Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/12386/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/12386/23 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 року та допомоги на оздоровлення (за 2022 2023 роки) судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн. у період з 01.01.2022 року по дату ухвалення судового рішення у даній справі; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області нарахувати та виплатити судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 : суму недоплаченої у період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 року та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн.; суму недоплаченої у період з 01.01.2023 року по день ухвалення судового рішення у даній справі суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України №1402-VIII від 02.06.2016 року та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТУ ДСА нарахувало та виплатило позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2022 року по 31.08.2023 року та допомогу на оздоровлення, для визначення сум яких використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, що суперечить ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Внаслідок цього, розмір суддівської винагороди не відповідав розміру, установленому спеціальним Законом. Позивач вважає, що відповідач повинен був нарахувати йому суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, зокрема: у 2022 році у розмірі 2481 грн. та у 2023 році у розмірі 2684 грн. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди із відповідними доплатами за період з 01.01.2022 року по 31.12.2023 року, та допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 суддівську винагороду із відповідними доплатами за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, та допомогу на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, на підставі ч. 2, 3, 4 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2022 року складає 2481,00 грн, станом на 01.01.2023 року 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описки у судовому рішенні задоволено. Не змінюючи суті, внесено виправлення до пункту третього резолютивної частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 року у справі № 400/12386/23 шляхом заміни помилково вказаного періоду нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами «з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року» на вірний «з 01.01.2022 року по 31.12.2023 року». Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що Законом № 1082-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2021 року складає 2102 гривні. Таким чином, на думку апелянта, з прийняттям Закону № 1082-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Законом № 1928-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2022 року складає 2102 гривні. Законом № 2710-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2023 року складає 2102 гривні. ТУ ДСА України в Миколаївській області вважає, що нараховуючи і виплачуючи Позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року по 31 вересня 2023 року у розмірі 2102 гривні, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Апелянт звертає увагу, що положення Закону, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні, є чинними, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Апелянт зазначає, що Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм закону, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року по теперішній час у розмірі 2102 гривні. Відзиву на апеляційну скаргу позивачем та третьою особою до суду не надано. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України «Про призначення судців» від 22.09.2005 року № 1308/2005 позивача було призначено на посаду судді Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 19.05.2011 року № 3398-VI позивач обраний на посаду судді Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим безстроково. Указом Президента України від 23.04.2014 року № 430/2014 позивача переведено на посаду судді Центрального районного суду м. Миколаєва. У період з 01.01.2022 року по 31.08.2023 року позивач отримав суддівську винагороду та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021, 2022 роки з урахуванням розміру посадового окладу, обрахованого виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102 гривень. Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був нараховувати базовий розмір його посадового окладу судді та допомогу на оздоровлення від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений Законами України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки (з 01.01.2022 року 2481 грн., з 01.01.2023 року 2684,00 грн), позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Закону № 1402-VIII, як спеціальні норми, а не норми Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і «Про Державний бюджет України на 2023 рік», як загальні норми. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2022 року по 31.08.2023 року на підставі статті 135 Закону № 1402, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2022 складає 2481,00 грн, на 01.01.2023 складає 2684,00 грн, підлягає задоволенню. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що нарахування та виплата позивачу недоплаченої суддівської винагороди має бути здійснена із одночасною сплатою передбачених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до статті 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частиною другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, виходить із такого. Спірним питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. Варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин. Так, Верховний Суд сформував відповідний правовий висновок у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, а також у постановах від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22 та ін. Колегія суддів вважає за належне врахувати вказані правові висновки при вирішенні цієї справи й зазначає про таке. Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Вказаним законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням на 01.01.2022, 01.01.2023 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2481 грн. та 2684 грн. відповідно, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн. Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає. Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Однак, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22 та ін). Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 (2481 грн.), на 01.01.2923 (2684 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» була неправомірною. Підсумовуючи, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що задоволення вимог про стягнення недоотриманої суддівської винагороди вимагає від суду встановити, серед іншого, належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами. Так, за змістом частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2024 рік). Отож для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав суд першої інстанції має з`ясовувати участь Державної судової адміністрації України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи відповідач (другий відповідач). Необхідність з`ясування участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплата суддівської винагороди в повному обсязі пов`язується із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді). Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах була викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 10.10.2021 у справі № 400/2031/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21, від 21.03.2024 року у справі № 620/4971/23. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року витребувано у Державної судової адміністрації України відомості, чи передбачав, затверджений на 2022 та 2023 роки для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області кошторис видатків та щомісячний розпис видатків, обсяг фінансування витрат на виплату суддівської винагороди достатньо коштів (бюджетних асигнувань) для обчислення та виплати суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 рік (2481,00 грн.) та станом на 01.01.2023 рік (2684,00 грн.); - чи виділялись головним розпорядником (Державною судовою адміністрацією України) Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Миколаївській області достатньо коштів для обчислення та виплати у період з січня 2022 року по теперішній час суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. (за 2022 р.) та 2684,00 грн. (за 2023 р.). 11 грудня 2024 року до суду через систему Електронний суд від представника Державної судової адміністрації України на виконання вимог вищезазначеної ухвали надійшла заява, в якій представник зазначає, що згідно із статтею 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закону) ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. У свою чергу суди та територіальні управління Державної судової адміністрації України є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, які відповідно до затверджених бюджетних асигнувань уповноважені на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для судів, зокрема, безпосередньо нараховують та виплачують суддівську винагороду суддям, в тому числі здійснюють перерахунок суддівської винагороди, надають довідки щодо розміру суддівської винагороди, виплачують допомогу на оздоровлення тощо. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовувався та застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2021 - 2024 роках встановлений у розмірі 2102 грн, відповідно до статті +4 посилання. Кошторисні призначення на 2021 - 2024 роки для виплати суддівської винагороди визначені з врахуванням прожиткового мінімуму 2102 гривні. Вказує, що надсилають копії кошторисів Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на 2022 - 2024 роки. Таким чином, колегія суддів зазначає, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), яка не є відповідачем у даній справі. Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем визначено відповідачем Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області; третьою особою Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області. Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник коштів до участі у розгляді справи не залучалась. Відповідно до ч.3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Згідно з ч. 4, 5, 6, 7 ст. 48 КАС України якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. З огляду на приписи ст. 48 КАС України залучення другого відповідача, в даному випадку Державної судової адміністрації України, можливо лише судом першої інстанції, оскільки в такому випадку розгляд адміністративної справи починається спочатку, на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції такі повноваження у суду апеляційної інстанції відсутні. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у задоволенні позову до такого відповідача (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)). На підставі викладеного у сукупності, колегія суддів доходить висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області - задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик