Постанова 4852 № 214/7048/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 214/7048/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Кругового О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 р. (суддя Ткаченко А.В.) в адміністративній справі №214/7048/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА № 2593105 від 12.07.2024 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП. В обґрунтування позовної вимоги вказувалось на відсутність складу та доказів правопорушення, за яке спірною постановою до позивача накладено штраф. Позивач також зазначав про те, що у постанові зафіксовано два порушення Правил дорожнього руху, однак при її винесенні поліцейським не застосована стаття 36 КУпАП. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 р. адміністративний позов задоволено частково. Суд скасував спірну постанову, закривши справу про адміністративне провадження, та здійснив розподіл понесених позивачем судових витрат. У поданій апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує на те, що на відеозаписі зафіксована обставина керування позивачем транспортним засобом ВАЗ 2101 д.н.з. НОМЕР_1 12.07.2024 та порушення ним ПДР, яке полягає у тому, що позивач не подав сигнал світловим показчиком повороту відповідного напрямку перед початком руху і зупинкою, а також поворотом. На відеофайлі також зафіксована процедура розгляду інспектором поліції справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обгрунтоване. Позивачем також заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу у фіксованому розмірі 2500 грн., доказом чого є квитанція до прибуткового касового ордеру. Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтування обраного апеляційним судом виду провадження наведено в ухвалі суду від 16 грудня 2024 р. Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 цього ж Кодексу. Судом першої інстанції встановлено, що 12 липня 2024 р. інспектором полку патрульної поліції в м. Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Яценко-Аввакумовим Г.В. було винесено постанову серії ЕНА № 2593105 відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 8). Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.122 КУпАП, тому вина позивача у їх вчиненні є недоведеною. Скаржник, у свою чергу, стверджує, що обставина скоєння позивачем порушень, за які його притягнуто спірною постановою до адміністративної відповідальності, підтверджено відеозаписом подій. Колегія суддів зазначає наступне. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України). Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи (Стаття 96 Кодексу адміністративного судочинства України). Крім того, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України). Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) також визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно із статтею 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, вихованням громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, у тому числі, справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою і третьою статті 122 Кодексу. Частиною 2 зазначеної статті КУпАП визначено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до частини 4 статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Як свідчить зміст спірної постанови, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн. за те, що він "12.07.2024 року, 20:12:31, смт. Софіївка, керуючи ТЗ не подав сигнал світловим показчиком повороту відповідного напрямку перед початком руху, а також порушив п.п.9.2б, 2.1а ПДР України. Зафіксовано на відео зі службового реєстратора реєстратора бкт475058, 475113, чим порушив п. 9.2а ПДР порушення попереджувальних сигналів перед початком і зупинкою". За вимогами п. 9.2 Правил дорожнього руху, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 р., водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: перед початком руху і зупинкою (а); перед перестроюванням, поворотом або розворотом (б). Колегія суддів дослідила зміст відеозапису подій, наданих відповідачем до суду першої інстанції, і встановила, що останній не містить фіксації порушення позивачем п.п.9.2 "б" ПДР. Щодо порушення п.п.9.2 "а", то, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наведений у спірній постанові опис порушення не дозволяє чітко визначити його суть, а саме: 1) скільки порушень ПРД в ньому зафіксовано; 2) якщо позивач не подав сигнал світловим показчиком повороту перед початком руху і зупинкою, то це порушення п.п.9.2 "а", а не п.п. 9.2 "б", як зазначено у постанові; 3) опис порушення п.п. 9.2 "б" спірна постанова взагалі не містить. Колегія суддів наголошує на тому, що метою адміністративного судочинства України є захист порушених прав осіб (фізичних, юридичних), а не легітимізація рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які не в повній мірі відповідають вимогам, у тому числі, щодо їх обґрунтованості. На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання протиправною спірної постанови, оскільки принцип презумпції винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів, посилаючись на належні та допустимі докази (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). Разом з цим, суд першої інстанції задовольнив адміністративний позов частково, помилково розглянувши клопотання позивача про розподіл судових витрат, як вимогу позовного характеру. У цій частині оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Оскільки апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат, перевірка оскарженого рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не здійснюється. Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат на стадії апеляційного провадження. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів керується приписами пункту "в" частини 4 статті 322 цього ж Кодексу, яким передбачено, що у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Частиною 1 статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини 1,3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 цього ж Кодексу передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Позивачем заявлено до відшкодування 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, на підтвердження яких надано: договір про надання правничої допомоги від 13 серпня 2024 р., укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Шульга Д.В.; додаткова угода № 2 до цього договору; квитанція до прибуткового касового ордеру від 23 грудня 2024 р. Згідно додаткової угоди, сторони договору погодили формою винагороди адвоката за представництво інтересів позивача на стадії апеляційного провадження - гонорар у фіксованому розмірі 2500 грн. Заявлена до відшкодування сума витрат за складання відзиву на апеляційну скаргу, на думку колегії суддів, є завищеною, оскільки обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу частково є відтворенням обґрунтування позовної заяви. Співмірною, розумною та справедливою колегією суддів визнається сума витрат у розмірі 1500,00 грн. Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення. РішенняСаксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 р. в адміністративній справі №214/7048/24 - змінити, виключивши із першого абзацу його резолютивної частини слово "частково". В іншій частині рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 р. в адміністративній справі №214/7048/24 - залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції судові витрати на суму 1500 (одна тисяча п`ятьсот) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 24 грудня 2024 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, відповідно до частини 3 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя А.В. Шлай суддя Н.П. Баранник суддя О.О. Круговий