Постанова 4811 № 461/4997/23

Справа №461/4997/23 Головуючий у 1 інстанції:Волоско І.Р. Провадження №22-ц/811/117/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., секретарка: Псярук О.В., за участі в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова в складі судді Волоско І.Р. від 13 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки та додаткової угоди до договору безпроцентної позики, - в с т а н о в и л а : рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2023 року позов задоволено. Визнано недійсною Додаткову угоду №1 від 26.03.2020 до Договору безпроцентної позики від 26.03.2019. Визнано недійсним Договір іпотеки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 26.03.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. та зареєстрований за №511. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2147,2 грн та за подання заяви про забезпечення позову у сумі 536,8 грн. Дане рішення оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2023 року скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та об`єктивного встановлення всіх обставин справи. Зазначає, що доводи позивачки, що вона не отримувала коштів готівкою, не заслуговують на увагу. Як повідомляла позивачка, вона 28.01.2019 року уклала кредитний договір №4203 А з кредитною спілкою «Кредо» на суму 2 520 000,00 грн строком на 36 місяців. На день підписання договору безпроцентної позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - 26.03.2019 року, в неї вже існувала заборгованість зі сплати кредиту перед кредитною спілкою, відтак звернулась із проханням про отримання коштів готівкою для уникнення примусового стягнення та можливих подальших податкових санкцій у вигляді сплати податку на прибуток. Відтак, на прохання самої позивачки за сплином певного часового періоду, остання отримала кошти готівкою, про що було укладено додаткову угоду №1 від 26.03.2020р. Звертає увагу суду на те, що до матеріалів справи, представником позивача долучено копію заяви ОСОБА_3 , яку вона подавала до управління стратегічних розслідувань Львівської області 14.08.2023 року. Зі змісту даної заяви (арк.2 абз.З) ОСОБА_3 підтверджує, що 26.03.2020 року вона особисто підписала додаткову угоду №1 до Договору безпроцентної позики від 26.03.2019 р. Вказує, що факт отримання коштів ОСОБА_3 згідно Додаткової угоди № 1 від 26 березня 2020року до Договору безпроцентної позики від 26.03.2019 року підтверджується наступними діями самої позивачки, зокрема яка 02 квітня 2020 року (тобто через 8 календарних днів після отримання коштів та підписаної додаткової угоди №1 від 26.03.2020 року) власноручно, перебуваючи в нотаріальній конторі підписує додаткову угоду №1 до договору іпотеки від 26.03.2020 року, мало того, розуміючи неможливість повернення отриманої суми готівкою, звертається до ОСОБА_1 з проханням про можливість подальшого продовження строків повернення позики, внаслідок чого 08 жовтня 2020 року в нотаріальній конторі підписує додаткову угоду №2 до договору іпотеки від 26.03.2020 року. Наголошує на тому, що позивачка підписала вищезазначену додаткову угоду до договору позики від 26.03.2020 року без будь-яких зауважень та застережень, що свідчить про надання згоди по всіх істотних умовах додаткової угоди, а також свідчить про виконання позикодавцем обов`язку щодо передачі грошових коштів в сумі 3 240 000 грн в борг позичальниці, саме 31.08.2019 року і про згоду позичальниці повернути борг у встановлений в розписці строк. Звертає увагу на такі обставини: - позивачка отримала кошти готівкою, що підтверджується додатковою угодою №1 від 26.03.2020 року до договору безпроцентної позики; - позивачка свідомо, після отримання коштів в готівковій формі, власноручно підписала Договір №1 від 02.04.2020року до Договору іпотеки; - позивачка усвідомлюючи, що закінчується термін повернення коштів, та з боку позикодавця може бути звернено стягнення на майно (предмет застави), 08 жовтня 2020року власноручно в нотаріальній конторі підписує договір №2 до договору іпотеки, у відповідності до якого продовжуються строки повернення коштів; - позивачка, знову розуміючи, що строки повернення коштів вийшли, та отримавши два повідомлення (вимоги про повернення коштів), одне з яких було направлено позикодавцем на адресу позичальниці ( ОСОБА_3 ) в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у вересні 2021 року, звертається вперше в 2021 році до суду (через 2,5 роки після отримання грошей у борг готівкою) та в 2023 році вдруге з вимогами визнання Договору позики, додаткової угоди та договору іпотеки недійсним, що свідчить на думку відповідача про відмова повернути отримані кошти, подаючи «штучний», необгрунтований та завідомо неправдивий позов. - позивачка свідомо беручи гроші у борг одразу не мала на меті їх повертати, та свідомо, з власної ініціативи постійно відкладала строки повернення позики, укладаючи додаткові угоди. В судове засідання окрім представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України. 8.10.2024 представник ОСОБА_3 ОСОБА_6 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він тимчасово непрацездатний внаслідок захворювання. 8.10.2024 ОСОБА_3 подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи. Зазначає, що у її малолітньої дитини ознаки ГРІ, відтак позивач не має можливості прибути в судове засідання. Колегія суддів вважала такі клопотання необґрунтованими та відхилила та вважала за можливе проводити розгляд справи у відсутності позивачки та її представника, зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином заздалегідь (за три місяці до судового засідання); відповідно могли забезпечити свою явку судове засідання або забезпечити явку іншого представника у судове засідання, що могло бути організовано з врахуванням часу до судового розгляду; окрім цього колегія суддів зважила і на те, що це не перше судове засідання яке призначалося у суді апеляційної інстанції і сторона позивача (представник ОСОБА_6 ) заявляв аналогічне клопотання про відкладення розгляду справи з підстав захворювання; окрім цього належних та допустимих доказів, які б свідчили про захворювання представника, яке унеможливлює його явку у судове засідання, ним не подано (наприклад медичних довідок; листка непрацездатності, тощо), фрагмент фото-витягу із комп`ютерного сайту Пенсійного фонду, тобто будь-яким чином не завірена інформація, яку не слід вважати офіційним документом, таким доказом не є; що стосується самої позивачка то нею не подано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин своєї нявки. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної карги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, ст.ст. 15,16,203,215,638,640,1046,1051 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про іпотеку» та задовольняючи позов, виходив з того, що 26.03.2019 між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 підписано Договір безпроцентної позики, за умовами якого останній зобов`язувався надати їй позику в розмірі 3 240 000,00 грн, що станом на дату підписання цього договору, складало еквівалент 120 000,00 дол. США. За умовами п.2.1 Договору передбачено, що позика надається у безготівковому порядку шляхом перерахування позикодавцем грошових коштів на поточний рахунок позичальника, на строк, який обчислюється з дня отримання грошових коштів до 26.03.2020 року (п.2.2 Договору). З метою забезпечення повного виконання Договору безпроцентної позики грошових коштів від 26.03.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір іпотеки від 26.03.2019 року, за умовами якого ОСОБА_3 (Іпотекодавець) передала ОСОБА_1 (Іпотекодержателю) в іпотеку житлову квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв.м. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. та зареєстровано в реєстрі за №511. Судом встановлено, що п.2.1 Договору безпроцентної позики від 26.03.2019 не виконано у передбачений спосіб, зокрема, безготівковий порядок надання позики шляхом перерахування позикодавцем грошових коштів на поточний рахунок позичальника. Сторони не оспорюють цього факту і докази щодо таких обставин відсутні. Предметом даного спору є Додаткова угода №1 від 26.03.2020 року до Договору безпроцентної позики від 26.03.2019, укладена у простій письмовій формі, копію якої приєднано до справи. Зі змісту копії означеного документу вбачається, що сторони продовжили строк позики до 31.08.2020, виклавши п.2.2 Договору в наступній редакції: «Позика надається Позичальнику на строк, який обчислюється з дня отримання грошових коштів Позичальником, згідно п.2.1 Договору і діє до «31» серпня 2020 року». Відповідно до п.2 Додаткової угоди №1 від 26.03.2020 інші умови Договору, не змінені та не обумовлені даною Додатковою угодою, залишаються без змін. Окрім вказаного, у Додатковій угоді від 26.03.2020 міститься також наступний текст: «30.08.2019 р. позичальником отримано всю суму позики готівкою». Водночас, ОСОБА_3 заперечує та не визнає факту підписання додаткової угоди №1 із зазначенням у ній вказаного тексту. Оригінал Додаткової угоди №1 у матеріалах справи відсутній. За клопотанням сторони позивача, судом вживались заходи щодо витребування від відповідача зазначеної угоди, однак відповідачем такі докази суду не надано. Стороною позивача заявлялось клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи на предмет внесення у текст Додаткової угоди №1 від 26.03.2020 до Договору безпроцентної позики від 26.03.2019 змін, зокрема, тексту: «30.08.2019 р. позичальником отримано всю суму позики готівкою». З метою встановлення наявності конкретного тексту в оригіналі оспорюваної додаткової угоди, стороною позивача заявлялося клопотання про витребування доказів, яке задоволено судом та прийнято ухвалу про витребування у відповідача оригіналу оспорюваної додаткової угоди, однак, представник відповідача не надав суду цього документу, зазначивши, що примірник угоди втрачено, відтак відсутній у ОСОБА_1 . Представник позивача щодо наявності оригіналу документу у ОСОБА_3 пояснив, що зі слів довірителя йому відомо, що остання дійсно була неодноразово у нотаріуса, підписувала різні документи, зокрема, і оспорювану додаткову угоду, проте не забирала їх з собою, все залишилось у нотаріуса. Суд оглядав матеріали цивільної справи №461/6248/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, однак в цій справі відсутній оригінал додаткової угоди №1; лише наявні нотаріально засвідчені її копії, які зберігаються у нотаріуса Василюка В.М. Суд прийшов до висновку, що у зв`язку з ненаданням відповідачем оригіналу додаткової угоди та відсутністю такої у позивача, відповідач не спростував доводів сторони позивача про неукладення додаткової угоди №1 від 26 березня 2020 в редакції, яка міститься в копії оспорюваної угоди. Вважає, що оскільки позивач стверджує про неукладення спірної Додаткової угоди та відсутність у неї оригіналу примірника такої угоди, то саме на відповідача покладається обов`язок представити докази на підтвердження укладення цієї угоди. З огляду на те, що позивачка ОСОБА_3 заперечує отримання суми позики та підписання додаткової угоди №1 із оспорюваним текстом: «30.08.2019 позичальником отримано всю суму позики готівкою», а відповідачем ці обставини не спростовані, то такий правочин суперечить цивільному законодавству в частині істотних його умов та суперечить волевиявленню учасника угоди. З огляду на викладене на момент підписання сторонами договору іпотеки договір позики, в забезпечення якого укладався спірний договір, за своєю правовою природою необхідно оцінити як неукладений. Неукладений правочин не породжує будь-яких зобов`язань щодо його виконання оскільки з неукладеного правочину не виникають договірні зобов`язання. Жодних належних та допустимих доказів виконання п.2.1 Договору безпроцентної позики від 26.03.2019 суду не надано. Враховуючи, що договір позики, в забезпечення виконання якого майно передано в іпотеку фактично є неукладений, необхідно дійти до висновку, що договір іпотеки суперечить вимогам цивільного законодавства щодо застави майна. Виходячи із встановлених обставин справи, сам факт укладення договору іпотеки та подальша пролонгація його дії сторонами, на думку суду, не свідчить про отримання позивачкою грошових коштів. В іншому випадку, не було змісту прописувати в оспорюваній Додатковій угоді №1 факт отримання позичальником ОСОБА_3 всієї суми позики готівкою 30.08.2019, при тому, що договори позики і іпотеки укладені 26.03.2019. Разом з тим, розглядаючи справу про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, суд прийшов до висновку, що сам факт укладення означених правочинів та додаткових угод №1 та №2 свідчить про отримання позивачкою грошових коштів. Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню. Оскільки оцінка факту підписання договору іпотеки позивачкою як такого, не свідчить про суперечність її дій та недобросовісність поведінки, а також не містить в собі ознак преюдиції. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи; обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню. В червні 2023 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки та додаткової угоди до договору безпроцентної позики, в якому просила: - визнати недійсним Договір іпотеки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 26.03.2019 року та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. та зареєстрованого за №511; - визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 26.03.2020 до Договору безпроцентної позики від 26.03.2019. Позов мотивувала тим, що 26.03.2019 між нею та ОСОБА_1 підписано Договір безпроцентної позики, за умовами якого останній зобов`язувався надати їй позику в розмірі 3 240 000,00 грн, що станом на дату підписання цього договору, складало еквівалент 120 000,00 дол. США. За умовами Договору позики позика мала надаватись у безготівковому порядку шляхом перерахування позикодавцем грошових коштів на поточний рахунок позичальника, що передбачено п.2.1 Договору, на строк, який обчислювався з дня отримання грошових коштів та до 26.03.2020 року (п.2.2 Договору). Узгодивши умови користування позикою, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір іпотеки від 26.03.2019 року, за умовами якого ОСОБА_3 (Іпотекодавець), з метою забезпечення повного виконання Договору позики грошових коштів від 26.03.2019, передала ОСОБА_1 (Іпотекодержателю) в іпотеку житлову квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв.м. ОСОБА_3 стверджує, що не отримувала обумовлену суму позики, відтак вважає Договір позики від 26.03.2019 року неукладеним, а Договір іпотеки від 26.03.2019 недійсним. 26.03.2020 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору безпроцентної позики від 26.03.2019, згідно якої вони продовжили строк позики до 31.08.2020, виклавши 11.2.2 Договору в наступній редакції: «Позика надається Позичальнику на строк, який обчислюється з дня отримання грошових коштів Позичальником, згідно п.2.1 Договору, і діє до «31» серпня 2020 року». Відповідно до п.2 Додаткової угоди №1 від 26.03.2020 інші умови Договору не змінені та не обумовлені даною Додатковою угодою, залишаються без змін. В подальшому, їй стало відомо, що в додаткову угоду без її відома було внесено текст (додруковано слова): «30.08.2019 р. позичальником отримано всю суму позики готівкою». Додаткову угоду з таким текстом вона не підписувала. Вказаний запис відрізняється від іншого друкованого тексту як стилістично, так і по змісту. Зокрема, у договорі позики та додатковій угоді в тексті слово «Позичальник» вказується з великої літери, в той час як в дописаному тексті «позичальник» записано з маленької; усі дати в текстах закінчуються повним словом «року», в той час, як дата допису (30.08.2019) закінчується скороченням - «р.»; текст «30.08.2019 р. позичальником отримано всю суму готівкою, тому: » дописано після двох крапок у вільному місці перед пунктом 1, який починається з абзацу. Дописаний текст закінчується двокрапкою, хоча починається перед двокрапкою. З огляду на викладене, позивач вважає, що вищевказаний запис про отримання суми позики готівкою, внесено до тексту Додаткової угоди вже після її підписання сторонами. Крім того, з тексту додаткової угоди вбачається, що сторони не змінювали п.2.1 Договору позики від 26.03.2019, в якому сторони визначили, що надання грошових коштів відбувається виключно шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника. Таким чином, позивачка ОСОБА_3 вважає, що додаткова угода є недійсною, оскільки на її укладення з наявним у копії змістом не було волевиявлення позичальника. А з огляду на те, що коштів вона так і не отримала, то недійсним є і договір іпотеки. З матеріалів справи вбачається, що 26 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір безпроцентної позики. Згідно із пунктом 1.1 договору позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти у розмірі 3 240 000,00 грн, що станом на дату підписання договору еквівалентно 120 000,00 дол. США за курсом Національного банку України, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк та на умовах, визначених договором. Відповідно до пункту 2.1 договору позика надається в безготівковому порядку шляхом перерахування позикодавцем грошових коштів на поточний рахунок позичальника. Пунктом 2.2 договору передбачено, що позика надається позичальнику на строк, який обчислюється з дня отримання грошових коштів позичальником, згідно з пунктом 2.1 договору і до 26 березня 2020 року. У пункті 6.1 договору зазначено, що умови договору мають однакову зобов`язальну силу для сторін і можуть бути змінені тільки з їх взаємної згоди з обов`язковим складанням письмового документа. У день укладення договору позики, 26 березня 2019 року, з метою забезпечення виконання умов договору позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Василюком В. М. та зареєстрований у реєстрі за №510. За цим договором в іпотеку передана квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності іпотекодавцю ОСОБА_3 . У пункті 7.1 договору іпотеки визначено, що договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення до цього договору викладаються в письмовій формі та набувають чинності за умови їх підписання сторонами з моменту їх нотаріального посвідчення. Відповідно до додаткової угоди №1 до договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 26 березня 2020 року, сторони погодили викласти пункт 2.2 договору позики у новій редакції та визначити строк повернення грошових коштів до 31 серпня 2020 року. У вказаній додатковій угоді зазначено, що 31 серпня 2019 року позичальником отримано всю суму позики готівкою. 02 квітня 2020 року сторони уклали договір №1 про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Василюком В. М. та зареєстрований у реєстрі за №705. Зі змісту цього договору вбачається, що пункт 1.2.1.1 договору іпотеки сторони домовилися викласти в наступній редакції: «Повернути позику в розмірі 3 240 000,00 грн у строк до 31 серпня 2020 року». 08 жовтня 2020 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 уклали договір №2 про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Василюком В. М. та зареєстрований у реєстрі за №2086, відповідно до якого сторони погодили викласти пункт 1.2.1.1 договору іпотеки у наступній редакції: «Повернути позику в розмірі 3 240 000,00 грн у строк до 01 березня 2021 року». У матеріалах справи наявні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 від 16 березня 2021 року та 28 вересня 2021 року про усунення порушень умов договору від 26 березня 2019 року щодо виконання зобов`язань за договором позики. Оригінал Додаткової угоди №1 у матеріалах справи відсутній. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином. За своєю суттю договір позики чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Згідно із абзацом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов`язання це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (частина четверта статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Істотною умовою договору іпотеки є зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання (стаття 18 Закону України «Про іпотеку»). Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України вбачається, що вказана норма права має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки кожен зобов`язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших людей. Категорія «добросовісність» є основоположною в розмежуванні належного здійснення цивільних прав і зловживання такими правами. Добросовісність слід розглядати як властивість, що передбачає використання цивільних прав виключно за їх призначенням та є однією з умов виконання завдань цивільного судочинства, оскільки вона є регулятором суспільних відносин. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі вказаної доктрини знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Вказане є правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №461/6248/21. Згідно з ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. З урахуванням викладеного, очевидним є питання суперечності дій ОСОБА_3 , яка звертаючись до суду із позовом про визнання недійсними правочинів, як на підставу позову посилалася на те, що жодні грошові кошти на виконання договору позики відповідачем не передавалися, а тому такий договір вважається неукладеним та не породжує жодних прав та обов`язків для сторін. Разом із тим, у день підписання договору позики, 26 березня 2019 року, між сторонами було укладено договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, що свідчить про те, що сторони підтвердили зміст та розмір основного зобов`язання. ОСОБА_3 із 2019 року по день звернення до суду з цим позовом не заявляла претензій щодо передачі грошових коштів за договором позики, а також щодо формальних дефектів договорів позики та іпотеки, не висловлювала будь-яких заперечень і після отримання першої вимоги про усунення порушень умов договору позики від відповідача. Також, Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі №461/6248/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, встановив, що: на вимогу суду приватний нотаріус ЛМНО Василюк В. М. надав для долучення до матеріалів цивільної справи належним чином завірену копію укладеної 26 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 додаткової угоди № 1 до договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року, відповідно до змісту якої 31 серпня 2019 року позичальник отримала всю суму позики готівкою. Також, встановив, що листом від 16 грудня 2021 року № 97/01-16 приватний нотаріус ЛМНО Василюк В.М. підтвердив, що вказана додаткова угода до договору безпроцентної позики була укладена між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі у двох оригінальних примірниках. В справі приватного нотаріуса зберігається копія вищевказаного договору, тому надати оригінал немає можливості. Крім того, на вимогу суду управління поліції-начальник слідчого відділу ГУНП У Львівській області підполковник поліції Наталія Руденко надала для долучення до матеріалів цивільної справи належним чином завірену копію укладеної 26 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 додаткової угоди № 1 до договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року, відповідно до змісту якої 31 серпня 2019 року позичальник отримала всю суму позики готівкою. Також, колегія суддів звертає увагу, що розглядаючи справу про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку в частині, що сам факт укладення означених правочинів та додаткових угод №1 та №2 свідчить про отримання позивачкою грошових коштів. Встановлено, що представник позивачки щодо наявності оригіналу документу у ОСОБА_3 пояснив, що зі слів довірительки йому відомо, що остання дійсно була неодноразово у нотаріуса, підписувала різні документи, зокрема, і оспорювану додаткову угоду, проте не забирала їх з собою, все залишилось у нотаріуса. У матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_3 , яку вона подавала до управління стратегічних розслідувань Львівської області 14.08.2023 року. Зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 підтверджує, що 26.03.2020 року вона особисто підписала додаткову угоду №1 до Договору безпроцентної позики від 26.03.2019 р (т. 1, а.с. 142 зворот, абз.3). Колегія судів враховує те, що в матеріалах справи відсутній оригінал додаткової угоди №1 до договору безпроцентної позики від 26 березня 2019 року, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 26 березня 2020 року та оцінює цей факт в сукупності з усіма іншими письмовими доказами по справі, зокрема бере до уваги укладені в подальшому (02 квітня 2020 року та 08 жовтня 2020 року) договори про внесення змін до договору іпотеки щодо визначення строку повернення позики. Вказані обставини свідчать про те, що договір безпроцентної позики від 26 березня 2019 року не може вважатися неукладеним, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними. Більше того, дійсним є договір безпроцентної позики укладений 26 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується встановленими обставинами у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №461/6248/21, частина із яких вказана вище, відтак немає і підстав для визнання договору іпотеки укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 26.03.2019 року та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. та зареєстрованого за №511 недійсним, оскільки основне зобов`язання є чинним, про що йшлося. Також, слід вказати і про те, що ні позивачкою, ані судом першої інстанції не ініціювалося проведення експертизи за копіями спірного документу. Подібний правовий висновок Верховний Суд зробив у постанові від 24 травня 2022 року у справі № 159/1519/21, вказавши, що у день підписання договору позики між сторонами було укладено договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, що свідчить про те, що сторони підтвердили зміст та розмір основного зобов`язання. Позивач з 2018 року по день звернення до суду з цим позовом не заявляв претензій щодо передачі грошових коштів за договором позики, а також щодо формальних дефектів договорів позики та іпотеки, не висловлював будь-яких заперечень і після отримання вимоги про усунення порушень умов договору позики від відповідача, а звернувся до суду з позовом у березні 2021 року після того як було звернуто стягнення на предмет іпотеки та подано позов про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. З урахуванням зазначеного, а саме встановленням ряду обставин у іншій справі між тими ж сторонами, що не підлягають повторному доказуванню, а саме встановлення дійсності укладення договору позики та отримання коштів за таким, а також забезпечення основного зобов`язання із укладенням додаткових договорів з відтермінуванням терміну повернення боргу; те, що сам факт укладення договорів позивачкою не оскаржувався; відсутність будь-яких доказів про недійсність (не чинність, нікчемність) певних частин таких договорів та відсутність належних клопотань про їх витребування; те, що факт отримання коштів є встановленим та не потребує додатковому доказуванню; те, що у зв`язку із чинністю основного зобов`язання чинним є і зобов`язання забезпечення, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції помилково визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не надав належну правову оцінку доводам сторін, та дійсним обставинам справи, за сукупності яких дійшов до необґрунтованого висновку про задоволення позову. Тому, доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими та таку слід задовольнити, оскаржуване ж рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки та додаткової угоди до договору безпроцентної позики відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 11 жовтня 2024 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М. Шандра