Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/167/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2024 р. Справа № 480/167/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Кононенко З.О. , Мельнікової Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.07.2024, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 22.07.24 по справі № 480/167/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просить: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня повного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме за період з 05 листопада 2020 року по 27 грудня 2023 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати заборгованості ОСОБА_1 , а саме за період з 05 листопада 2020 року по 27 грудня 2023 року, розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою KM України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що при звільненні зі служби у ВЧ НОМЕР_1 позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 21.11.2016 по 28.02.2018 (включно). Дану індексацію грошового забезпечення було виплачено на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду лише 01.09.2023 та 27.12.2023. За таких обставин, оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначений статтею 116 КЗпП України, належну йому грошову компенсацію та індексацію грошового забезпечення, позивач вважає, що відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 86185,76 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивача звільнено з військової служби наказом від 16.09.2019 №186 та виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. В той же час позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 перерахунку індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2016 по 16.09.2019 в 2022 році. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. Посилався на позицію Верховного Суду викладену у постанові від 04.12.2019 у справі №825/742/16, від 28.11.2022 у справі 380/693/20, а також Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2023 у справі №640/4163/22. Крім того, командування військової частини НОМЕР_1 вважає, що сума в розмірі 86185,76 грн є цілком неспівмірною. Також посилався на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 по справі №480/1414/21, яким стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 18371,00 грн за ненарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.09.2019, а також індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з листопада 2016 року по листопад 2018 року. Рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 виконане в грудні 2021 року. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати військовослужбовцю індексації на день виключення зі списків особового складу військової частини. Отже, в межах адміністративної справи №480/1414/21 позивачем вже реалізовано право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач повторно бажає реалізувати таке право та отримати середній заробіток за час затримки виплати донарахованої суми індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2016 по 16.09.2019. З огляду на те, що середній заробіток за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, такою своєрідною санкцією за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника, командування вважає неприпустимим повторне застосування такої санкції. Посилався на правову позицію Сумського окружного адміністративного суду викладену від 09.10.2023 по справі №480/4279/23, від 03.07.2024 по справі №480/405/24. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач з 21.11.2016 по 16.09.2019 проходив військову службу в Збройних силах України, а саме у військовій частині НОМЕР_1 , позивач є учасником бойових дій. 08 серпня 2019 року наказом командира 91 ОПОЗ від 08.08.2018 року №22-РС (по особовому складу) позивача звільнено в запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням контракту) частини 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Із списків військової частини НОМЕР_1 позивач, виключений 16.09.2019 наказом командира в/ч НОМЕР_1 №186 від 16.09.2019 року. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 по справі №480/1414/21 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, зокрема, стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 18371,00 грн. Дану компенсацію та індексацію грошового забезпечення виплачено на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №480/1414/21 лише 29.01.2021. У подальшому рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 у справі №480/5943/22 задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.11.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із урахуванням виплачених сум; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.09.2019 включно з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із урахуванням виплачених сум. На виконання вказаного рішення суду 01.09.2023 та 27.12.2023 в/ч НОМЕР_1 проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме нараховано та виплачено на картковий рахунок позивача в "ПриватБанку" 52427,94 грн та 50317,55 грн, що в сумі становить 102745,49 грн. У зв`язку з викладеним позивач вважає, що він має право відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України ( далі КЗпП України ), на отримання середнього заробітку (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2020 по 27.12.2023. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправною бездіяльністю відповідача та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 86185,76 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначене Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення КЗпП України. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті". Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року. Судовим розглядом встановлено, що позивача з 14.09.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. З котлового забезпечення знято з 16.09.2019 року, однак у день звільнення йому не виплачено в повному розмірі індексацію грошового забезпечення, а також не виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових. Разом з тим, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17 вересня 2019 року по 28 січня 2021 року (включно) вже був предметом судового розгляду у справі №480/1414/21. У вказаній справі судове рішення набрало законної 18.10.2021, а тому за вказаний період суд не може потворно стягувати середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені. У той же час, після вказаного періоду відповідачем на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 у справі №480/5943/22 перераховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.09.2019 включно, а саме: 01.09.2023 виплачено 52427,94 грн та 27.12.2023 виплачено 50317,55 грн. Остаточний розрахунок проведено 27.12.2023. Позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки несвоєчасне проведення виплати йому середнього заробітку за весь час затримки з 05 листопада 2020 року по день фактичного розрахунку (27.12.2023), є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові відшкодування за несвоєчасне отримання всіх належних його коштів (заробітної плати) на дату звільнення. Отже, з урахуванням рішення суду у справі №480/1414/21, у даній справі (№480/167/24) спірним є період з 29.01.2021 по 26.12.2023 (включно), оскільки 27.12.2023 відбувся остаточний розрахунок. Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховним Судом у справах № 480/3105/19, № 823/1823/18. У той же час, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період з 29.01.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 до 26.12.2023 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22. Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача відповідачем не виплачено у повному обсязі грошове забезпечення у належному розмірі. Спірна сума грошового забезпечення у розмірі 52427,94 грн виплачена позивачу - 01.09.2023 та 50317,55 грн - 27.12.2023, що сторонами у справі не заперечується. Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1062 календарних днів, з яких по 18.07.2022 - 536 день. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя. З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 16,50% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 102745,49 грн, 16,50 % річних від цієї суми становитиме 16953,01 грн, тобто 46,45 грн за день затримки розрахунку (16953,01:365). Враховуючи період затримки розрахунку з 29.01.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), що становить 536 днів, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 24897,20 грн (46,45 х536). Щодо періоду з 19.07.2022 по 26.12.2023, щодо якого законодавець обмежив спірну виплату 6 місяцями, колегія суддів зазначає, що за вказаний період обґрунтованими є позовні вимоги з урахуванням шестимісячного строку, тобто за 184 дні. Відповідно до довідки-розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача виходячи з виплат за останні два місяці перед звільненням середньоденний заробіток позивача складає 333,09 грн. Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців становить 61288,56 грн (333,09 грн х 184 календарні дні = 61288,56 грн). Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, враховуючи розмір заборгованості, дії позивача та відповідача, становить 86185,76 грн. Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2021 по 26.12.2023 та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2021 по 26.12.2023 включно (в межах шести місяців по 18.01.2023) у сумі 86185,76 грн. Доводи апелянта стосовно того, що в межах адміністративної справи №480/1414/21 позивачем вже реалізовано право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є помилковими, через наступне. В межах справи №480/1414/21 позивачу нараховано середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 18371 грн, а саме: грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.09.2019; індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з листопада 2016 року по листопад 2018 року (справа № 480/5627/20). Разом з тим, у подальшому у 2022 році позивач повторно звернувся до Сумського окружного адміністративного суду. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 по справі № 480/5943/22, позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 21.11.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із урахуванням виплачених сум та індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.09.2019 включно з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із урахуванням виплачених сум. Так, 01.09.2023 та 27.12.2023 в/ч НОМЕР_1 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 по справі № 480/5943/22 проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме нараховано та виплачено на картковий рахунок в "ПриватБанку" 52427,94 та 50317,55 грн, що в сумі становить 102745,49 грн. Вказане свідчить про те, що відповідачем не проведено станом на дату винесення рішення у справі №480/1414/21 остаточного розрахунку з позивачем. Посилання апелянта на правову позицію Сумського окружного адміністративного суду викладену від 09.10.2023 по справі №480/4279/23, від 03.07.2024 по справі №480/405/24, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 по справі № 480/167/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді З.О. Кононенко Л.В. Мельнікова