Постанова 4814 № 542/1607/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 542/1607/22 Номер провадження 22-ц/814/3439/24Головуючий у 1-й інстанції Афанасьєва Ю. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Коротун І.В. розглянув в режимі відеоконференції у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19 липня 2024 року (час ухвалення судового рішення з 14:07:52 год. до не зазначено; дата виготовлення повного тексту судового рішення не зазначено) у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - Новосанжарська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів, - державний нотаріус Новосанжарської державної нотаріальної контори, про визнання права власності на нерухоме майно. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд У С Т А Н О В И В: У листопаді 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом, просили ухвалити рішення, яким визнати право власності за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на 1/5 частину за кожним, а за ОСОБА_2 на 19/20 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці розміром 0,46 га. В обгрунтування заявлених вимог посилалися на такі обставини. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка за життя заповіту не залишила. На день її смерті разом з нею у спірному домоволодінні проживали і були зареєстровані: її чоловік - ОСОБА_6 , син - ОСОБА_2 , невістка - ОСОБА_3 , онуки - ОСОБА_4 , ОСОБА_7 . Спірне домоволодіння належало до колгоспного двору. Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли ОСОБА_6 , чоловік померлої, і ОСОБА_2 , син померлої. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 . Заповіт, складений ним за життя, рішенням суду визнаний недійсним, отже після його смерті спадщину прийняли ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , його рідні сини. 19 жовтня 2022 року державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори винесено постанову, якою ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , його батьків, з підстав відсутності правовстановлюючого документа та зазначено, що спадковий будинок відноситься до типу колгоспного двору. Позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вважають, що вони, як члени колгоспного двору, мають право на визнання за ними права власності по 1/5 частини спірного домоволодіння за кожним, а ОСОБА_2 з урахуванням спадкування після смерті батьків має право на 9/20 спірного домоволодіння. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, просив визнати за ним право власності на 35/100 частки спірного домоволодіння. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що він також належав до членів колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки був зареєстрований та проживав за цією адресою, а в 1984 був прийнятий в члени колгоспу «Маяк комунізму», де і працював до 1994 року. Таким чином, за період існування колгоспного двору його членів було шість: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та відповідно частка кожного в спірному нерухомому майні, відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР, становила 1/6 (20/100). З урахуванням спадкування після смерті батьків розмір його частки у спірному домоволодінні складає 35/100. Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19 липня 2024 року задоволений позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 9/20 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/5 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/20 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення у повному обсязі його зустрічних позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку встановленим фактам і поданим доказам. Зокрема, посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_8 за станом 15 квітня 1991 року був головою іншого колгоспного двору не може свідчити про те, що він втратив право на свою частку у колгоспному дворі своїх батьків, адже після початку проживання у своєму домогосподарстві по АДРЕСА_2 він продовжував своєю працею брати участь у колгоспному дворі своїх батьків, що підтвердили допитані у суді свідки. Суд першої інстанції не звернув уваги, що особовий рахунок № НОМЕР_1 на колгоспний двір по АДРЕСА_2 був відкритий за рік до виділення земельної ділянки за вказаною адресою. Суд також помилково вважав, що непроживання ОСОБА_9 по АДРЕСА_1 у продовж трьох років до 15 квітня 1991 року є визначальною обставиною для висновку про те, що ОСОБА_8 втратив право на свою частку у колгоспному довірі батьків. При цьому суд не звернув увагу на те, що досліджені документи не містять відміток про вибуття ОСОБА_9 з домогосподарства батьків, як і відміток чи записів про створення ОСОБА_10 свого окремого домогосподарства. У відзиві ОСОБА_11 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стверджується, що апеляційна скарга не містить доводів і посилань на факти або ж докази, які б спростовували висновки суду у частині втрати права ОСОБА_9 на частку у колгоспному дворі батьків. Посилання в апеляційній скарзі на показання свідків не може бути взяте до уваги з огляду на їх неконкретність у суперечливість, яка обумовлена спливом часу після подій, що досліджувалися судом. Звертається увага, що пояснення самого ОСОБА_9 , а також подані ним письмові докази спростовують його доводи про те, що він своєю працею і коштами приймав участь у колгоспному дворі своїх батьків після 1986 року. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Малокобелячківською сільською радою, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (т.1 а.с.10), яка згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 і свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 була матір`ю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (т.1 а.с.19, 189). Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме: право на частку в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 заповіту не залишила. Згідно зі спадкової справи №91 (т.1 а.с.233-245), заведеної після смерті ОСОБА_5 , заяву про прийняття спадщини за законом після померлої ОСОБА_5 подав її чоловік ОСОБА_6 (т.1 а.с.9). Заяв від інших спадкоємців, що претендують на спадщину або відмовляються від неї, до нотаріальної контори не надходили. На день смерті ОСОБА_5 разом з нею проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 : чоловік померлої - ОСОБА_6 , син - ОСОБА_2 , невістка - ОСОБА_3 , онуки - ОСОБА_4 , ОСОБА_7 (т.1 а.с.11). Отже, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є: її чоловік ОСОБА_6 та її син ОСОБА_2 , які прийняли спадщину відповідно до положень ст.1269 та ч.3 ст.1268 ЦК України. Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим виконавчим комітетом Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області 06 серпня 2018 року, актовий запис № 15 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_12 (т.1 а.с.13), який був батьком ОСОБА_2 і ОСОБА_1 05 грудня 2018 року в Новосанжарській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа № 257/2018 після померлого ОСОБА_13 (т.2 а.с.18-83). Згідно матералів спадкової справи до Новосанжарської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом 05.12.2018 звернувся ОСОБА_14 (т.2 а.с.21), та із заявами про прийняття спадщини за заповітами від 30.03.1999 та від 28.04.2016, 19.11.2018 звернулись ОСОБА_15 (т.2 а.с.21 зворот) та ОСОБА_16 (т.2 а.с.22 зворот), відповідно. Заяв про відмову від спадщини до нотаріальної контори не надходило. Відповідно до довідки Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області № 821 від 19.11.2018, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований та проживав з сином ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , внуком ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , невісткою ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , онуком ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , правнукою ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_8 за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.22 зворот). За життя ОСОБА_6 склав заповіт від 30 березня 1999 року, відповідно до якого він заповів все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось та належний йому будинок в с.Малий Кобелячок Новосанжарського району ОСОБА_22 (т.2 а.с.23 зворот). Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 29.07.2021, заповіт ОСОБА_6 визнано недійсним (т.2 а.с.50-55, 56-60). 28 квітня 2016 року ОСОБА_23 склав заповіт, посвідчений секретарем Малокобелячківскої сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, зареєстрований в реєстрі за № 73, відповідно до якого він заповів приватизовану земельну ділянку, площею 3,37 га, яка знаходиться на території Малокобелячківської сільської ради, внуку ОСОБА_24 (т.2 а.с.24). 19 жовтня 2022 року державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори Дем`яненку М.М. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на частку житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв?язку з відсутністю правовстановлюючого документа на зазначений будинок, невиділенням часток у спільному майні подружжя; окрім того, зазначено, що спадковий будинок відноситься до типу колгоспного двору (т.1 а.с.12). З довідки виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області №16.1-37/527 від 04.10.2022 року вбачається, що будинковолодіння в АДРЕСА_1 , згідно погосподарської книги №2, особовий рахунок № НОМЕР_6 , за станом на 01.07.1990 року відносилося до типу колгоспного двору. Членами колгоспного двору за станом на 01.07.1990 року були: ОСОБА_6 - голова двору, ОСОБА_5 дружина, ОСОБА_2 син, ОСОБА_3 невістка, ОСОБА_4 - онук (т.1 а.с.10а). Відповідно даних копії погосподарської книги №2 Малокобелячківсьої сільської ради за 1986-1990 роки (т.1 а.с.17,18) головою сім`ї господарства по особовому рахунку № НОМЕР_6 був ОСОБА_6 , а членами сім`ї: ОСОБА_5 дружина, ОСОБА_2 син, ОСОБА_3 невістка, ОСОБА_4 онук. Відповідно до копії трудової книжки № НОМЕР_7 ОСОБА_6 вступив в члени колгоспу «Шлях до комунізму» Малокобелячківської сільської ради Новосанжраського району в 1959 році та працював в колгоспі з 1954 року по 2000 рік. А 25.02.2000 року припинено членство в КСП «Маяк» в зв`язку з реорганізацією (т.1 а.с.101-102). Відповідно до копії трудової книжки № НОМЕР_8 ОСОБА_5 вступила в члени колгоспу «Шлях до комунзму» Малокобелячківської сільської ради Новосанжраського району в 1948 році та працювала в колгоспі з 1948 року по 1981 рік. 31.12.1981 року звільнена з роботи у колгоспі «Маяк комунізму» за власним бажанням (т.1 а.с.103). Архівна довідка №01-13/96 від 23.03.2023 року містить дані про кількість відпрацьованих у колгоспі «Шлях до комунізму», колгоспі «Маяк Комунізму», колгоспі «Маяк», КСП «Маяк» Новосанжарського району Полтавської області, людиноднів та заробітну плату на ОСОБА_6 за 1960-1962 роки та 1966-1993 роки, а також на ОСОБА_5 за 1960-1979 роки (т.1 а.с.127). Згідно даних архівної довідки №07-04-Н/36 від 17.03.2023 року в лютому 1976 року колгосп «Шлях до комунізму» змінив назву на колгосп «Маяк комунізму», в лютому 1992 року колгосп «Маяк комунізму» був перейменований на колгосп «Маяк». А в грудні 1992 року колгосп «Маяк» був реогранізований в КСП «Маяк» (т.1 а.с.129). ОСОБА_2 , згідно з копією трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_9 та архівного витягу із протоколу №3 загальних зборів членів колгоспу «Маяк комунізму» від 26.12.1981 року, був членом колгоспу «Маяк комунізму» Малокобелячківської сільської ради Новосанжраського району з 03.01.1983 року по 25.02.2000 року, коли його членство було припинено в зв`язку з реорганізацією КСП «Маяк» (т.1 а.с.104,125). ОСОБА_3 згідно з копією трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_10 та архівного витягу із протоколу №3 засідання правління колгоспу «Маяк комунізму» від 30.03.1990 року, була членом колгоспу «Маяк комунізму» Малокобелячківської сільської ради Новосанжраського району з 30.03.1990 року по 25.02.2000 року, коли іі членство було припинено в зв`язку з реорганізацією КСП «Маяк» (т.1 а.с.105-106, 123). ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на час припинення існування колгоспного двору, був неповнолітнім. Згідно даних, що містяться в довідках виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради № 16.1-37/526 від 04.10.2022, №16.1-37/546 від 19.10.2022, №16.1-37/547 від 19.10.2022, №16.1-37/548 від 19.10.2022, а також довідки Малокобелячківської сільської ради №02-28/821 від 19.11.2018 року (т.1 а.с.11,14,15,16; т.2 а.с.22 зворот) у господарстві за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали: ОСОБА_6 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_2 з 22.07.1984 року по даний час (дата видачі довідки 19.10.2022), ОСОБА_3 з 19.03.1988 року по даний час (час видачі довідки 19.10.2022), ОСОБА_4 з моменту народження, тобто з 08.04.1988 року по даний час (дата видачі довідки 19.10.2022). ОСОБА_1 згідно з копією трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_11 та архівного витягу із протоколу №1 засідання правління колгоспу «Маяк комунізму» від 23.01.1984 року, був членом колгоспу «Маяк комунізму» Малокобелячківської сільської ради Новосанжраського району з 03.02.1984 року по 25.02.2000 року, коли його членство було припинено в зв`язку з реорганізацією КСП «Маяк» (т.1 а.с.194-201, 202, 204). У довідках виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області №16.1-37/527 від 04.10.2022 року та у копії погосподарської книги №2 Малокобелячківсьої сільської ради за 1986-1990 роки, особовий рахунок № НОМЕР_6 (т.1 а.с.10а,17,18) відсутні записи про ОСОБА_1 як члена колгоспного двору будинковолодіння в АДРЕСА_1 , а також як члена сім`ї ОСОБА_6 , як і відсутні дані про реєстрацію та проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , починаючи з 01.01.1986 року. У довідці виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області №115/16.1-41 від 19.05.2023 року (т.1 а.с.206) зазначено, що ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав за адресою по АДРЕСА_1 до (дата не вказана) та був членом колгоспного двору з 1973 до 1980 року та з 1984 року по 31.12.1985 року. У період 1980-1982 роки служба в армії. Така інформації надана відповідно до відомостей домової книги с.Малий Кобелячок (сторінка 37, порядковий номер запису 181) та погосопдарської книги №2 за 1983-1985 роки, де зареєстровані ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_25 та дочкою ОСОБА_26 у домогосподарстві батька ОСОБА_6 (тобто за адресою: по АДРЕСА_1 ), що в свою чергу узгоджується й записами погосподарської книги №2 Малокобелячківсьої сільської ради за 1986-1990 роки по особовому рахунку № НОМЕР_6 про відсутність станом на 1986 рік записів про ОСОБА_1 як члена колгоспного двору домоволодіння по АДРЕСА_1 . З архівного витягу із протоколу №2 загальних зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Маяк комунізму» від 23.12.1986 року (т.1 а.с.142) вбачається, що ОСОБА_1 виділено земельну ділянку в розмірі 0,43 га. за адресою: АДРЕСА_2 . У довідці виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області №115/16.1-41 від 19.05.2023 року (т.1 а.с.206) зазначено про наявність запису про відкриття окремого рахунку за адресою по АДРЕСА_2 з 01.01.1986 року (погосподарська книга за 1986-1990 роки №2 сторінка 10, особовий рахунок 96). Отже, ОСОБА_1 отримав земельну ділянку, почав будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_2 та з 01.01.1986 року за цією адресою був відкритий окремий рахунок. Згідно довідки виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області №53/16.1-44 від 26.06.2023 року (т.1 а.с.260) на момент припинення колгоспних дворів, тобто за станом на 15.04.1991 року, ОСОБА_1 був зареєстрований та був головою окремого колгоспного двору відповідно до записів у погосподарській книзі №3, сторінка 23, особовий рахунок № НОМЕР_1 , який знаходився по АДРЕСА_2 . Та членами вказаного колгоспного двору також є дружина ОСОБА_25 та дочка ОСОБА_26 . Задовольняючи первісний позов і частково задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що за станом на 15 квітня 1991 року спірне господарство відносилося до суспільної групи колгоспних дворів, оскільки голова двору ОСОБА_6 працював у колгоспі «Маяк комунізму» і був його членом. Членами двору були також ОСОБА_5 дружина; ОСОБА_2 син; ОСОБА_3 невістка; ОСОБА_4 онук, який був неповнолітнім, вони брали участь своєю працею та коштами у господарстві двору, станом на 15 квітня 1991 року були зареєстровані і проживали в ньому. 15 квітня 1991 року з набранням чинності Закону України «Про власність» припинила існування така форма власності, як власність колгоспного двору. Тому, виходячи з рівності часток кожного члена колгоспного двору, який складався з п`яти чоловік: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , їм на праві власності належало по 1/5 частині спірного житлового будинку. Щодо часток померлих членів колгоспного двору ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , у кожного з яких також було по 1/5 частині, то суд виходив з такого. Оскільки після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли ОСОБА_6 її чоловік та син ОСОБА_2 , то їх частки в спірному майні стали по 3/10 (1/5 + 1/5:2) у кожного. Отже, після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на спадкове майно в розмірі 3/10 частини спірного домоволодіння. Так як після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняли син ОСОБА_2 (позивач на первісним позовом) та син ОСОБА_1 (відповідач за первісним позовом), то їх частки в спірному майні стали: - у ОСОБА_2 - 9/20, з такого розрахунку: 1/5 (належна як члену колгоспного двору) + 1/10 (1/5:2 успадкована після смерті матері ОСОБА_5 ) + 3/20 (3/10:2 успадкована після смерті батька ОСОБА_6 ); - у ОСОБА_1 - 3/20 (3/10:2 успадкована після смерті батька ОСОБА_6 ). На момент припинення колгоспних дворів за станом на 15.04.1991 року ОСОБА_1 був головою іншого колгоспного двору, а його доводи про те, що він продовжував вести спільне господарство в домогосподарстві батьків: обробляти город, тримати корів, навіть й тоді, коли він переїхав у власний будинок в 1988-1989 роках, не підтверджені належними та достатніми доказами. Отже відповідач ОСОБА_1 , будучи головою іншого окремого колгоспного двору, розташованого за адресою: по АДРЕСА_2 , та за відсутності доказів того, що він з 1986 року брав участь своєю працею та коштами у ведені спільного господарства в домогосподарстві по АДРЕСА_1 , втратив право на частку в майні такого двору, а отже і право власності на частину спірного будинку. Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги, виходить з такого. За обставинами обох позовів спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд першої інстанції при вирішенні спору обгрунтовано керувався положеннями ЦК УРСР 1963 року, а також іншими нормативними актами, які регулювали спірні правовідносини на той час. У частині першій ст.112 ЦК УРСР передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Відповідно до ст.120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Згідно із частиною другою ст. 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. У постанові Верховного Суду України від 15 січня 2014 року (справа №6-145цс13) викладений висновок про те, що «спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року №

69. Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім?ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади». Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц. У межах розгляду цього спору ключовою обставиною, яка підлягала доказуванню за зустрічним позовом, було те, що ОСОБА_8 не втратив право на частку у колгоспному дворі своїх батьків, тобто він упродовж трьох років до 15 квітня 1991 року брав участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства колгоспного двору по вул. Ювілейній,20. Доводи апеляційної полягають у тому, що суд першої інстанції порушив правила оцінки наданих у справу доказів, а тому дійшов помилкових висновків по заявленим у зустрічному позові вимогам. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові від 18 березня 2020 року (справа № 129/1033/13) Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року (справа № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року (справа № 917/1307/18), від 18 листопада 2019 року (справа № 902/761/18), від 04 грудня 2019 року (справа № 917/2101/17)). У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року (справа №645/5557/16-ц) викладений такий висновок: «Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.» Оцінюючи надані у справу докази з урахуванням стандарту більшої переконливості, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з грудня 1986 року після отримання земельної ділянки ( АДРЕСА_2 ) ОСОБА_8 по суті вибув із колгоспного двору своїх батьків ( АДРЕСА_1 ) і створив власне господарство (колгоспний двір). Доводи ОСОБА_9 про те, він одночасно створював і працював у своєму господарстві та продовжував своєю працею і коштами вести спільне господарство разом зі своїми батьками і братом не є переконливими і не підтверджуються доказами у їх сукупності, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку. Показання свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , і ОСОБА_29 , на які є посилання в апеляційний скарзі, не можуть бути вирішальними з огляду на період часу, що минув з 1986 року. Що стосується тверджень апеляційної скарги про відсутність відмітки про вибуття ОСОБА_9 із членів колгоспного двору ( АДРЕСА_1 ), то суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги відомості із погосподарських книг, які не містять записів про ОСОБА_9 як члена колгоспного двору, які у сукупності з іншими доказами підтверджують фактичне вибуття ОСОБА_9 зі складу колгоспного двору. Не можна визнати обгрунтованим посилання в апеляційній скарзі на довідку виконавчого комітета Новосанжарської селищної ради від 19 травня 2023 року (т.1 а.с.206), адже у цьому документі містяться відомості про те, що ОСОБА_8 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , і був членом колгоспного двору з 1973 року по ІНФОРМАЦІЯ_10 , а з 01 січня 1986 року відкритий окремий рахунок за адресою: АДРЕСА_2 . У підсумку слід визнати, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89 ЦПК України - дав належну оцінку наданим у справу доказам, правильно визначився із характером спірних правовідносин, і зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог. В апеляційній скарзі відсутні посилання на порушення судом першої інстанції вимог матеріального чи процесуального закону, які є обов?язковою підставою для скасування рішення суду. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.371, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19 липня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 18 грудня 2024 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І. Дорош В.М. Триголов