Постанова Харківський апеляційний суд № 644/5538/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 644/5538/24 Головуючий І інстанції Бугера О.В. Провадження № 33/818/1472/24 Суддя доповідач Гєрцик Р.В. Категорія: ч.5 ст.126 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 грудня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Гєрцика Р.В. секретаря судового засідання Костенко Ю.С. за участю захисника Лісіна В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Лісіна В.М.. на постанову судді Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 11 вересня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, щодо ОСОБА_1 - УСТАНОВИВ Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини Згідно постанови судді, 03.07.2024 року о 11.00 годині ОСОБА_1 в м. Харків по вулиці Роганській, будинок 240, керував транспортним засобом BMW 3181, номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування такими транспортними засобами та правопорушення вчинено повторно протягом року, чим порушив п.2.1.А ПДР України. Постановою судді Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 11 вересня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років та стягнуто судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок. Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала В апеляційній скарзі захисник просить постанову судді скасувати та винести нову постанову, якою провадження у справі закрити з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.247 КУпАП. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 вимушений був керувати транспортним засобом, оскільки виконував бойове розпорядження в інтересах національної безпеки, з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому управлінню. Про зазначене він неодноразово повідомляв працівників поліції на місці події, що підтверджується відомостями відеозапису. Таким чином, на переконання захисника, дії ОСОБА_1 пов`язані з керуванням транспортним засобом, були вчинені ним в стані крайньої необхідності, оскільки він був задіяний для виконання невідкладного бойового завдання командира у якості водія транспортного засобу BMW LLP740, в той час як поручене ОСОБА_1 бойове завдання не могло бути виконаним іншим військовослужбовцем, що підтверджується довідкою командира ВЧ НОМЕР_2 . Мотиви суду Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КпАП України. Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості. Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Складом правопорушення є наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування. У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Відповідно до ч.4 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Відповідно до ч.5 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті. Так, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, суддя суду першої інстанції послався на сукупність доказів, які були досліджені у повному обсязі, зокрема протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 910474 від 03.07.2024 року; відеозапис; довідку з облікової бази «Інформаційний портал Національної поліції України», відповідно до якої ОСОБА_1 постановою Київського районного суду м. Харкова у справі № 953/11255/23 від 18.01.2024 року був позбавлений права керування транспортними засобами строком на 1 рік та 03.11.2023 року щодо нього винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч.4 ст.126 КУпАП, з накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн; постанову серії ЕАТ № 8071671 від 03.11.2023 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч.4 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 ; Зазначені докази, які є належними в розумінні ст. 251 КУпАП, та дійсно свідчать про повторність керування ОСОБА_1 протягом року транспортним засобом, як особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами. Вказане не заперечувалося і самим водієм ОСОБА_1 , як під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, так і захисником в апеляційній скарзі. Разом з тим, захисник в апеляційній скарзі та в судову засіданні апеляційного суду зазначав, шо дії щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом були вчинені під час виконання бойового розпорядження (наказу) в інтересах національної безпеки, з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому управлінню. Зокрема, захисником зазначається, що станом на момент зупинки 03.07.2024 року ОСОБА_1 , будучі військовослужбовцем, був задіяний для виконання невідкладеного бойового завдання у якості водія транспортного засобу BMW 3181, номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується відповідною довідкою командира ВЧ НОМЕР_2 , наданою апелянтом. Відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Згідно ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан. Таке рішення ухвалено у зв`язку з військовою агресією рф проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства. Відповідно до довідки командира ВЧ НОМЕР_2 року № 8/71 від 07.08.2024 року, вбачається, що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_2 з 08.03.2022 року по теперішній час. Згідно довідки командира ВЧ НОМЕР_2 № 8/77 від 07.08.2024 року, солдат ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді водія мінометного взводу мінометної батареї, 03.07.2024 року був задіяний для виконання невідкладеного бойового завдання у якості водія транспортного засобу BMW LLP740. Інші особи, які б могли виконати це завдання були задіяні на іншому напрямку. У зв`язку із повномасштабним вторгненням на територію України збройних сил країни агресора численні суспільні відносини зазнали істотних змін безпосередньо і на законодавчому рівні. Так, Законом України «Про внесення змін до КК України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану» № 2124-IX від 15.03.2022 року низка законодавчих актів була змінена з урахуванням дії воєнного стану, а також у зв`язку із тим, що умовах військового вторгнення в Україну агресора вкрай необхідною є посилення спроможності захисту Вітчизни. Суд апеляційної інстанції зазначає, що наведений закон дав визначення окремим діям, визначених у ньому осіб, які не тягнуть за собою кримінальну відповідальність, які спрямовані на відсіч та стримування збройної агресії російської федерації, якщо такі дії заподіяли шкоду життю або здоров`ю особи, яка здійснює таку агресію. Крім того вказаний закон також встановив відсутність кримінального правопорушення при заподіянні шкоди правоохоронюваним інтересам. При цьому законодавець мав на меті визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння в умовах дії режиму воєнного стану, а саме зазначення в кримінальному законодавстві положення стосовно того, що не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), вчинене в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямоване на відсіч та стримування (нейтралізацію) збройної агресії російської федерації або агресії іншої країни, якщо це заподіяло шкоду життю та здоров`ю тієї особи, хто посягає, а також заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам фізичних або юридичних осіб або держави Україна, при відсутності ознак катування та порушення правил ведення війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Наведене вище кореспондується з пояснювальної записки до Закону щодо обґрунтування необхідності таких законодавчих змін. Частиною 2 розділу ІІ вказаного закону у правове поле введено новий термін, та шляхом внесення змін до ЗУ «Про оборону України» статтю 1після абзацу другого доповнено новим абзацом такого змісту : бойовий імунітет - звільнення військового командування, військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Закон України "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України", від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна, наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Тобто слід вважати, що дія бойового імунітету за аналогією закону також зачіпає і правопорушення, які не місять ознак кримінальних, тобто є адміністративними, які порушують суспільні відносини, якими є зокрема і порушення ПДР України. Як убачається зі змісту відеозапису, автомобіль під керуванням ОСОБА_1 був зупинений на виїзді з м.Харкова. ОСОБА_1 був одягнутий у повсякденну військову форму, повідомив, що керував автомобілем на виконання командира та прямує на позиції ВЧ, повідомив, що в автомобілі знаходиться зброя. Крім того, в подальшому під час спілкування з ОСОБА_1 поліцейськими було достовірно встановлено, що він є діючим військовослужбовцем. Законодавець визначає, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Юридична складова крайньої необхідності визначає такий збіг обставин, при якому виникла безпосередня небезпека для певного об`єкта, зберегти який можна, лише завдавши шкоди іншій, менш цінною об`єкту. Правомірним вважається заподіяння (при наявності загальної небезпеки) шкоди одним цінностям, що охороняються правом, з метою відвернути шкоду більш значним цінностям, які теж охороняються правом. Є беззаперечним, що на сьогоднішній день не існує більшої небезпеки ніж збройна агресія рф проти України, яка загрожує, як життю та здоров`ю громадян, визнаних Констицією України найвищою соціальною цінністю, так суверенітету та незалежності України. Слід звернути увагу, також і на ту обставину, що на теперішній час відбувається активна фаза збройної агресії, поранення зазнають, як цивільні особи, так і звісно військові. Слід врахувати, що у підрозділі, де проходить службу ОСОБА_1 , може бути взагалі відсутня особа, яка має право керувати транспортним засобом, що в свою чергу ставить оперативність дій підрозділу під загрозу, та нівелює обороздатні спроможності. Також, апеляційний суд зазначає, що військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові, який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові, а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно. Крім того, відповідно до ст.402 КК України передбачена кримінальна відповідальність занепокору, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. На переконання суду апеляційної інстанції, керування солдатом ОСОБА_1 транспортним засобом, будучи позбавленим права керування, повторно протягом року при виконанні ним наказу командира створило виправданий ризик для досягнення мети оборони країни, та вчинення правопорушення останнім є значно меншою шкодою для суспільства (країни) ніж невиконання бойового наказу в даній правовій ситуації. Дослідивши обставини вчинення правопорушення, беручи до уваги особу правопорушника, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, апеляційний суд доходить висновку, що ОСОБА_1 вчинено дії, які хоч і містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, але такими визнаватися не можуть, оскільки були вчинені в стані крайньої необхідності, а саме в той момент коли ОСОБА_1 здійснював наказ командира та прямував до розташування ВЧ, а тому у відповідності до п.4 ч.1 ст.247 КУпАП справа підлягає закриттю через вчинення особою дій в стані крайньої необхідності. Відповідно до п.4 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю при вчиненні дії особою у стані крайньої необхідності. Враховуючи викладене, апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, а постанова судді - скасуванню із закриттям провадження по справі у зв`язку з дією особи у стані крайньої необхідності. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Лісіна В.М. задовольнити. Постанову судді Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 11 вересня 2024 року щодо ОСОБА_1 скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.4 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з вчиненням дії особою в стані крайньої необхідності. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Р.В. Гєрцик