Постанова 4812 № 490/6128/24

24.12.24 33/812/511/24 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куценко О.В., за участю секретарів Козленко Ю.В., Пшеняк М.В. особи, відносно якої провадження в справі про адміністративне правопорушення закрито ОСОБА_1 захисників Медюка О.О.,Скалова С.Ю. потерпілої ОСОБА_2 представника потерпілої адвоката Ткачук Г.М. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2024 року, якою щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , - провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. В С Т А Н О В И В : Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №146329 від 13.07.2024 року, за адресою: АДРЕСА_2 , громадянин ОСОБА_1 умисно з перевагою сили вчинив сварку стосовно своєї дружини ОСОБА_2 , в ході якої словесно ображав, принижував, погрожував фізичною розправою та не впускав до будинку, чим міг завдати шкоди психічному здоров`ю потерпілої, чим вчинив домашнє насильство психологічного та економічного характеру, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП. Постановою судді провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Не погодившись із зазначеним рішенням суду потерпіла ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову судді. На думку апелянта, постанова суду є незаконною та необґрунтованою. Зазначає, що суддя мотивуючи свій висновок про невинуватість ОСОБА_1 у вчинення адміністративного правопорушення послався на відсутність доказів вчинення останнім домашнього насильства, але такий висновок суду не узгоджується з доказами наявними в матеріалах справи. Стверджує, що 13.07.2024 року вона прийшла до будинку в якому жила раніше з ОСОБА_1 з метою забрати свої та дитячі речі, оскільки вони з сином змушені зустрічати осіннє похолодання без свого теплого одягу, який залишився в будинку, звідки її вигнав чоловік. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно надав процесуального статусу свідку ОСОБА_3 , яка є скоріше співучасником адміністративного правопорушення і є зацікавленою особою, при цьому не допросивши іншого свідка, а саме ОСОБА_4 , яка зазначена в протоколі та була безпосереднім учасником події. Звертає увагу суду, що у своїх поясненнях ОСОБА_1 не заперечував факту словесної перепалки з нею, та те, що він не допускав її до домоволодіння забрати речі. Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом. За змістом статей 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя суду першої інстанції має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як вбачається з матеріалів провадження, суддя першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП вказаних вимог закону не дотримався. Так, відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Положення ст. 251 КУпАП регламентують, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Диспозицією частини 1 статті 173-2 КУпАП передбачено, що вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення тягне за собою юридичну відповідальність. Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і, вид насильства, наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були спричинені. Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Об`єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КпАП України, можуть бути як члени однієї сім`ї відповідно до визначеного поняття члена сім`ї у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та інші родичі та особи, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання. Статтею 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства. Повторно дослідивши всі обставини справи, суд апеляційної інстанції встановив, що 13.07.2024 року, за адресою: АДРЕСА_2 , громадянин ОСОБА_1 умисно з перевагою сили вчинив сварку стосовно своєї дружини ОСОБА_2 , в ході якої словесно ображав, принижував, погрожував фізичною розправою та не впускав до будинку, чим міг завдати шкоди психічному здоров`ю потерпілої, чим вчинив домашнє насильство психологічного та економічного характеру. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що матеріали провадження не містять доказів вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного та економічного характеру стосовно своєї дружини ОСОБА_2 . Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №146329 від 13.07.2024 року. Крім того, вчинення цього правопорушення ОСОБА_1 підтверджується рапортом ст. інспектора ВП №1 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області, відповідно до якого 13.07.2024р. о 10.26 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 13.07.2027 року за адресою: АДРЕСА_2 , чоловік вчиняє психологічне насильство в сім`ї, а саме, не пускає заявницю додому, не дає її речі, а також протоколом прийняття заяви від ОСОБА_2 , відповідно до змісту якого, остання просить прийняти міри до її чоловіка ОСОБА_1 , який близько 10 год. 13.07.2024 року, вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного та економічного характеру. Також, вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, підтверджується дослідженими судом першої інстанції письмовими поясненнями потерпілої та письмовими поясненнями ОСОБА_4 та відеозаписами наданими потерпілою, відповідно змісту яких, 13.07.2024р. ОСОБА_1 в ході конфлікту с своєю дружиною ОСОБА_2 ображав її та зазначав, що він не пустить її до їх спільного будинку ( а.п.2- 3) Апеляційним судом було безпосередньо допитано ОСОБА_1 , який, як і в суді першої інстанції, заперечував свою вину та обставини викладені в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №146329 від 13.07.2024 року. Також судом апеляційної інстанції було допитано потерпілу ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4 і останні підтвердили обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №146329, що відбулися 13.07.2024 року, зокрема, вони наполягали на тому, що ОСОБА_1 не пускав потерпілу ОСОБА_2 до їх спільного будинку для того, щоб вона могла забрати свої речі. Зазначали, що наразі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 триває судовий розгляд у цивільній справі щодо розірвання шлюбу та поділу майна і на протязі цього часу ОСОБА_1 відмовляє в доступі ОСОБА_2 до їх спільного будинку, 13.07.2024 року він також в ході сварки, ображаючи дружину, зазначав, що не пустить її до будинку і це зафіксовано на відеозаписах. Стверджували, що такою поведінкою ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та економічного характеру і саме через таку його поведінку потерпілою була викликана поліція. Недовіряти або сумніватись в правдивості показів потерпілої та свідка ОСОБА_4 у суду апеляційної інстанції підстав немає. Заперечення ОСОБА_1 обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції розцінює, як намагання уникнути адміністративної відповідальності. Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що своїми умисними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173 -2 КУпАП. За такого, висновок суду першої інстанції, що з наданих суду пояснень та матеріалів справи вбачається тільки наявність конфлікту та непорозумінь між особами на майновому ґрунті, однак не підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 саме домашнього насильства є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення в межах поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які б вказували, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та економічного характеру, а складений відносно нього протокол можна вважати належним доказом вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, а тому суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про закриття провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Оскільки оскаржуване судове рішення суперечить фактичним обставинам справи, постанова місцевого суду, згідно із п. 3 ч. 8 ст. 294 КУпАП, має бути скасована з прийняттям апеляційним судом нової постанови. Відповідно до ч.2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - п`ятій цієї статті. Так як на цей час закінчилися строки накладення адміністративного стягнення, передбачені ст. 38 КУпАП, то провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. У зв`язку із закриттям справи без накладення адміністративного стягнення, враховуючи положення ст. 40-1 КУпАП, не підлягає сплаті судовий збір. Керуючись п.7 ст. 247, ст. 294 КУпАП, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2024 року, якою щодо ОСОБА_1 , провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення скасувати, постановивши нову. Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, оскарженню не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду Куценко О.В.