Постанова Харківський апеляційний суд № 639/2489/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 639/2489/24 Головуючий суддя І інстанції Марченко В. В. Провадження № 22-ц/818/3132/24 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2024 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 червня 2024 року, по цивільній справі № 639/2489/24, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 11 лютого 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір № 5561715 про надання споживчого кредиту (далі кредитний договір), за умовами якого сума кредиту становить 10000 грн, строк кредиту - 360 днів, дата його повернення 13 лютого 2023 року. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 10000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 . Натомість у встановлений кредитним договором строк відповідачка свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих відсотків не виконала. 19 червня 2022 між ТОВ «Авентус Україна» та позивачем було укладено Договір Факторингу №19.06/23-Ф, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором щодо боржника ОСОБА_1 . Після відступлення права грошової вимоги відповідачка не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості. Заборгованість відповідачки складає 47412,00 грн, з яких:10000 тіло кредиту, 37412,00 відсотки за користування кредитом. Також просив стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого при зверненні до суду судового збору у розмірі 2147,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 червня 2024 року у задоволенні позовуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаюсь на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм матеріального права, просило вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитний договір укладений між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, нормативно-правове регулювання укладання електронного кредитного договору та процедура укладання електронного кредитного договору детально описана позивачем в позовній заяві. Зазначає, що суд фактично встановив факт укладення договору про надання споживчого кредиту, однак відмовив у задоволенні позову. Зазначає, що до позовної заяви додано паперовий примірник електронного документа - кредитного договору, кожен примірник якого є оригіналом. Підписання відповідачкою кредитного договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» жодними доводами відповідачки не спростовано. Кредитний договір чи будь-яка його частина не визнані недійсними, несправедливими чи недобросовісними. Факт переказу кредитних коштів на банківську картку підтверджується довідкою платіжного провайдера та можливе лише шляхом зарахування на ту картку, яка зазначена особисто відповідачкою у заявці на отримання кредиту. Вказує, що кредитні кошти перераховувалися відповідачці на її банківську карту за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору, що підтверджується довідкою АТ «ПУМБ» про належність платіжної картки відповідачці та підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 10000 грн. Відповідачка свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, а також не уклала угоду щодо пролонгації строку дії договору, в зв`язку з чим кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів. Крім того, надають документи на підтвердження судових витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції. Вважає, що беззаперечність права вимоги позивача та доведеність наявної заборгованості належними та допустимими доказами неодноразово підтверджена судовою практикою, в тому числі і в апеляційній інстанції. Відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що первинний кредитор перерахував грошові кошти на користь відповідача. При цьому суд також вказав, що матеріали справи не містять і доказів того, що кредитодавцем виконані умови Договору № 5561715 від 18.02.2022 року та надано позичальнику ОСОБА_1 кредит, оскільки відсутні докази того, на який саме рахунок або картку перераховувались кредитні кошти та докази того, що ці реквізити вказані відповідачем. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 18.02.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено електронний договір №5561715 про надання споживчого кредиту відповідно до правил надання коштів у позику, втому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» затверджених наказом № 19-ОД від 05.01.2022 та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно умов договору сума кредиту складає 10000 грн, строк кредиту 360 днів, дата повернення кредиту 13.02.2023 зі стандартною процентною ставкою 1,99 % в день. Відповідно до п.1.6 договору метою кредиту є споживчі (особисті) потреби. Згідно п.п.1.5.1, 1.5.2 п.1.5 договору орієнтовна реальна річна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 1,99%, за зниженою ставкою 0,597%. 19.06.2023 року між ТОВ "Авентус Україна", як клієнтом, та ТОВ "Фінансова компанія "Фінтраст Україна", як фактором було укладено договір факторингу № №19.06/23-Ф, згідно з умовами якого ТОВ "Авентус Україна" відступив ТОВ "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" права грошової вимоги за кредитним договором. Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 19.06.2023 року до Договору факторингу №19.06/23-Ф від 19.06.2023 року та матеріалів справи, заборгованість відповідача перед ТОВ «Фінансова компанія "Фінтраст Україна" складає 47 412, 00 грн. На підтвердження наявності заборгованості відповідача представник позивача склав розрахунок заборгованості, проте які дані використовувались при складенні даного розрахунку позивачу невідомо. Суд першої інстанції правильно вважав, що розрахунок заборгованості не є достатній доказом для підтвердження фактичного виконання умов кредитного договору, оскільки він має односторонній та похідний від умов договору та його виконання характер. Тому за відсутності у справі належних і допустимих письмових доказів про отримання кредитних коштів та їх витрачання він не може із достатньою переконливістю та вірогідністю свідчить про його достовірність. У даному випадку стандарт негативних доказів не може застосовуватися, оскільки він не відповідає принципу змагальності. Відповідно до п.1.1 договору фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики) за плату, процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід`ємною частиною договору. Згідно п.1.2 договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. Згідно акту прийому-передачі за договором факторингу №19.06/23-Ф від 19.06.2023 клієнт передав, а фактор прийняв право вимоги по боржниках в кількості 3087. Акт підписано та скріплено печатками обох сторін (а.с.35). Також до позовної заяви товариством доданий витяг з реєстру боржників щодо ОСОБА_1 , номер кредитного договору, 5561715, сума заборгованості разом 25472,00 грн.(а.с.24 на зв.) У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20). Зазначений договір є публічним договором приєднання. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Авентус Україна»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія договору№5561715 від 18.02.2022про надання споживчого кредиту; паспорт споживчого кредиту, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису. Разом з тим, із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинила певну сукупність дій спрямовану на отримання кредиту від Банку, а саме, зареєструвалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримала повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Авентус Україна») із одноразовим ідентифікатором, та прийняла пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора. Матеріали справи не містять і доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаним договором за зазначеним нею реквізитами. Довідка, на яку посилається позивач як на підставу переведення коштів на рахунок відповідача, видана АТ «ПУМБ», не є належним та допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів, а лише підтверджує проведення платежу в системі на підставі договору №01-19 від 15 серпня 2019 року, укладеного з АТ «ПУМБ» (а.с.30 на зв.) З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 10000 грн від АТ «ПУМБ» саме на картку ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог. Доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та висновків суду першої інстанції не спростували. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» залишити без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 червня 2024 року-залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Повний текст судового рішення складений 16 грудня 2024 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді Ю.М. Мальований. О.В. Маміна.