ «ФК «Ейс» просило також у разі неявки представника позивача у судове засідання, розгляд справи проводити за його відсутності, клопотання про надання суду додаткових доказів, витребування відповідних доказів та інших документів не заявляло. Ні суду першої ні суду апеляційної інстанції позивачем не надано достатніх та допустимих доказів переходу до нього права вимоги до відповідача за кредитним договором №988854459 від 29 січня 2020 року. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту переходу до нього права вимоги до відповідача за кредитним договором №988854459 від 29 січня 2020 року, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача за вказаним кредитним договором заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 13553,71 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 8281,40 грн. Обґрунтування в апеляційній скарзі, що у позивача наявні лише копії документів, які були надані від первинних кредиторів та надавались у відповідній (низькій) якості, не звільняє його від обов`язку доказування заявлених ним позовних вимог у даній цивільній справі. Як зазначалось вище, обставина непередання новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов`язані з невиконанням боржником своїх зобов`язань на користь саме нового кредитора. А вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні відповідно до статті 517 ЦК не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника (постанова ВС від 15 квітня 2024 року у справі №2221/2373/12). Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складений 25 грудня 2024 року. Головуючий Т.П. Красвітна Судді В.С. Городнича М.Ю. Петешенкова