Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/3581/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/3581/24 пров. № А/857/21346/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М., розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року (головуючий суддя Мартиць О.І.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Тернопіль у справі №500/3581/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : 04.06.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області , в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №961050135609 від 19.03.2024; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби період її роботи з 06.11.1984 по 08.10.1990 на посаді звільненого секретаря комсомольської організації Заліщицької фабрики ТХЧ Заліщицького РК ЛКСМУ та призначити і виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015 з урахуванням виданої Чортківською районною державною адміністрацією довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 14.03.2024 №12/06-24. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №961050135609 від 19.03.2024 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби період роботи з 06.11.1984 по 08.10.1990 на посаді звільненого секретаря комсомольської організації Заліщицької фабрики ТХЧ Заліщицького РК ЛКСМУ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.03.2024 про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 та прийняти рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частини 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Суд першої інстанції вказав, що після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ, та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ вік і страховий стаж. Суд першої інстанції зазначив, що у спірному випадку необхідно керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283. Суд першої інстанції вказав, що період роботи позивача з 06.11.1984 по 08.10.1990 на посаді в органах місцевого самоврядування зараховуються до стажу державної служби, а тому відмова відповідача є протиправною. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року та в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Скаржник вказує, що оскільки однією з умов призначення пенсії державного службовця є робота на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, у позивача відсутній достатній стаж роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, який необхідний для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015. Скаржник стверджує, що права на перехід за заявою від 14.03.2024 №543 позивач не має. Скаржник наголошує, що оскільки призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області було уповноважене лише на розгляд конкретної заяви ОСОБА_1 на прийняття відповідного рішення, а тому останнє не наділене повноваженнями щодо виконання рішення, оскільки позивач проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду в Тернопільській області. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає частково. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 14.03.2024 позивач звернулась із заявою про переведення її на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015. Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України Закарпатській області прийняло рішення №961050135609 від 19.03.2024 про відмову в перерахунку пенсії. Як вбачається зі змісту рішення, розглянувши заяву №543 від 14.03.2024 про перерахунок встановлено, що виходячи із записів у трудовій книжці, заявниця працювала у відділі організаційної та кадрової роботи та з питань нагород Заліщицької райдержадміністрації, (30.10.1998-05.10.2015рр.) на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Із 06.10.2015 заявниця прийняла присягу посадової особи та працює в органах місцевого самоврядування по 14.03.2024. Відповідно до пп.11 п.3 ст.3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, дія цього закону не поширюється на посадових осіб органів місцевого самоврядування. На дату припинення проходження державної служби 05.10.2015 заявниця мала 17 років 0 міс. 5 днів стажу державної служби із необхідних 20 років. Не погодившись із вказаним рішенням та вважаючи порушеним право на соціальний захист, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсійне забезпечення державних службовців станом до 01.05.2016 регулювалося Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII). Відповідно до частини 1 статті 37 Закону №3723- ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. З 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII). Підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктом 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Зокрема, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж. Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Аналогічна позиція щодо застосування вищезазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №569/350/17, від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а та від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, від 17.05.2021 року у справі № 607/5615/17. Згідно пункту 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (далі - Порядок №283), до стажу державної служби включаються, також час роботи в організаціях, передбачених абзацом 4 пункту 3 Положення про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за вислугу років працівникам органів виконавчої влади та інших державних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1993 року №1049 (далі - Положення №1049), відповідно до якого до стажу роботи, який дає право на одержання надбавки за вислугу років, зараховується стаж роботи в організаціях (крім роботи у кооперативних та інших громадських організаціях), передбачених ст. 118 КЗпП України (зокрема, у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях). Постановою Кабінету Міністрів України № 229 від 25.03.2016 «Про затвердження порядку обчислення стажу державної служби», яка набрала чинності 01.05.2016, відмінено постанову Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 «Про порядок обчисленння стажу державної служби». Однак, відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 р. № 229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону. Відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Таким чином, обрахування стажу державної служби позивача за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889- VIII повинно здійснюватися у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Таку, відповідно до ст. 118 КЗпП України працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Згідно з роз`ясненнями Міністерства юстиції України від 03 червня 1994 року №4-5-1156, погодженими з Кабінетом Міністрів України, до стажу державної служби зараховують період роботи в цих органах лише на виборних та відповідальних посадах до припинення дії ст. 6 Конституції УРСР і внесення змін до ст. 7 Конституції УРСР (до 24 жовтня 1990 року). Вказаними статтями за партійними, профспілковими і комсомольськими органами закріплювалося право на участь у здійсненні управлінських функцій. Відповідальною вважають посаду, на яку приймають колегіальним органом (постановою конференції, зборів, комітету, бюро) партійних, комсомольських та профспілкових організацій. Згідно з п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах, зокрема, керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком. Так, у вказаному додатку міститься перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, періоди роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби, до яких віднесено серед іншого, виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управління, самостійні відділи, інші структурні підрозділи. Водночас, діяльність Всесоюзної Ленінської Комуністичної спілки молоді (далі ВЛКСМ) була врегульована Статутом, прийнятим XIV з`їздом ВЛКСМ, із змінами, внесеними XV, XVII и XVIII з`їздами ВЛСМ. Так, пунктом 11 цього Статуту було встановлено, що одним із керівних принципів організаційної побудови комсомолу є демократичний централізм, що означає, зокрема виборність усіх керівних органів комсомолу знизу доверху. Пунктами 13,14 цього Статуту визначено, що вищим керівним органом комсомольської організації є: загальні збори (для первинних організацій), конференція (для районних, міських, окружних, обласних, крайових організацій), з`їзд (для комсомольських організацій союзних республік, для ВЛКСМ). Загальні збори, конференція або з`їзд обирають бюро або комітет, які є їх виконавчим органом та здійснює керівництво усією поточною роботою комсомольської організації. Пунктом 41 цього Статуту встановлено, що окружний, міський, районний комітет комсомолу обирає бюро, в тому числі секретарів комітету. Оскільки, затвердження на зазначені посади здійснювалося за результатами звітних - виборчих зборів шляхом таємного голосування - тобто ці періоди роботи є роботами на виборчій посаді. Так, 06.11.1984 року позивач обрана та затверджена «звільненим секретарем комсомольської організації і переведена на роботу в Заліщицький РК ЛКСМУ», рішення №5 бюро ЛКСМУ від 03.11.1984 запис 6 трудової книжки. 08.10.1990 року позивач звільнена від обов`язків «звільненого секретаря комсомольської організації», рішення бюро РК ЛКСМУ від 08.10.1990, протокол №6 запис 7 трудової книжки. Відтак, не включення до стажу державної служби періоду роботи на посаді «звільненого секретаря комсомольської організації » є протиправним. З огляду на наведене нормативно-правове регулювання та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав зарахування спірного періоду роботи позивачки з 06.11.1984 по 08.10.1990 на посаді звільненого секретаря комсомольської організації Заліщицької фабрики ТХЧ Заліщицького РК ЛКСМУ до стажу державної служби, а тому, за наявності необхідного віку і стажу державної служби понад 20 років, позивачка набула право на призначення пенсії відповідно до положень Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ: 17 років 0 місяців 5 днів, які визнані відповідачем та період з 06.11.1984 по 08.10.1990, що становить 5 років та одинадцять місяців, який сумарно достатній для призначення пенсії за віком відповідно до Закону №

889. Відповідно до п. 4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1993 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування. За змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, на які нараховувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, має враховуватися при обчисленні розміру пенсії, оскільки як перевагу мають спеціальні норми, що визначають виплати (доходи) для обчислення пенсії, а саме, за наведених обставин - ст. 41 Закону №1058-IV. Згідно з п. 5 Порядку № 622 форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики. Форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» затверджені Постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 (далі - Постанова № 1-3). Позивач до матеріалів справи долучила довідку від 14.03.2024 №12/06-24, видану Чортківською районною державною адміністрацією, про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця про те, що станом на березень 2024 року заробітна плата позивача становить: посадовий оклад 21 536,00 грн; надбавка за ранг (3 ранг) 800,00 грн; надбавка за вислугу років 30% (за стаж державної служби 25 років) 6460,80 грн ; усього 28 796,80 грн. На всі види оплати праці, включені в довідку, нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таким чином, позивач має право на обчислення пенсії державного службовця із врахуванням заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Щодо аргументів скаржника щодо відсутності повноважень на виконання рішення, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що при визначенні територіального органу Пенсійного фонду, який має обов`язок поновлення порушеного права позивача, суд враховує положення абз. 1 п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 14 п. 4.2 Порядку №22-1). Тож дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача про переведення її на пенсію за віком відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ та ст. 37 Закону №3723-ХІІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи в органах місцевого самоврядування з 06.11.1984 по 08.10.1990, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що судом першої інстанції правильно встановлено, що з 06.10.2015р. позивач прийняла присягу посадової особи та працює в органах місцевого самоврядування по 14.03.2024р. проте зауважує, що оскільки вимога про зарахування стажу в органах місцевого самоврядування до стажу державної служби не була заявлена позивачем, а відтак висновки суду про не зарахування відповідачем до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, період роботи позивача в органах місцевого самоврядування, є передчасні. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає, що станом на час звернення позивача до відповідача із заявою про переведення із пенсії за віком на пенсію державного службовця позивач мала необхідний стаж (вислугу років) державного службовця, що підтверджується матеріалами справи, а тому відмова пенсійного органу у переведенні її на пенсію державного службовця є протиправною та належним способом захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог є зарахування відповідачем до стажу державної служби ОСОБА_1 період її роботи з 06.11.1984 по 08.10.1990 на посаді звільненого секретаря комсомольської організації Заліщицької фабрики ТХЧ Заліщицького РК ЛКСМУ та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву позивача про переведення на пенсію за Законом №3723 та прийняти відповідне рішення. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні хоч і правильно вирішено адміністративний спір, проте з помилковими мотивами часткового задоволення позовних вимог, що є підставою зміни судового рішення в частині мотивів задоволення позову. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області задовольнити частково. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі №500/3581/24 щодо часткового задоволення позову змінити в частині мотивів. В решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі №500/3581/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко