Постанова 4854 № 420/28639/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/28639/24 Головуючий в 1 інстанції: Пекний А. С. Місце ухвалення: м.Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. при секретарі Качуренко В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням зміненого предмету позову, просить: зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) закінчити виконавче провадження №75748820, з примусового виконання постанови №1255, винесеної ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.05.2024 року, на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України Про виконавче провадження. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у державного виконавця наявні підстави для закінчення виконавчого провадження, оскільки ним фактично виконано в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а саме своєчасно сплачено визначений постановою штраф. Вказує, що у зв`язку з допущенням працівником банку технічної помилки при проведенні банківської операції, позивач позбавлений можливості у позасудовому порядку підтвердити добровільну оплату ним штрафу та надати відповідачу необхідні документи (підтвердження) такої оплати, а ІНФОРМАЦІЯ_2 ігнорує будь-які звернення ОСОБА_1 та його представника щодо надання інформації та підтвердження оплати позивачем накладеного на нього штрафу. У зв`язку з цим, примусове виконання такого рішення у подвійному розмірі за прострочення терміну сплати такого штрафу є безпідставним, а виконавче провадження №75748820 має бути закінчене. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити дії. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та надання висновків, що не відповідають викладеним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїй скарзі, апелянт зазначає, що штраф було оплачено у строк встановлений постановою, а банківська операція була успішною, грошові кошти ОСОБА_1 не повертались та були сплачені за реквізитами, які були вказані у вищевказаній постанові, що підтверджується листом від Головного Управління ДКС України в Одеській області лист за вих.№06-06/07-0614113 від 07.11.2024 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 не виносились, відносно ОСОБА_1 , жодні інші постави окрім постанови №1255. Фактично, ІНФОРМАЦІЯ_2 своєчасно (13.06.2024 року) отримавши від ОСОБА_1 грошові кошти за сплату штрафу у розмірі 25 500,00 грн., не звернувши увагу на наявність оплати від ОСОБА_1 , звернулось до Київського ВДВС у місті Одесі ПМУЮ (м. Одеса) з заявою про відкриття виконавчого провадження Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом встановлено, що винесеною ІНФОРМАЦІЯ_3 постановою від 30.05.2024 №1255 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у сумі 25 500,00 грн. Копію постанови ОСОБА_1 отримав 30.05.2024. 13.06.2024 ОСОБА_1 сплачено 25 500,00 грн, про що свідчить квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №65 від 13.06.2024. При цьому у призначенні платежу вказано сплата штрафу згідно постанови №1253 від 30.03.2024 року. Після набрання 08.06.2024 законної сили постановою від 30.05.2024 №1255, ІНФОРМАЦІЯ_3 як стягувачем звернуто її до примусового виконання. У заяві про примусове виконання стягувач зазначив про необхідність стягнення штрафу в подвійному розмірі, а саме 34 000,00 грн. Постановою старшого державного виконавця Київського ВДВС у місті Одесі Золотара Олександра Віталійовича від 09.08.2024 №75748820 відкрито виконавче провадження з виконання постанови № 1255, виданої 30.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 34 000,00 грн. Крім того, постановами від 09.08.2024 старший державний виконавець Київського ВДВС у місті Одесі стягнув з боржника виконавчий збір у розмірі 3 400,00 грн, визначив мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 269,00 грн та наклав арешт на грошові кошти, які належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, та яка становить 37 669,00 грн. Вважаючи що наявні підстави для закриття виконавчого провадження через оплату штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок закінчити виконавче провадження у державного виконавця ще не виник, а те, що ним не винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, жодним чином не свідчить, що державний виконавець допускає бездіяльність у вирішенні цього питання, оскільки у спірному випадку в матеріалах виконавчого провадження докази, що підтверджують обставини фактичного і повного виконання рішення згідно з виконавчим документом відсутні, а учасниками справи не доведено обставин надання цих доказів державному виконавцю. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ, який набрав чинності 05.10.2016 (далі Закон №1404-VІІІ). Відповідно до статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців). Частиною 1статті 18 Закону №1404-VIIIвстановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2статті 18 Закону №1404-VIII). Частиною четвертою статті 4 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Отже, на стадії відкриття виконавчого провадження у державного виконавця немає повноважень перевіряти фактичне виконання рішення суду, натомість державний виконавець перевіряє, чи виконавчий документ відповідає вимогам частини першої статті 4 Закону №1404-VІІІ, а також чи немає інших підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, що і було виконано відповідачем. Відповідно, законодавство щодо виконавчого провадження передбачає вимоги до перевірки виконавчого документу, складення постанови державного виконавця та перелік і порядок дій, які виконавець має вчинити відкривши виконавче провадження своєю постановою. Постанова виконавця про відкриття виконавчого провадження має містити в собі відомості, зокрема щодо виконавчого документа, набрання виконавчим документом законної сили, відомості про боржника, у разі не відповідності виконавчого документа вимогам, зазначеним вище судом, виконавчий документ повертається органу який його видав для усунення недоліків чи приведення такого у відповідність до вимог закону. Та як наслідок, виконавець вчиняє порядок дій на забезпечення виконання виконавчого документа, накладає арешт на кошти боржника, арешт на майно. Як вбачається з матеріалів справи, постановою старшого державного виконавця Київського ВДВС у місті Одесі Золотара Олександра Віталійовича від 09.08.2024 №75748820 відкрито виконавче провадження з виконання постанови № 1255, виданої 30.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 34 000,00 грн. Крім того, постановами від 09.08.2024 старший державний виконавець Київського ВДВС у місті Одесі стягнув з боржника виконавчий збір у розмірі 3 400,00 грн, визначив мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 269,00 грн та наклав арешт на грошові кошти, які належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, та яка становить 37 669,00 грн. Враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження» суд не вбачає в діях відповідача порушень вимог вказаного закону в частині відкриття виконавчого провадження, адже до виконання прийнято документ, який в розумінні ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом, а зміст, як самої постанови так і виконавчого документу відповідає вимогам статей 3, 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач вважає, що у державного виконавця наявні підстави для закінчення виконавчого провадження, оскільки ним фактично виконано в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а саме своєчасно сплачено визначений постановою штраф. З даного приводу колегія суддів зазначає, що частиною 4 статті 19 Закону №1404-VIII установлено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною 2 статті 39 передбачено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. За змістом пунктів 21, 22 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (із змінами) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, закінчення виконавчого провадження здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 39 Закону. У разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби / приватного виконавця коштів, стягнутих з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), достатніх для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору / основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону. У постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною 1 статті 40 Закону. Таким чином, про закінчення виконавчого провадження з указаної підстави приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання рішення та засоби їхнього встановлення. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання. На зазначене звернув увагу Верховний Суд у постанові від 08.06.2023р. у справі №640/12200/22. Суд першої інстанції правомірно вказав, що у даному випадку у спірних правовідносинах фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом має підтверджуватись платіжним документом, зі змісту якого можна достовірно встановити, що позивачем у певний строк сплачена визначена виконавчим документом сума грошових коштів за належними реквізитами, такими як найменування, код та рахунок платника та отримувача коштів, код класифікації доходів бюджету, призначення платежу тощо. Як вбачається з матеріалів справи, згідно платіжної інструкції на переказ готівки №65 від 13.06.2024 року, позивач у повному обсязі сплатив штраф у розмірі, який відповідає резолютивній частині постанови ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.05.2024 №1255, та у строк, який не перевищує п`ятнадцяти днів з дня вручення йому зазначеної постанови про накладення штрафу про що вірно вказано судом першої інстанції. Зі змісту вищевказаної квитанції вбачається, що хоч реквізити повністю відповідають реквізитам, які вказані в постанові №1255 від 30.05.2024 року, однак допущено помилку у призначенні платежу, а саме замість вірного «сплата штрафу згідно постанови №1255 від 30.05.2024 року», було помилково вказано «сплата штрафу згідно постанови №1253 від 30.03.2024 року». В свою чергу, вищезазначена банківська операція була успішною, грошові кошти ОСОБА_1 не повертались та були сплачені за реквізитами, які були вказані у вищевказаній постанові. Така обставина підтверджується також листом Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 07.11.2024 №06-06/07-06/14113. Більш того, окрім постанови від №1255 від 30.05.2024 року, по відношенню до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не було винесено жодної іншої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, що підтверджується документами, які були надані ІНФОРМАЦІЯ_2 на виконання ухвали суду від 14.10.2024 року про витребування доказів, зокрема ІНФОРМАЦІЯ_3 було надано копію постанови №1253, зі змісту якої вбачається, що постанова №1253 була прийнята відносно іншої особи, а саме ОСОБА_2 , стосується адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.211 КУпАП, а також розмір штрафу, який було встановлено даною постановою складає 850 грн Суд першої інстанції зазначив, що хоча учасниками справи і не спростовано доказами факт сплати позивачем штрафу та надходження відповідної суми грошових коштів до бюджету, однак формально позивач вважається таким, що штраф не сплатив, позаяк платіжний документ не містить належного призначення платежу, який дозволяв би ідентифікувати здійснений платіж як такий, що вчинений на виконання саме постанови ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.05.2024 №1255. Водночас, слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18). З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, з урахуванням встановлених обставин справи, досліджених доказів, зокрема: листа Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 07.11.2024 №06-06/07-06/14113, платіжного доручення №65 від 13.06.2024 року (в частині вказаних реквізитів для оплати), копії постанови №1253 прийнятої відносно іншої особи та стягнення іншої суми штрафу, колегія суддів вважає, що позивачем було сплачено штраф у розмірі, який відповідає резолютивній частині постанови ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.05.2024 №1255 та є сплатою саме за цією постановою. При цьому, колегія суддів також зазначає, що відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного. Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним; внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення як платником, так і банком - є неможливим. Питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення, то воно може окремо вирішуватись сторонами виключно за погодженням сторін, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 19 червня 2018 року у справі №809/34/17. Як вбачається зі змісту позовних вимог з урахуванням їх уточнення, позивач вважає, що захист його прав у виконавчому провадженні має відбуватись шляхом покладення судом на державного виконавця обов`язку закінчити виконавче провадження з конкретної підстави - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. В свою чергу, для вчинення окремих процесуальних дій приватному виконавцю необхідно отримати заяву від учасників або сторін виконавчого провадження. Головна мета письмової заяви - повідомити приватного виконавця яке саме право бажає реалізувати заявник, або повідомити про обставини, які впливають на процес виконання рішення. Так, позивачем зазначено, що 02.09.2024 його представнику було надано можливість ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження №75748820, після чого державного виконавця було поінформовано, що ОСОБА_1 вже було здійснено оплату за постановою №1255, виданої 30.05.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 та надано квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №65 від 13.06.2024. Водночас, матеріали справи не містять доказів, що стягувач звертався до приватного виконавця із заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом) та жодного доказу надання державному виконавцю платіжної інструкції, або іншого платіжного документу на підтвердження своєчасної сплати штрафу згідно з постановою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.05.2024 №1255 до суду як першої так і апеляційної інстанції не надано, відсутні такі докази також і в матеріалах виконавчого провадження, які надані відповідачем. За таких обставин, навіть за наявності підтвердження сплати штрафу відповідно до постанови№1255, виданої 30.05.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , боржником виконавчого провадження не дотримано алгоритма дій, визначених Законом України "Про виконавче провадження". Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність на час розгляду справи підстав для покладення на виконавця обов`язку закінчити виконавче провадження у зв`язку з ненаданням боржником заяви з доказами, що підтверджують обставини фактичного і повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Посилання апелянта на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року по справі №340/5501/24, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 308, 313, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 17 грудня 2024 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова