Постанова Київський апеляційний суд № 758/10961/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 грудня 2024 року м. Київ провадження № 22-ц/824/16903/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів - Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Подільського районного суду міста Києва у складі судді Войтенко Т. В. від 19 вересня 2024 року у цивільній справі № 758/10961/24 Подільського районного суду міста Києва за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Подільського ВДВС у місті Києві про відшкодування збитків, інфляційних нарахувань та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року повернуто позовну заяву. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до того ж суду для продовження розгляду. Апелянт вказував, що на його переконання, повернення позовної заяви не відповідає вимогам закону, оскільки поданою 17 вересня 2024 року заявою, було усунуто всі недоліки позовної заяви (реальних та/або уявних). Зокрема вказував, що позовна заява містить посилання на номери (коди веб-посилань) в Єдиному державному реєстрі судових рішень всіх зазначених у ній судових рішень. Разом з тим, процесуальним законом (зокрема положеннями ст. ст. 175-177 ЦПК України) не встановлено обов`язку позивача подавати до суду копії судових рішень, на які містяться посилання у позові, про що позивач зазначав про це у пункті 4 своєї заяви про усунення недоліків. За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Водночас, згідно з частиною п`ятою статті 4 цього Закону, судді мають доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру. Правовий висновок щодо обов`язку судів приймати посилання учасників справи на офіційно оприлюднені тексти судових рішень в ЄДРСР міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2024 року у справі №495/9657/19. В силу положень ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для врахування судами при застосуванні відповідних норм права. В будь-якому разі, питання достатності, належності, допустимості та достовірності поданих сторонами доказів вирішується судом не на стадії вирішення питання про відкриття провадження, а лише під час розгляду справи по суті спору. Стосовно того, що у позовній заяві не наведено правової норми, на підставі якої позивач вважає, що з держави повинні бути стягнуті збитки, завдані нестягненням вкладу, позивач наголошує, що процесуальний закон не зобов`язує сторони посилатися на будь-які правові норми взагалі (виходячи із загальновідомого принципу jura novit curia «суд знає право»). Окрім того, зауважує, що у пункті 5 заяви про усунення недоліків, у пункті 7 позовної заяви містяться посилання на відповідні норми матеріального права, зокрема на пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України, згідно з яким підставою виникнення зобов`язання у цивільно-правових відносинах в розумінні статті 509 ЦК України є, зокрема, заподіяння шкоди іншій особі. Таким чином, позовна вимога про відшкодування майнової шкоди ґрунтується не на договірному зобов`язанні банку, а на зобов`язанні держави відшкодувати шкоду, заподіяну діями (бездіяльністю) та рішеннями відповідного органу державної виконавчої служби під час примусового виконання рішення суду про стягнення коштів з банку. Таке зобов`язання є не договірним, а деліктним, оскільки воно виникло із заподіяння шкоди, відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України. В будь-якому разі, оцінка нормативно-правового обґрунтування позовних вимог здійснюється судом не на стадії вирішення питання про відкриття провадження, а лише під час розгляду справи по суті спору. Стосовно того, що у позовній заяві не зазначено критеріїв, за якими позивач визначив розмір спричиненої йому моральної шкоди. Позивачем було зазначено, що мінімальний і максимальний розміри відшкодування моральної шкоди та методику його визначення нормативно не встановлено. В постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі №511/1915/20, справі №279/1834/22, від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20, від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц, зазначено, що по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Отже, об`єктивних критеріїв майнового еквіваленту моральних страждань, душевного болю, спокою, честі, гідності особи - немає і не може бути в принципі. Тому розмір відшкодування моральної шкоди завжди суб`єктивно оцінюється самим позивачем і зазначається ним у позовній заяві. Проте, остаточну оцінку розміру компенсації моральної шкоди здійснює суд під час розгляду та вирішення справи, керуючись при цьому загальними засадами цивільного законодавства, зокрема справедливістю, добросовісністю та розумністю (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Загальні засади (принципи) цивільного законодавства, наведені у статті 3 ЦК України, мають фундаментальний характер, а отже інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Саме такий правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі №587/2230/21, від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 та багатьох інших. Водночас, до позовної заяви додано матеріали (зокрема медичного характеру) на підтвердження заявленого розміру відшкодування моральної шкоди, - яким суд має надати правову оцінку під час розгляду справи по суті спору, але не під час вирішення питання про відкриття провадження. Стосовно того, що у позовній заяві не зазначено про наявність чи відсутність електронного кабінету відповідача, позивач зазначав в заяві про усунення недоліків, що держава Україна не є юридичною особою і тому не має і в принципі не може мати електронного кабінету. Разом з тим, в пункті 40 позовної заяви зазначено, що суб`єкт, який діє в судовому процесі від імені держави, а саме Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), має електронний кабінет в системі «Електронний суд», що додатково підтверджується доданою до позовної заяви електронною квитанцією про отримання копії позовної заяви з доданими до неї матеріалами (Додаток 12 до позовної заяви). Таким чином, позовна заява містить відомості про наявність електронного кабінету іншого учасника справи, що підтверджує дотримання позивачем вимог пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України у повному обсязі. Зазначав, що суд першої інстанції проігнорував конкретні, важливі та доречні доводи, наведені у заяві позивача про усунення недоліків позовної заяви, не надав цим доводам правової оцінки, не спростував їх, що є порушенням права на справедливий суд. Також суд не врахував наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у відповідних правовідносинах, - що є порушенням ч. 4 ст. 263 ЦПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У поданому відзиві ОСОБА_3 в інтересах Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи їх безпідставними, рішення суду просила залишити без змін, вважаючи його законним. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже, апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві (заявникові) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду від 19 вересня 2024 р. в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітом про доставку до електронного суду та електронної скриньки позивача та відповідача копії ухвали про відкриття апеляційного провадження. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. З матеріалів справи слідує, що із вказаним позовом позивач звернувся до Подільського районного суду м. Києва Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 09 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст. ст. 175 та 177 ЦПК України. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, посилаючись на наявність великої кількості судових рішень, якими встановлена бездіяльність органів ДВС, не долучив копії таких судових рішень, що унеможливлює відкриття провадження у справі на підставі позовної заяви, яка не оформлена відповідно до ст. 175 ЦПК України. Також суд першої інстанції вважав, що позивач не обґрунтував, яка права норма дає підстави неповернуті банком грошові кошти стягувати як збитки, завдані відповідачем; не вказав, хто фактично порушив права позивача, у чому полягає дія чи бездіяльність відповідача, який причинно-наслідковий зв`язок між дією (бездіяльністю) та шкодою; обґрунтував критерії, за яким визначено розмір моральної шкоди у розмірі 1 млн. гривень; позовна заява не містить відомостей про наявність чи відсутність електронного кабінету відповідача. На виконання вимог ухвали суду позивачем була подана заява про усунення недоліків позовної зави. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року позовну заяву було повернуто позивачеві з тих підстав, що недоліки позовної заяву усунуто не було. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного. За змістом ч. 1, п. п. 4, 5, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відкриття провадження у справі у справі регламентовано нормами глави 2 розділом ІІІ ЦПК України, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у поданій позовній заяві, визначати належних учасників справи. Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях цивільного процесу.Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 вересня 2024 року у справі №990/220/24). Позивач ОСОБА_2 у своїй позовній заяві виклав зміст дій відповідача, описав, у чому полягало порушення його прав, сформулював наслідки, які, з його погляду, настали внаслідок дій відповідача, пояснив, яким чином і чому дії відповідача зачіпають його права. Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин і з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку ухвалити одне з рішень, продиктованих їхнім змістом. Водночас ця позовна заява не містить підстав для її повернення позивачу, найменше з тих підстав, з яких її повернув суд першої інстанції. Крім того, колегія наголошує, що цивільно процесуальний закон не передбачає обов`язку учасника судового розгляду щодо подання копій судових рішень, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, або заперечень. Законом України «Про доступ до судових рішень» встановлений порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Відповідно до частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону, зокрема до відомостей, які дають можливість ідентифікувати фізичну особу. Отже, за наведених у позовній заяві відомостях щодо номеру справи, номеру у ЄДРСР, у суду відсутні перешкоди для з`ясування змісту такого судового рішення та оцінки, встановлених ним обставин. Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в межах підготовчого провадження може провести підготовче судове засідання для з`ясування відповідно до частини другої статті 197 ЦПК України, зокрема, питань щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Колегія суддів доходить висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, повернувши позовну заяву ОСОБА_4 . Оскільки порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвели до постановлення помилкової ухвали, така ухвала підлягає скасуванню з підстав визначених п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити . Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року скасувати. Справу повернути до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів. Судді: Є. П. Євграфова Т. О. Писана Д. Р. Гаращенко