Постанова 4802 № 161/11404/24

Справа № 161/11404/24 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/1183/24 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 грудня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Шевчук Л. Я., суддів Данилюк В. А., Здрилюк О. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 жовтня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтував тим, що 15 квітня 2024 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Голод Надією Петрівною по виконавчому провадженню № 64311090 з примусового виконання рішення суду про стягнення коштів за банківським кредитом накладено арешт на його рахунок в АТ АКБ «Львів» IBAN: НОМЕР_1 . 16 квітня 2024 року він звернувся до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі ВДВС у м. Луцьку) з письмовою заявою про зняття арешту з рахунку. До цієї заяви він додав письмові докази, а саме документи, та вказав, що державним виконавцем був арештований рахунок, який згідно з пунктом 1.2.2 договору, укладеного між ним та АТ АКБ «Львів» № 26206164785001/980 від 12 лютого 2024 року, призначений для зарахування пенсії. ОСОБА_1 також зазначив, що 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким врегульовано окремі питання примусового виконання рішень в умовах воєнного стану, яким, серед іншого, на час воєнного стану зупиняється процедура примусового списання стипендій та пенсій з рахунку для виконання боргових зобов`язань. З врахуванням викладеного, а також того факту, що пенсія є єдиним джерелом його існування і він утримує неповнолітнього сина ОСОБА_2 , він просив Відділ ДВС у м. Луцьку скасувати арешт, накладений на його рахунок в банку. Проте державний виконавець відмовилась приймати його заяву. Після цього він подав заяву в канцелярію Відділу ДВС у м. Луцьку. Однак виконавцем порушено строки розгляду заяви, а тому він вирішив подати скаргу до Луцького міськрайонного суду Волинської області. Виконавець повністю проігнорувала його звернення від 16 квітня 2024 року і замість того, щоб протягом доби його розглянути, лише 22 квітня 2024 року надала відповідь, в якій вказала, що оскільки банк не повідомив про статус коштів на рахунку, то вони не є пенсійними коштами і арешт знятий не буде. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2024 року (справа № 161/10997/19, провадження № 4-с/161/39/24) скасовано постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Голод Н. П. у виконавчому провадженні ВП № 64311090 від 15 квітня 2024 року про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на кошти ОСОБА_1 , які знаходяться на рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ АКБ «Львів» для виплати пенсійних коштів. Однак, незважаючи на одержану від нього ще 16 квітня 2024 заяву та докази про те, що арештовані кошти є пенсійними, а також на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2024 року, яка набрала законної сили, Відділ ДВС у м. Луцьку в особі головного державного виконавця Голод Н. П. до теперішнього часу не знімає арешт з його пенсійного рахунку. Позивач також зазначав, що він два місяці був позбавлений можливості користуватися пенсійними коштами на рахунку в АТ АКБ «Львів», а судове рішення протягом місяця не виконується Відділом ДВС в у м. Луцьку. Протиправна поведінка виконавця, що розпочалась після одержання інформації про цільовий характер арештованих коштів (тобто з 16 квітня 2024 року) і продовжується по цей час завдає йому значних душевних страждань, похитнула віру у верховенство права та торжество справедливості. Окрім того він вимушений позичати гроші в інших людей, щоб його син міг відсвяткувати останній дзвоник і випускний вечір, а сім`я купувати продукти харчування та оплачувати комунальні послуги, що також завдає йому значних моральних страждань. Також болісно відчувати, що в державі Україна судові рішення тепер зневажаються особою, яка примушує їх виконувати інших осіб, що в свою чергу є проявом правового нігілізму головного державного виконавця Голод Н. П. (правовий нігілізм деформаційний стан правосвідомості особи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінностей права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій). Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України у свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 жовтня 2024 року у цій справі у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення позову не має, оскільки позивач не довів того, що внаслідок дій відповідача йому була завдана моральна шкода і не надав суду будь-яких доказів завдання йому відповідачем моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом за матеріалами справи установлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 липня 2020 року у справі № 161/10997/19 позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) в користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором згідно заяви від 29 березня 2012 року в розмірі 35 499,04 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту 35 499,04 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) в користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 659,47 грн. 15 квітня 2024 року головним державним виконавцем Відділу ДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Голод Н. П. по виконавчому провадженню № 64311090 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області № 161/10997/19 від 16 лютого 2021 року та виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області № 161/15585/18 від 05 жовтня 2020 року накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 (а. с. 31). ОСОБА_1 відкрито рахунок IBAN: НОМЕР_1 в АТ АКБ «Львів» для зарахування пенсії. Пенсійний Фонд України також підтвердив, що боржник ОСОБА_1 отримує пенсію в розмірі 23 610,00 грн на рахунок НОМЕР_1 , відкритий в АТ АКБ «Львів». Згідно з випискою по рахунку АТ АКБ «Львів» за період з 12 лютого 2024 року по 16 квітня 2024 року на цей рахунок надходили пенсійні виплати. Зазначені обставини встановлені ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2024 року у справі № 161/10997/19 (ухвала набрала законної сили). Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Як передбачено статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. За положеннями частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином, обов`язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень є наявність трьох обов`язкових елементів цивільного правопорушення (делікту), а саме протиправність діяння, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діянням та шкодою. При цьому тягар доказування наявності вказаних обставин покладений саме на особу, яка вважає себе потерпілою від шкоди. Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач ОСОБА_1 зазначив, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому було завдано моральну шкоду. За матеріалами справи судом встановлено, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2024 року скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Голод Н. П. задоволено. Постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Голод Н. П. у виконавчому провадженні № 64311090 від 15 квітня 2024 року про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на кошти ОСОБА_1 , які знаходяться на рахунку, відкритому в АК АКБ «Львів» для виплати пенсійних коштів, скасовано. Скасовуючи постанову державного виконавця про арешт коштів боржника суд дійшов висновку, що рішення державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти боржника прийнято на підставі та в межах його повноважень, тобто державний виконавець, виконуючи свої професійні обов?язки та діючи відповідно до закону, вчиняв дії щодо виконання судового рішення. Крім того судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 не виконав положення пункту 3 частини 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не подав протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України. Зазначена форма декларації містить розділ про банківські рахунки боржника, де позивач ОСОБА_1 міг зазначити рахунок НОМЕР_1 , відкритий в АТ АКБ «Львів», який призначений для зарахування пенсії. Разом з тим в резолютивній частині постанови державного виконавця про арешт коштів зроблено застереження «крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом». Отже, державний виконавець, накладаючи арешт на кошти боржника ОСОБА_1 , вжив належних обачних заходів для недопустимості накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення на які заборонено законом. Судом першої інстанції правильно зазначено, що можливе неналежне виконання банківською установою, яка обслуговує позивача, постанови державного виконавця та накладення арешту на кошти, що містились на рахунку для зарахування пенсії, звернення стягнення на які заборонено законом на час воєнного стану, не може бути підставою для перекладення відповідальності за такі дії лише на державного виконавця, який у постанові зробив відповідні застереження. При цьому будь-яких доказів на підтвердження того, що внаслідок дій державного виконавця боржнику ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, останній суду не надав, хоча відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 5, 6 статті 81 ЦПК України). За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування шкоди з огляду на те, що позивач не довів того, що відповідачем йому була завдана моральна шкода і не надав суду будь-яких доказів завдання йому відповідачем моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 жовтня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді