Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/6625/20

Справа № 308/6625/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 грудня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого: Джуги С.Д. суддів : Кожух О.А., Бисаги Т.Ю. за участю секретаря: Голубєвої Є.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року у складі судді Іванова А.П., у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійний вимог на стороні позивачів ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,- встановив : У липні 2020 року ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, в якому просили суд визнати ОСОБА_4 таким, що втратив житлові права у будинку в АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Позовні вимоги обґрунтовують тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві часткової власності, кожному по частині, належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . В даному будинку зареєстровані позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 і відповідач ОСОБА_4 , який є онуком ОСОБА_2 та сином ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_4 веде аморальний спосіб життя, порушує права осіб, які проживають разом із ним, чіпляється до своїх родичів, чим робить неможливим проживання із ним в одному будинку. Відповідач неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, притягнутий до кримінальної відповідальності, але на шлях виправлення не стає і тому позивачі просять суд визнати його таким, що втратив житлові права у будинку в АДРЕСА_1 та виселити його без надання іншого житла Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року у задоволенні заявленого позову відмовлено. Офіційно попереджено ОСОБА_4 , що у випадку порушення правил співжиття, він може бути виселений із займаного ним житлового приміщення без надання іншого житла. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленого позову, не дав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про відмову у позові Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_5 померла. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року до участі у справі залучено ОСОБА_3 , як правонаступника померлої ОСОБА_5 . Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року зупинено провадження у справі у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_4 призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період та направлений для проходження військової служби. ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_4 помер. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року поновлено провадження у даній справі. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Судова колегія, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що відповідач ОСОБА_4 помер після ухвалення рішення судом першої інстанції, що підтверджується актовим записом про смерть №8 від 24 червня 2024 року. Відповідно до ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права. Виходячи із змісту заявлених вимог спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Відповідно до п.7 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Разом із тим, згідно з ч. 3 ст. 377 ЦПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи сторони у спорі чи припинення юридичної особи сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті. Таким чином, судове рішення за результатами розгляду апеляційної скарги приймається апеляційним судом після перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Враховуючи наведене, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів, зазначає наступне. Відмовляючи в заявленому позові, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для виселення відповідача та доцільності його попередження про недопустимість порушення ним правил співжиття з позивачами. З такими висновками суду першої інстанції, погоджується і апеляційний суд, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону. Матеріалами справи установлено, згідно з свідоцтва про право на спадщину від 12.08.2005 року та витягу про право власності на нерухоме майно ОСОБА_2 є власницею частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8). Згідно з свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 10.01.1990 року ОСОБА_1 є власником частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 9) Згідно з довідки Руськокомірівської сільської ради Ужгородського району №445 від 02.03.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 10) Із інформаційного реєстру, постанов суду, витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань, обвинувального акту, ухвал суду видно, що ОСОБА_4 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за ст. 172 -2 КупАП за вчинення насильства в сім`ї, та до кримінальної відповідальності за ст. 125 КК України за спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 11-19). За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з вимогами ст. 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Частиною 1 ст. 116 ЖК Українивстановлено: якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів. Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дало позитивних результатів. Під заходами впливу мається на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача. Згідно ст.ст. 9, 109 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_4 , проживаючи разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , систематично порушує правила співжиття, оскільки вчиняє сімейні сварки, скандали, погрожує фізичною розправою, шкодить майно, спричиняє тілесні ушкодження. Однак, позивачами не доведено, що до відповідача вживались передбачені законодавством заходи попередження або громадського впливу про недопустимість протиправної поведінки, а тому суд обґрунтовано відмовив у позові про виселення відповідача та офіційно його попередив про недопустимість порушення ним правил співжиття з позивачами. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не заслуговують на увагу. Таким чином судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, а смерть фізичної особи сторони (відповідача) у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення, відповідно до ч.3 ст. 377 ЦПК України, не може бути підставою для скасування рішення в апеляційному порядку з закриттям провадження у справі. За вказаних обставин не підлягає задоволенню клопотання апелянта та правонаступника позивача про визнання оскаржуваного рішення нечинним та закриття провадження у справі. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 12, 81, 374, 375, 382-384ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 13 грудня 2024 року. Головуючий: Судді: