Ухвала КЦС ВС № 461/4997/23

УХВАЛА 16 грудня 2024 року м. Київ справа № 461/4997/23 провадження № 61-14893 ск 24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Сендегою Тарасом Романовичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки та додаткової угоди до договору безпроцентної позики, ВСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом в якому просила визнати недійсним Договір іпотеки від 26 березня 2019 року та Додаткову угоду №1 до Договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року.

2. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначала, що 26 березня 2019 року між нею та ОСОБА_2 був підписаний Договір безпроцентної позики, за умовами якого останній зобов`язувався надати їй позику в розмірі 3 240 000,00 грн, що станом на дату підписання цього договору, складало еквівалент 120 000,00 дол. США. За умовами Договору позики позика мала надаватись у безготівковому порядку шляхом перерахування позикодавцем грошових коштів на поточний рахунок позичальника, що передбачено п. 2.1 Договору, на строк, який обчислювався з дня отримання грошових коштів та до 26 березня 2020 року (п. 2.2 Договору). Узгодивши умови користування позикою, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки від 26 березня 2019 року, за умовами якого ОСОБА_1 (Іпотекодавець), з метою забезпечення повного виконання Договору позики грошових коштів від 26 березня 2019 року, передала ОСОБА_2 (Іпотекодержателю) в іпотеку житлову квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв. м. ОСОБА_1 стверджувала, що не отримувала обумовлену суму позики, відтак вважає Договір позики від 26 березня 2019 року неукладеним, а Договір іпотеки від 26 березня 2019 року недійсним. 3. 26 березня 2020 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року, згідно якої вони продовжили строк позики до 31 серпня 2020 року, виклавши п. 11.2.2 Договору в наступній редакції: «Позика надається Позичальнику на строк, який обчислюється з дня отримання грошових коштів Позичальником, згідно п. 2.1 Договору, і діє до «31» серпня 2020 року». Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 1 від 26 березня 2020 року інші умови Договору не змінені та не обумовлені даною Додатковою угодою, залишаються без змін.

4. В подальшому, їй стало відомо, що в додаткову угоду без її відома було внесено текст (додруковано слова): «30.08.2019 р. позичальником отримано всю суму позики готівкою». Додаткову угоду з таким текстом вона не підписувала. Вказаний запис відрізняється від іншого друкованого тексту як стилістично, так і по змісту. Зокрема, у договорі позики та додатковій угоді в тексті слово «Позичальник» вказується з великої літери, в той час як в дописаному тексті «позичальник» записано з маленької; усі дати в текстах закінчуються повним словом «року», в той час, як дата допису (30.08.2019) закінчується скороченням - «р.»; текст «30.08.2019 р. позичальником отримано всю суму готівкою, тому: » дописано після двох крапок у вільному місці перед пунктом 1, який починається з абзацу. Дописаний текст закінчується двокрапкою, хоча починається перед двокрапкою. З огляду на викладене, позивач вважає, що вищевказаний запис про отримання суми позики готівкою, внесено до тексту Додаткової угоди вже після її підписання сторонами.

5. Окрім того, з тексту додаткової угоди вбачається, що сторони не змінювали п. 2.1 Договору позики від 26 березня 2019 року, в якому сторони визначили, що надання грошових коштів відбувається виключно шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника.

6. Таким чином, позивачка ОСОБА_1 вважала, що додаткова угода є недійсною, оскільки на її укладення з наявним у копії змістом не було волевиявлення позичальника. А з огляду на те, що коштів вона так і не отримала, то недійсним є і договір іпотеки.

7. Галицький районний суд м. Львова рішенням від 13 грудня 2023 року позов задовольнив. Визнав недійсною Додаткову угоду № 1 від 26 березня 2020 року до Договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року. Визнав недійсним Договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В. М. та зареєстрований за №

511. Вирішив питання судових витрат.

8. Львівський апеляційний суд постановою від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Скасував рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2023 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

9. В листопаді 2024 року до Верховного Суду, через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником - адвокатом Сендегою Т. Р., на постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2023 року.

10. Як підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

11. Скаржниця стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19, від 25 жовтня 2023 року у справі № 385/1290/21, від 27 жовтня 2021 року у справі № 523/1712/18.

12. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржниця вказує на те, що договір позики, з урахуванням приписів статей 640 та 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є укладеним з моменту передачі грошових коштів.

13. Спірний договір іпотеки є недійсним, оскільки на момент його укладення не існувало будь-яких зобов`язань між сторонами, враховуючи, що на момент укладення спірного правочину вона не отримувала кошти від відповідача за договором позики.

14. Щодо визнання недійсною Додаткової угоди № 1 вказує на те, що у відповідній редакції такої угоди не підписувала. Звертаючись із позовом просила суд витребувати її оригінал у відповідача та призначити експертизу.

15. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

16. Частинами першою та другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

17. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

18. Згідно із вимогами статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

19. Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

20. Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь?які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

21. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

22. Крім цього, відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

23. Так частиною четвертою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

24. Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Конституції України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

25. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 15 липня 2010 року у справі «Ющенко та інші проти України» вказав на те, що право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання. За відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

26. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

27. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 зазначала, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

28. Частиною першою статті 89 ЦПК України також встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

29. Так Верховний Суд у справі № 461/6248/21 переглядаючи справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , визнання недійсним договору іпотеки, укладений 26 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Василюком В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 510, визнання недійсним договору № 1 про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений 02 квітня 2020 року приватним нотаріусом ЛМНО Василюком В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 705, визнання недійсним договору № 2 про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений 08 жовтня 2020 року приватним нотаріусом ЛМНО Василюком В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2086, погодився із висновком Галицького районного суду м. Львова, викладеним у рішенні від 15 березня 2022 року, яким встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено отримання позичальником всієї суму позики готівкою. Таким чином, обґрунтування позовних вимог про те, що грошові кошти на виконання договору позики не передавалися, у зв`язку з чим такий договір вважається неукладеним та не породжує жодних прав та обов`язків для сторін, є безпідставними.

30. Верховний Суд, зокрема, встановив на підставі матеріалів справи, що 26 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти у розмірі 3 240 000,00 грн, що станом на дату підписання договору еквівалентно 120 000,00 дол. США за курсом Національного банку України.

31. З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Василюком В. М. та зареєстрований у реєстрі за №

510. За цим договором в іпотеку передана квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності іпотекодавцю ОСОБА_1 . У подальшому до вказаного договору іпотеки між сторонами було укладено договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Василюком В. М. 02 квітня 2020 року та зареєстрований за № 705, а також договір № 2 про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Василюком В. М. 02 квітня 2020 року та зареєстрований за № 2086, відповідно до яких сторони погодили змінити строк виконання основного зобов`язання за договором позики до 01 березня 2021 року.

32. Згідно із абзацом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

33. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (частина четверта статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

34. Істотною умовою договору іпотеки є зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання (стаття 18 Закону України «Про іпотеку»).

35. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.

36. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

37. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

38. Верховний Суд також наголосив на тому, що у контексті справи, що переглядається, очевидним є питання суперечності дій ОСОБА_1 , яка, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсними правочинів, як на підставу позову посилалася на те, що жодні грошові кошти на виконання договору позики відповідачем не передавалися, а тому такий договір вважається неукладеним та не породжує жодних прав та обов`язків для сторін. Разом із тим, у день підписання договору позики, 26 березня 2019 року, між сторонами було укладено договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, що свідчить про те, що сторони підтвердили зміст та розмір основного зобов`язання.

39. ОСОБА_1 із 2019 року по день звернення до суду з цим позовом не заявляла претензій щодо передачі грошових коштів за договором позики, а також щодо формальних дефектів договорів позики та іпотеки, не висловлювала будь-яких заперечень і після отримання першої вимоги про усунення порушень умов договору позики від відповідача.

40. Крім того, на вимогу суду приватний нотаріус ЛМНО Василюк В. М. надав для долучення до матеріалів цивільної справи належним чином завірену копію укладеної 26 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додаткової угоди № 1 до договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року, відповідно до змісту якої 31 серпня 2019 року позичальник отримала всю суму позики готівкою.

41. Листом від 16 грудня 2021 року № 97/01-16 приватний нотаріус ЛМНО Василюк В. М. підтвердив, що вказана додаткова угода до договору безпроцентної позики була укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі у двох оригінальних примірниках. В справі приватного нотаріуса зберігається копія вищевказаного договору, тому надати оригінал немає можливості.

42. Відсутність в матеріалах справи оригіналу додаткової угоди № 1 до договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 березня 2020 року, суд першої інстанції врахував, та оцінив цей факт в сукупності з усіма іншими письмовими доказами по справі, зокрема взяв до уваги укладені в подальшому (02 квітня 2020 року та 08 жовтня 2020 року) договори про внесення змін до договору іпотеки щодо визначення строку повернення позики.

43. Вказані обставини свідчать про те, що договір безпроцентної позики від 26 березня 2019 року не може вважатися неукладеним, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними.

44. Львівський апеляційний суд у постанові від 08 жовтня 2024 року додатково зазначив, що на вимогу суду управління поліції-начальник слідчого відділу ГУНП У Львівській області підполковник поліції Наталія Руденко надала для долучення до матеріалів цивільної справи належним чином завірену копію укладеної 26 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додаткової угоди № 1 до договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року, відповідно до змісту якої 31 серпня 2019 року позичальник отримала всю суму позики готівкою.

45. Встановлено, що представник позивачки щодо наявності оригіналу документу у ОСОБА_1 пояснив, що зі слів довірительки йому відомо, що остання дійсно була неодноразово у нотаріуса, підписувала різні документи, зокрема, і оспорювану додаткову угоду, проте не забирала їх з собою, все залишилось у нотаріуса.

46. У матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_1 , яку вона подавала до управління стратегічних розслідувань Львівської області 14 серпня 2023 року. Зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 підтверджує, що 26 березня 2020 року вона особисто підписала додаткову угоду №1 до Договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 р.

47. Колегія судів зазначила, що нею враховано те, що в матеріалах справи відсутній оригінал додаткової угоди №1 до договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 березня 2020 року та оцінює цей факт в сукупності з усіма іншими письмовими доказами по справі, зокрема бере до уваги укладені в подальшому (02 квітня 2020 року та 08 жовтня 2020 року) договори про внесення змін до договору іпотеки щодо визначення строку повернення позики.

48. Вказані обставини свідчать про те, що договір безпроцентної позики від 26 березня 2019 року не може вважатися неукладеним, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними.

49. Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими та фактично полягають у незгоді скаржника з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, а також у неправильному тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права, викладення власного погляду щодо застосування норм права при розгляді цієї справи та по суті є спробою повторного перегляду справи та переоцінки встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

50. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії))

51. Таким чином, враховуючи, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, правильне застосування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення та виповідає висновкам Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Сендегою Тарасом Романовичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки та додаткової угоди до договору безпроцентної позики.

2. Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді В. В. Пророк І. В. Литвиненко Є. В. Петров