Постанова Одеський апеляційний суд № 501/3759/24

Номер провадження: 33/813/2831/24 Номер справи місцевого суду: 501/3759/24 Головуючий у першій інстанції Яковець Є. О. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.12.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Карташова О.Ю. за участю секретаря судового засідання Рудуман А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисюк Оксана Василівна на постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 31 жовтня 2024 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 31 жовтня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 грн.. Як зазначено в постанові суду 4 серпня 2024 року о 20:05 год водій ОСОБА_1 керував по вул. Парковій в м. Чорноморську Одеського району Одеської області транспортним засобом електросамокатом JET 208129 без номерного знака з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей) та в порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України від медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестера «Драгер» та в медичному закладі відмовився, під відеозапис на бодікамеру №Е21В7129. З цих підстав щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серія ААД № 578094 від 24 серпня 2024 року за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись з постановою суду ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Лисюк О.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість оскаржуваної постанови, просить її скасувати та постановити нову постанову, якою провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. В апеляційній скарзі зазначено, що під час ухвалення оскаржуваної постанови суд першої інстанції припустився грубих порушень ч. 1 ст. 130 КУпАП, і не правильно її застосував. Під час судового слідства було з`ясовано, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом марки самокат, а тому відсутні докази вчинення останнім правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КУпАП. Також, звертається увага, що працівниками поліції не було встановлено свідків та не відібрано у них пояснень, і відповідно не було їх допитано. Судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що поліцейські, знаючи, що зі слів невстановлених свідків відбувається правопорушення, фактично ухилилися від проведення безперервної зйомки та зняли той проміжок часу, який їм був вигідний. При цьому порушили принцип безперервності відео фіксації вчинення адміністративного правопорушення, визначений Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції приладів і технічних засобів. Підсумовуючи викладене в скарзі зазначено, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б свідчили про керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, а протокол було складено з грубим порушенням норм чинного законодавства та без залучення понятих та відеофіксації. Наголошується, що ОСОБА_1 не вчиняв правопорушення яке йому інкримінується та у вчиненні якого його визнано винним. Особа, яка подала та підписала апеляційну скаргу, адвокат Лисюк О.В. яка діє в інтересах ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явилася, була належним чином повідомлена про час та місце апеляційного розгляду, шляхом надсилання судової повістки-повідомлення про судове засідання до її Електронного кабінету, про що свідчить довідка про доставку електронного документу. Будь-яких заяв до суду не подавала. Європейський суд з прав людини наголошує, що особа, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Враховуючи, що згідно ст. 268 ч. 2 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, не відносяться до категорії справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою, знаходжу, що справа може бути розглянута без участі правопорушника та його представника. Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та відеозапис з нагрудних відеокамер інспекторів патрульної поліції, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до наступного висновку. Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. Приписи ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Згідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Приймаючи оскаржуване рішення щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив із того, що вина останнього в повній мірі підтверджується наявними матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, відеозаписом подій, направленням на огляд до медичного закладу, витягом з бази МВС щодо фіксації складання протоколу відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, довідкою про наявність у ОСОБА_1 діючого посвідчення водія. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно положень ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 578094 4 серпня 2024 року о 20:05 год водій ОСОБА_1 керував по вул. Парковій в м. Чорноморську Одеського району Одеської області транспортним засобом електросамокатом JET 208129 без номерного знака з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей) та в порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України від медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестера «Драгер» та в медичному закладі відмовився, під відеозапис на бодікамеру №Е21В7129, чим порушив вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. За положеннями ч. 1ст. 130 КУпАП, відповідальність за вчинене адміністративне правопорушення настає у випадку керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті, із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 18, зазначено, що при розгляді адміністративних справ вказаних категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття "транспортні засоби", зокрема примітки до ст. 286 КК, ч. 7 ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху України. За положеннями ст. 121 КУпАП, під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1 - 128-1, частинах першій і другій статті 129, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби. У відповідності до п. 1.10 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 року № 1306, а саме п. 1.10 транспортний засіб визначається як пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Відповідно, наведений в положеннях ПДР України термін в свою чергу охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. При цьому, ЗУ Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених ЗУ «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 2402.2023 року» містить визначення поняття легкого персонального електричного транспортного засобу - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину. Тобто, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме: - легкий персональний електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину; - низько швидкісний легкий електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів. Відповідні положення в тому числі були викладені й в ЗУ «Про автомобільний транспорт». Окрім наведеного, також слід зазначити, що визначення електросамокату як транспортного засобів в свою чергу також відповідає й правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 по справі № 127/5920/22, згідно якої, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має. Електросамокат в свою чергу розуміється як легкий, портативний електричний транспортний засіб, який зазвичай складається з двох коліс, рульової колонки із ручками та електричного мотора, що живиться від акумулятора (згідно загальнодоступної інформації). Відповідно, з огляду на вищенаведене та враховуючи наявні матеріали справи, електросамокат, яким керував ОСОБА_1 є транспортним засобом, оскільки має електродвигун, за допомогою якого він приводиться у рух, а також призначений для перевезення людей. Стосовно доводів апелянта в частині відсутності факту керування, слід зазначити, що до матеріалів справи про адміністративне правопорушення працівниками поліції було долучено відеозаписи подій, що відбувалися в день складення протоколу, а саме відео з бодікамери № Е21В7129. Відео починається з моменту, коли поліцейські розмовляють з ОСОБА_1 , який тримає електросамокат. З даного відео, в свою чергу, чітко вбачається, що вказаний електросамокат був ввімкнений та ОСОБА_1 на ньому прямував до магазину АТБ, що останнім було особисто повідомлено співробітникам поліції. В подальшому, працівником поліції було повідомлено, що в стані алкогольного сп`яніння заборонено керувати самокатом, на що ОСОБА_1 повідомив, що він не знав, що самокат вважається транспортним засобом. Далі ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд як на місці зупинки так і у медичному закладі, на що він відмовився. На протязі всього відео ОСОБА_1 наполягав, що електросамокат не є транспортним засобом, і він його може відключити і піти далі пішки. Разом з тим, з даного відеозапису також вбачається, що працівником поліції повідомлено ОСОБА_1 , що відносно нього буде складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Зі складеним протоколм ОСОБА_1 ознайомився та його підписав, у поясненнях зазначив, що з протоколом згоден, випив один літр пива, більше так робить не буде. З огляду на наведене в своїй сукупності, відповідні доводи апелянта в цій частині також відхиляються апеляційним судом, оскільки факт керування підтверджується наявними відеозаписами подій та безпосередньо особою, яка притягується до відповідальності. Твердження апелянта про те, що відеозапис здійснювався не безперервно та було знято проміжок часу який був вигідний співробітникам поліції є необґрунтованими, оскільки наявний в матеріалах справи відеозапис містить дату, час та становить цілісну, логічну картину події. Тобто, вказана відеозйомка працівниками поліції проводилась на законних підставах у відповідності до вимог Закону України «Про Національну поліцію». Відеозапис події відповідає вимогам статті 251 КУпАП, відповідно до вимог якої доказом є показання технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису. Крім того, відповідно до вимог статті 251 КУпАП технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису є доказами в справі про адміністративне правопорушення, який є предметом оцінки суду у сукупності з іншими доказами при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Твердження апелянта, що не були залучені свідки при складанні даного протоколу не приймаються до уваги, оскільки під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Що і було зроблено в даному конкретному випадку. Також, апеляційний суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що апелянт в підтвердження своїх доводів щодо неправомірних дій співробітників поліції, не долучив доказів, що він або його захисник оскаржували такі дії працівників поліції чи зверталась до уповноваженого органу з дисциплінарною скаргою, тощо. Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. При цьому апеляційний суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Апеляційний суд також звертає увагу на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху. Враховуючи положення ст. 251 КУпАП, матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду щодо доведеності вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. З огляду на вищенаведене при апеляційному перегляді, не встановлено порушень судом першої інстанції ст. ст. 268, 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене ОСОБА_1 правопорушення, за ч. l ст. 130 КУпАП. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено. Також, слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисюк Оксана Василівна є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв`язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі викладеного та керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисюк Оксана Василівна залишити без задоволення. Постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 31 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду О.Ю. Карташов