Постанова 4818 № 635/1596/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 635/1596/24 Головуючий суддя І інстанції Карасава І. О. Провадження № 22-ц/818/3898/24 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про стягнення аліментів ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2024 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2024 року, по цивільній справі № 635/1596/24, за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Харківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення аліментів на утримання матері, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - ОСОБА_2 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання матері, у позивачка якому просить стягнути з відповідачів на її користь аліменти у розмірі 15% від заробітку (доходу) відповідачів щомісячно. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 1950 р.н. є пенсіонеркою, отримує щомісячну пенсію у розмірі 3 839 грн. Інших джерел доходів не має. Має повнолітніх доньок ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 (копії свідоцтва кожної про народження надаються), які до одруження мали прізвище " ОСОБА_5 ". Становище позивачки є вкрай нужденним, вона має великі проблеми зі здоров`ям та труднощі з самостійним пересуванням. Весь цей час їй допомагав повнолітній син, та він зараз втратив роботу і поки що немає можливості надавати матеріальну допомогу яку надавав роками, але все одно допомагає їй у побуті. Зазначила, що відповідачі працюють у військовій частині, що вказує на можливість надавати допомогу непрацездатній матері. Приблизно у 2019 році відмовилась від спадщини у вигляді декількох гектарів землі (яка приносить дохід з оренди) та іншого коштовного майна від своєї померлої матері на користь доньки ОСОБА_8 бо була впевнена що коли буде в похилому віці вона буде допомагати. Вказав, що доньки перестали відповідати на телефонні дзвінки матері та надавати допомогу. Вважає, що доньки мають можливість надавати їй матеріальну допомогу та вони зобов`язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Позивач, посилаючись на статтю 51 Конституції України та статтю 202 СК України, просила стягнути з повнолітніх дітей аліменти на утримання матері у розмірі 15% від заробітку (доходу) відповідачів щомісячно. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Залучити перекладача російсько-українського який буде переводити для учасників та сторін справи вислови та звернення які він буде висловлювати на своїй рідній мові яку дискримінують в Україні хоча більшість українців розмовляють нею. Дослідити посилання/інтернетсторінку з доказами ІНФОРМАЦІЯ_2 та дослідити посилання в посиланні для того щоб всебічно з урахуванням усіх доказів і законів вирішити цей спір. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неправильно застосовано норми матеріального права. Суд першої інстанції не врахував положення статті 202 Сімейного кодексу України, яка зобов`язує повнолітніх дітей утримувати своїх непрацездатних батьків, неповне з`ясування обставин справи. Суд першої інстанції не врахував, що його сестри, відмовляються виконувати свій обов`язок щодо утримання матері, що підтверджується відповідними доказами. Суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим доказам, що призвело до неправильного висновку про відсутність підстав для стягнення аліментів. Вважає, що адвокат відповідачів без згоди його матері використав її ідентифікаційний податковий код (ІПН/РНОКПП) для збору даних про її матеріальний стан, що є порушенням закону про захист персональних даних. Суд першої інстанції не врахував це порушення та не виніс окремої ухвали згідно зі статтею 262 ЦПК України. Вказав, що суд помилково не ухвалив окремої ухвали щодо скоєння представником відповідачів злочин та не розглянув його клопотання про компенсацію витрат на дорогу до суду на засідання, яке не відбулося та було перенесено без попередження сторони позивачки та її представника. Зазначив, що якщо мати подала позов про стягнення аліментів на своє утримання, це вже є свідченням того, що вона не отримує необхідної допомоги від своїх дітей. Відповідачі (доньки) повинні були надати докази того, що вони виконують свої обов`язки щодо утримання матері. 22.10.2024 представник позивача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подав до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, яке ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року залишено без задоволення. У письмовому відзиві представник відповідачів ОСОБА_11 просить відмовити апелянту в задоволенні клопотання про залучення перекладача, залишити без розгляду клопотання апелянта в дослідженні нового доказу, а саме сторінки в мережі інтернет, відмовити апелянту в клопотанні про розгляд справи з викликом та повідомленням сторін. Щодо заявленого клопотання про надання представнику позивачу перекладача, зазначає, що як позивачка та її представник, яким і було подано як позовну заяву так і апеляційну скаргу є громадянами України, а тому мають володіти державною мовою. Враховуючи те, що Позивач та її представник не є іноземцями, відсутні правові підстави для залучення перекладача. Щодо клопотання про дослідження посилання на інтернет сторінку з доказами, вказав, що всі докази стороною Позивача мають надаватися разом з позовною заявою. На стадії апеляційного провадження нові докази приймаються лише у виняткових випадках та у разі неподання їх стороною до суду першої інстанції з поважних причин. Стороною апелянта не вказано жодних поважних причин з яких вказаний доказ не був поданий ними до суду першої інстанції. Крім того, при переході за вказаним посилання вимагається якась додаткова реєстрація на невідомому ресурсі, як наслідок вказаний доказ не є загальнодоступний та має бути оформлений в порядку передбаченому ЦПК України. Вказав на відсутність підстав для розгляду апеляційної скарги з викликом у судове засідання, оскільки дана справа є малозначною та не складною. Крім того не потребує вивчення значної кількості доказів по тій причині, що сторона Позивача їх просто не надала. Згідно вимог процесуального законодавства, також відсутній обов`язок щодо розгляду вказаної справи в загальному порядку. Враховуючи вищевикладене відсутні підстави для задоволення клопотання щодо розгляду справи з викликом та повідомленням сторін. У письмовій відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_2 вказав, що відповідно до ст.64 ЦПК України, якщо представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки, тому коли представником отримано документи то вважається що їх отримали особи яких він представляє. Тому він виправляє цей недолік та зазначає третю особу та надає докази про надсилання їй копії апеляційної скарги. Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Аналізуючи наведені норми права, характер спору та відсутність визначених у ст. 367 ЦПК України виключних підстав для дослідження нових доказів, - судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає. Рішення суду мотивовано тим, що сторона позивач не надала жодних доказів на підтвердження обставин, з яким закон пов`язує можливість стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Матеріалами справи підтверджується та встановлено судом, що позивач ОСОБА_1 в інтересах якої діє її представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання матері, відповідно до якого просить стягнути з відповідачів на її користь аліменти у розмірі 15% від заробітку(доходу) відповідачів щомісячно. Згідно копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 30.11.2023 (повторно) Другим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_1 є матір`ю відповідача по справі ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданого 01.12.2023 (повторно) Другим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_1 є матір`ю відповідачки по справі ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка ОСОБА_1 є пенсіонером та має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів праці (пенсійне посвідчення від 26.08.2003, безтермінове). Як вбачається з довідки від 26.01.2024 виданої «Центром первинної медичної допомоги №1 Харківського району» позивачка ОСОБА_1 спостерігається у сімейного лікаря з діагнозом: ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба ІІ ст., остеоартроз кульшових суглобів, остеортроз правого колінного суглоба. Пересувається за допомогою милиці. Потребує постійного медикаментозного лікування. Відповідачка ОСОБА_3 є пенсіонеркою, що підтверджується Протоколом від 04.05.2024 року, має доньку, яка є студентом ІІ курсу та знаходиться на її утриманні. Відповідачка ОСОБА_4 проживає в с. Смолин Чернігівського району Чернігівського Чернігівської області, працює у військовій частині та згідно довідки про заробітну плату її дохід за грудень-травень 2024 року складав 72 161,85грн. Згідно статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Як роз`яснено в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є абсолютним. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання, стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи. Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Відповідно до ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. Статтею 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Обов`язок повнолітніх дітей утримувати батьків чинним законодавством не пов`язується з працездатністю дітей і їх можливістю надавати батькам матеріальну допомогу та виникає на підставі сукупності наступних умов: - походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); - непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» або особами з інвалідністю); - потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Отже, зобов`язання повнолітніх «дітей» утримувати своїх батьків не виникає в разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. При цьому варто акцентувати увагу на тому, що обов`язок повнолітніх «дітей» не пов`язується з їхньою працездатністю й можливістю надавати батькам матеріальну допомогу (це зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц), цей чинник ураховують при визначенні розміру аліментів відповідно до ч. 1 ст. 205 СК України. Стаття 202 СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Натомість право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом. Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15. До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 301/160/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Розмір прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення встановлюється законом про державний бюджет на відповідний рік. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність - 2 093 гривні. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено на 2024 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 2 361 гривні. Співвідношення доходу позивача до встановленого законодавцем розміру прожиткового мінімуму має суттєве значення під час вирішення спору за вимогами, пред`явленими на підставі статей 202, 205 СК України, які визначають підстави виникнення обов`язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та порядок визначення розміру присуджених аліментів. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 210/2171/16-ц (провадження № 61-20845св18). Статтею 7 Закону України №1928-IX „Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі - 2920 грн. А для осіб, які втратили працездатність, -2361,00 гривні. Звертаючись до суду з позовом, представник позивача зазначав, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою, отримує пенсію за віком у розмірі 3839 грн, інших джерел доходу не має. Також посилався на те, що його становище на даний час є вкрай нужденним, оскільки отримуваної ним пенсії недостатньо для її повноцінного існування. Між тим, доказів на підтвердження вказаних обставинах, позивачем не надано, що є його процесуальним обов`язком. Співвідношення доходу позивача до встановленого законодавцем розміру прожиткового мінімуму має суттєве значення під час вирішення спору за вимогами, пред`явленими на підставі статей 202, 205 СК України, які визначають підстави виникнення обов`язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та порядок визначення розміру присуджених аліментів. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 210/2171/16-ц (провадження № 61-20845св18). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18 дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Наведене правове обґрунтування свідчить, що стягнення аліментів з повнолітніх дочки, сина на утримання батьків можливе при доведеності одночасно всіх умов: ?походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків; ?непрацездатність матері, батька; ?потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Оскільки пенсія позивачки більше, ніж вказаний прожитковий мінімум, а позивачка не надала необхідних і достатніх доказів про її потреби у матеріальній допомозі, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка не довела визначених у ст. Судом враховано вимоги ст. 202 СК України та обов`язок дітей утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Вказано, що необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Позивач повинен довести необхідність отримання такої допомоги. Посилаючись на потребу в допомозі від відповідачів та недостатність коштів для задоволення своїх потреб, позивач не надав доказів щодо розміру своїх витрат на забезпечення життєдіяльності. Обґрунтовуючи свою потребу в матеріальній допомозі позивач вказав лише на низький розмір пенсійного забезпечення та незадовільний стан здоров`я. Згідно до ст. 203 СК України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Однак, у даній справі позовних вимог про відшкодування додаткових витрат не було заявлено і судом не розглядалося, а тому відповідно до ст. 367 ЦПК України ці аргументи колегія суддів не досліджує, вони перебувають поза межами апеляційного розгляду справи, що не позбавляє позивачку права подати новий відповідний позов про відшкодування додаткових витрат, передбачених ст. 203 СК України. Відповідно до частини першої статті 76, статті 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом було встановлено, що позивач отримує пенсію за віком, однак жодних доказів про розмір пенсійних нарахувань та доказів, які б свідчили про те, що розмір отримуваної пенсії та інших доходів (за наявності) є значно нижчим за розмір його щомісячних витрат, позивачем не надано. Крім того, судом зазначено, що матеріалами справи не підтверджується непрацездатність та потреби позивача в матеріальній допомозі, тобто виникнення обов`язку у відповідача відповідно до ст. 202 СК України щодо утримання батька. Отже, суд першої інстанції, взяв до уваги обставини, які входять до предмета доказування у справі, надав належну оцінку доказам у справі та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилався як на обґрунтування своїх позовних вимог. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Колегія суддів за безпідставністю відхиляє аргументи скарги про те, що суддя не доглянула жодного доказу відповідачів про те, що вони піклуються про свою матір, оскільки у контексті вказаної норми ст. 202 СК України у поєднанні з визначеним у ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуальним обов`язком, тягар доказування у даному випадку розподілений наступним чином. Позивачка спочатку має довести, що існує необхідність її утримання, що вона потребує матеріальної допомоги, що у даному випадку не будо доведено, і лише після цього після цього відповідачки мають процесуальний обов`язок надати відповідні докази на спростування свого обов`язку на утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Правило, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), порушує принцип змагальності цивільного судочинства. При цьому колегія суддів не знайшла достатніх, підтверджених належними доказами підстав для постановлення окремої ухвали за приписами ч. 1 ст. 262 ЦПК України. Згідно ст. 138 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Оскільки позивачка не довела свого позову, у даному випадку відсутні вказані у ст. 138 ЦПК України підстави для відшкодування витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту позивачки та її представника, а також компенсація за відрив від звичайних занять. Твердження скарги, що без згоди його матері, позивача у справі використав її ідентифікаційний податковий код (ІПН/РНОКПП) для збору даних про її матеріальний стан, що є порушенням закону про захист персональних даних, суд першої інстанції не врахував це порушення та не виніс окремої ухвали згідно зі статтею 262 ЦПК України, судова колегія їх відхиляє, з огляду на те, що за змістом ст. 175 ЦПК України такі відомості мають зазначатися позивачем у позовній заяві, яка надсилається стороні відповідача, а тому вони можуть використовуватися сторонами в межах розглянутої справи. Обґрунтованих заяв зі сторони позивача про обмеження надаються стороні відповідача у позовні заяві зазначені дані ОСОБА_1 та адвокатом відповідачів було використано код позивача для з`ясування саме доходів позивачки, що не є використанням особистих персональних даних позивачки, а є доказовою базою у справі, та не є тією підставою для постановлення окремої ухвали. Щодо доводів скарги у частині заявлених клопотань представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про залучення до участі у справі перекладача та дослідження нових доказів, про розгляд справи з викликом сторін, то ухвалою суду від 25.11.2024 було відмовлено апелянту у їх задоволенні. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновкам суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Повний текст судового рішення складений 16 грудня 2024 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді Ю.М. Мальований. О.В. Маміна.