Ухвала КЦС ВС № 766/9275/23

УХВАЛА 23 грудня 2024 року м. Київ справа № 766/9275/23 провадження № 61-16656ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 серпня 2024 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року в справі за позовомМіського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У жовтні 2021 року Міське комунальне підприємство «Херсонтеплоенерго» (далі - МКП «Херсонтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 30171, 13 грн. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 05 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МКП «Херсонтеплоенерго» борг в сумі 28 790, 77 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МКП «Херсонтеплоенерго» понесені судові витрати на розгляд справи у сумі 2 561, 07 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 13 грудня 2024 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Кермач А. І. через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 серпня 2024 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року у вказаній справі. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028, 00 грн. Ціна позову в цій справі становить 30 171, 13 грн, що станом на 01 січня 2024 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028, 00 грн * 250 = 757 000, 00 грн). У касаційній скарзі представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Кермач А. І. посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суд апеляційної інстанції, мотивуючи своє рішення, послався на викладені в постановах Верховного Суду висновки, які ґрунтуються на аналізі застосованих норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ та висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17, щодо застосування норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1876-ІV, який з 2017 року є нечинним. Представник заявника вважає, що є підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Проте адвокатом Кермачем А. І. не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Крім того, посилання на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому таке посилання саме по собі не вказує на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики. Також представник заявника вказує, що справа має для Хаджи І. Д. виняткове значення (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), оскільки судами частково задоволено безпідставну позовну вимогу про стягнення безпідставної заборгованості в сумі 28 790, 77 грн, що є необґрунтованим втручанням держави у право власності скаржника. Зазначає, що встановлена судом до стягнення сума є значною для заявника та непомірним тягарем (обтяженням) в умовах дії в Україні воєнного стану. Слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття таких судових рішень. Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання представника заявника, заявлене у прохальній частині касаційної скарги. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ухвалив: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 серпня 2024 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року в справі за позовомМіського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: М. Ю. Тітов А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко