Постанова Львівський апеляційний суд № 461/8637/24

Справа № 461/8637/24 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д. Провадження № 33/811/1727/24 Доповідач: Партика І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - адвоката Петренко Таміли Аркадіївни, представника Львівської митниці Раделицької Світлани Петрівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника Львівської митниці Раделицької Світлани Петрівни на постанову Галицького районного суду м. Львова від 21 листопада 2024 року щодо ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), встановив: цією постановою, на підставі ст. 22 КУпАП звільнено ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України, за малозначністю та оголошено йому усне зауваження. Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) за ч. 6 ст.481 МК України закрито. Судом першої інстанції встановлено, що 13 жовтня 2024 року близько 14:51 год., в зону митного контролю в напрямку в`їзд в Україну, смугою руху «зелений коридор» пункту пропуску «Угринів Долгобичув» митного поста «Угринів» Львівської митниці, заїхав автомобіль марки «LEXUS ES300H», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням громадянина України ОСОБА_3 , який повертався з приватної поїздки з Республіки Польща в Україну, в якому в якості пасажира переміщувався гр. Республіки Швейцарія ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ). Під час проходження митного контролю та митного оформлення вищезазначеного транспортного засобу встановлено, що на гр. Республіки Швейцарія ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) спрацювало орієнтування, щодо не вивезення т.з. марки «Mitsubishi Pajero» р.н НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , країна реєстрації Швейцарія, ввезений 05 липня 2023 року 15:10:20 год. в режимі "тимчасове ввезення до 1 року". Проведеною перевіркою у відповідності до інформації електронних баз даних АСМО «Інспектор» та єдиній автоматизованій інформаційній системі (ЄАІС) Департаменту митної справи Держмитслужби з`ясовано, що гр. ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ввіз на митну територію України 05 липня 2023 року 15:10:20 год. в режимі «Тимчасове ввезення до 1 року» транспортний засіб, а саме: автомобіль марки «Mitsubishi Pajero» р.н НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , країна реєстрації Швейцарія, через митний пост пункт пропуску «Старокозаче Тудора» Одеської митниці. Станом на 13 жовтня 2024 р. в АСМО «Інспектор» та єдиній автоматизованій інформаційній системі (ЄАІС) Держмитслужби відсутня інформація щодо вивезення автомобіля «Mitsubishi Pajero» р.н НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , країна реєстрації Швейцарія за межі митної території України та відсутня інформація про поміщення транспортного засобу «Mitsubishi Pajero» р.н НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , країна реєстрації Швейцарія в інший митний режим. Таким чином, гр. Республіки Швейцарія ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), перевищив строк тимчасового ввезення транспортного засобу «Mitsubishi Pajero» р.н НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , країна реєстрації Швейцарія на митну територію України більше ніж на тридцять діб. Не погоджуючись з даною постановою, не оспорюючи фактичних обставин справи, представник Львівської митниці Раделицька С.П. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову, та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України та накласти на нього стягнення передбачене санкцією даної статті. Вважає, що висновок місцевого суду є помилковим та необґрунтованим, а постанову необ`єктивною та безпідставною. Наголошує, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) не звертався до митного органу, щодо дії обставин непереборної сили, документів які б підтверджували обставини непереборної сили не надавав, він мав змогу звернутися до митних органів та повідомити про неможливість вивезення транспортного засобу, окрім того зазначає, що Акт прийому-передачі транспортного засобу на потреби ЗС України датований 13 листопада 2024 року, тобто коли справа перебувала в провадженні суду. Наголошує, що у суду не було достатніх підстав для застосування ст. 22 КУпАП. 11 листопада 2024 року на адресу Львівського апеляційного суду від адвоката Петренко Т.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить оскаржувану постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу представник Львівської митниці Раделицької С.П без задоволення. Наголошує, що доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими, в суді першої інстанції не було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, суд повно та об`єктивно з`ясував всі обставини справи й обґрунтовано прийшов до переконання про звільнення ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) від адміністративної відповідальності. Звертає увагу, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) передав транспортний засіб на потреби ЗС України, не вчинив збитків державі, що підтверджується відповідними документами. Зазначає, що надати первинних документів про передачу транспортного засобу немає можливості, оскільки військові, яким було передано автомобіль загинули, після чого автомобіль передавався між військовими частинами, у зв`язку із чим саме остання військова частина надала Акт прийому-передачі автомобіля. Повідомляє, що апелянтом не доведено, що було завдано шкоду діями ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ). 12 грудня 2024 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання апеляційного суду не прибув, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав, адвокат Петренко Т.А. просив проводити розгляд справи у відсутності ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна особа має право на справедливий суд. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, неявка особи, відносно якої складено протокол не перешкоджає розгляду справи. Частиною 4 ст. 294 КУпАП передбачено, що апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. З метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання та думки учасників процесу, які просили проводити розгляд справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) Заслухавши виступ представника митниці на підтримку доводів апеляційної скарги, пояснення захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на заперечення аргументів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суду вважає, що апеляційна скарга не підлягають до задоволення, виходячи із наступного. Відповідно до положень ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону. За змістом ст. 489 МК України, при розгляді справи про порушення митних правил необхідно з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення такої особи від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі ст. 16 КУпАП іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Частиною 6 статті 481 МК України, передбачена відповідальність за перевищення строку тимчасового ввезення транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України більше ніж на тридцять діб, а так само втрата цих транспортних засобів, у тому числі їх розкомплектування. Згідно зі ст. 103 МК України, тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання. Відповідно до ч. 1 ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами - нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом. За змістом ч. 5 ст. 380 МК України, тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Отже, перевищення встановленого ст. 380 МК України строку доставки транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення більше ніж на тридцять діб визнається порушенням митних правил, за яке передбачена адміністративна відповідальність у виді штрафу або конфіскації транспортного засобу. Висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних й перевірених судом доказів, зокрема протоколом про порушення митних правил №1290/20900/23 (а.с. 1-3), копією паспорта (а.с. 4), контрольного талону та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 5), витягом з АСМО «Інспектор» (а.с.7-8), що ніким не оспорюється. Відповідно до вимог ст. 33-35 КУпАП, які визначають загальні засади накладення адміністративного стягнення, при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність. Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 6 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно з ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Визначені у положеннях частини шостої статті 41 Основного Закону України вимоги щодо конфіскації майна, яка має застосовуватися виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, є конституційними гарантіями непорушності права приватної власності й спрямовані на захист кожної особи від протиправного позбавлення майна, що належить їй на законних підставах. Вказані конституційні гарантії перебувають у взаємозв`язку з принципом верховенства права, оскільки «одним із проявів цього конституційного принципу є непорушність права приватної власності та недопустимість протиправного позбавлення такого права» (рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2008 року №24-рп/2008). Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним. Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року №2-рп/2016). Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78). Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, перш за все виходить із оцінки дотримання принципу правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та оцінки забезпечення «справедливого балансу», дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.п. 31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року). Зазначена позиція Європейського Суду щодо необхідності забезпечення необхідного справедливого балансу між захистом права власності та вимогами загального інтересу з огляду на свободу розсуду, якою наділена держава в цій сфері, також відображена у справі «Садоча проти України». Суд вказав, що захід у вигляді конфіскації відповідає загальному суспільному інтересу, підкресливши, що необхідний баланс не буде досягнуто, якщо на відповідного власника майна буде покладено «індивідуальний та надмірний тягар» (рішення від 11 липня 2019 року (п. п. 26, 27). Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами. Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Як вбачається з матеріалів справи при розгляді даної справи суд першої інстанції в достатній мірі повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та надав їм належну правову оцінку. Статтею 22 КУпАП установлено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення суд може звільнити порушника від адміністративної відповідальності та обмежитися усним зауваженням. При цьому, в кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної небезпеки, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб. Так, розглянувши справу та дослідивши всі обставини вчиненого адміністративного правопорушення, оцінивши його наслідки, дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, який раніше до адміністративної відповідальності за порушення митних правил не притягувався, транспортний засіб передав на потреби ЗС України, відповідно до акту прийому передачі транспортного засобу (а.с. 35), характер вчиненого ним правопорушення, ступінь його вини, поясненням представника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, яка не заперечувала вини ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), пояснила, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності неодноразово передавав автомобілі на потреби ЗС України та у зв`язку із нагальною потребою передав свій транспортний засіб «Mitsubishi Pajero» р.н НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , у зв`язку з невідкладною необхідністю, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на підставі ст. 22 КУпАП ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) слід звільнити від адміністративної відповідальності та обмежитись усним зауваженням. Представником митниці не доведено, а апеляційним судом під час апеляційного розгляду не встановлено, що наслідки вчиненого порушення митних правил, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України, представляють собою суспільну небезпеку та завдали значної шкоди суспільним та державним інтересам, правам та свободам інших осіб. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено. З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, докази досліджені всебічно, повно та об`єктивно, належно оцінено, а висновки суду про звільнення особи від адміністративної відповідальності ґрунтуються на вимогах Закону, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, як того просить представник митниці, апеляційним судом не встановлено. Отже, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, яке скасуванню з викладених в апеляційній скарзі мотивів - не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, - постановив: постанову Галицького районного суду м. Львова від 21 листопада 2024 року, щодо ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) залишити без змін, а апеляційну скаргу представника Львівської митниці Раделицької Світлани Петрівни - без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Партика І.В.