Окрема думка КЦС ВС № 486/74/20

ОКРЕМА ДУМКА суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Червинської М. Є, Тітова М. Ю. щодо постанови Верховного Суду від 11 грудня 2024 року в справі № 486/74/20 (провадження № 61-2052св24) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, про відібрання дитини та визначення її місця проживання та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, орган опіки та піклування адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року. Спір у цій справі виник щодо визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . Суд першої інстанції визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю. Суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився та визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком. Верховний Суд підтримав висновок суду апеляційної інстанції. Вважав, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком, з яким він проживає останні п`ять років та виявляє бажання проживати з ним, відповідає якнайкращим інтересам дитини. З таким висновком колегії суддів погодитися не можемо йвідповідно до статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку. Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо. Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Суди встановили, що сторониОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення спільного проживання сторін, 27 грудня 2019 року батько без відома та згоди матері забрав сина з дитячого садочка та відвіз його до місця свого проживання. Встановлено також, що обидва батьки люблять свою дитину та створили належні умови для її проживання. Визначаючи місце проживання дитини з батьком, суд апеляційної інстанції фактично виходив лише з того, що дитина вже досить тривалий час проживає з батьком та підтвердила в суді бажання проживати з ним. Проте такий висновок суду зроблений без повного з`ясування всіх обставин, які мають визначальне значення для правильного вирішення справи, тому не може вважатися законним та обґрунтованим. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою неналежну поведінку батька ОСОБА_2 , який після самовільного відібрання дитини повністю ізолював сина, якому на той час виповнилось лише п`ять років, від спілкування з матір`ю, тривалий час переховував дитину від матері, не виконував рішення органу опіки та піклування про визначення способів спілкування матері з сином, що свідчить про умисне створення ним перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю. Така поведінка батька аж ніяк не відповідає якнайкращим інтересам дитини, до яких, серед іншого, належить збереження її зв`язків з обома батьками. Також суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки доказам, які свідчать про те, що до моменту самовільного відібрання батьком дитини, зміни місця її проживання та відповідно її звичного життєвого режиму, дитина мала тісний зв`язок та теплі стосунки з матір`ю. Крім того, матеріали справи містять три висновки органів опіки та піклування, у двох з яких орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього сина з матір`ю. Водночас суд апеляційної інстанції поклав в основу оскаржуваного судового рішення висновок органу опіки та піклування про доцільність визначити місце проживання дитини з батьком, що, на нашу думку, не є обґрунтованим. Такий висновок органу опіки та піклування складений майже через чотири роки після відібрання дитини від матері та зроблений комісією на підставі думки малолітнього ОСОБА_4 , який на засіданні комісії зазначив, зокрема про те, що під час спільного проживання з матір`ю вона його била, хоча сам же суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові до таких тверджень дитини віднісся критично з посиланням на висновок експертів від 25 листопада 2011 року, які за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи дитини з`ясували, що такі твердження дитини не відповідають дійсності. До того ж у цьому висновку орган опіки та піклування зазначив, що думка дитини щодо проживання з батьком може бути обумовлена тривалим проживанням дитини виключно з батьком. З огляду на викладене, враховуючи наявність неприязних відносин між батьками, поведінку батька, який насильно розлучив дитину з матір`ю, та жодним чином не сприяє налагодженню відносин з нею, а навпаки, сприяє відторгненню матері дитиною, як правильно зазначив суд першої інстанції, залишення дитини з батьком у цій ситуації може безповоротно негативно вплинути на емоційний стан дитини та прийняття матері, тому зробив обґрунтований висновок про визначення місця проживання малолітнього сина з матір`ю, що відповідатиме найкращим його інтересам. Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, Верховний Суд мав скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції. Судді М. Є. Червинська М. Ю. Тітов