Постанова 4815 № 564/3477/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 грудня 2024 року м. Рівне Справа № 564/3477/21 Провадження № 22-ц/4815/1007/24 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В., з участю: ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом учасників апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 09 травня 2024 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Костопільської міської ради Рівненської області про виселення всіх мешканців із житлового будинку, в с т а н о в и в: В грудні 2021 року ПАТ АБ "Укргазбанк" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення всіх мешканців із житлового будинку. Свої вимоги обґрунтували тим, що 06 серпня 2008 року між АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №13/08/К-МБ-18, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 70 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13,8%, за умови остаточного погашення кредиту 03 серпня 2028 року. Крім того, 06 серпня 2008 року між тими ж сторонами укладено договір іпотеки №13/08/І-МБ-18, предметом якого є житловий будинок, загальною площею 169,1 кв.м. та земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5623410100030010171, за адресою: АДРЕСА_1 . В зв`язку з порушення виконань умов кредитного договору рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2010 року у справі №2-466/2010р. Із відповідача ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 82547,05 дол. США, пеню в сумі 44399,87 грн. та судові витрати в сумі 1820,00 грн. 24 серпня 2021 року у порядку виконання рішення суду від 27 грудня 2010 року державним виконавцем Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Дідух Ю.Р. проведений опис та накладений арешт на іпотечне майно - житловий будинок, загальною площею 169,1 кв.м. та земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5623410100030010171, за адресою: АДРЕСА_1 , тобто розпочато процес звернення стягнення на вказане нерухоме майно з метою подальшої передачі його для реалізації. Так як у спірному житловому будинку крім боржника ОСОБА_2 зареєстровані неповнолітні: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а на звернення державного виконавця, Служба у справах дітей Костопільської міської ради дозвіл на реалізацію описаного та арештованого житлового будинку не надала. За ситуації, що має місце, продовжити процес звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, й виконувати рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 27.12.2010 у справі № 2-466/2010 неможливо. Враховуючи викладене, позивач, просив виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 09 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Суд виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову. Апелянт зазначає, що ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо. Стверджує, що предмет іпотеки придбаний на кредитні кошти, тому немає підстав для надання особам, що виселяються за рішенням суду іншого житла. Вважає, що реєстрація відповідачів після укладення договору іпотеки та без згоди іпотеко держателя спрямоване на умисне перешкоджання реалізації прав іпотекодержателя. Просить скасувати рішення місцевого суду та задовольнити позовні вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує доводи апеляційної скарги. Просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним і ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19). Як встановлено судом, 06 серпня 2008 року між АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 13/08/К-МБ-18, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 70 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13,8%, за умови остаточного погашення кредиту 03 серпня 2028 року. 06 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки №13/08/І-МБ-18, предметом якого є житловий будинок, загальною площею 169,1 кв.м. та земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5623410100030010171, за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2010 року у справі №2-466/2010р. із ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 82547,05 дол. США, пеню в сумі 44399,87 грн. та судові витрати в сумі 1820,00 грн. Постановою державного виконавця Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Дідух Ю.Р. відкрито виконавче провадження № 65105435 із виконання виконавчого листа №2-466/2010, виданого 10.02.2011 року Костопільським районним судом Рівненської області. Як стверджує позивач в рамках вказаного виконавчого провадження АБ "Укргазбанк" має намір задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Державним виконавцем Дідух Ю.Р. 24 червня 2021 року винесена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_2 , результатом чого став опис та арешт житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки в іпотечному житлі зареєстровані неповнолітні діти боржника ОСОБА_2 : ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (на даний час уже досяг повноліття), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на запит державного виконавця до Служби у справах дітей про надання дозволу на реалізацію житлового будинку, Служба у справах дітей Костопільської міської ради такого дозволу не надала. Дана обставина підтверджується листом від 05.11.2021 за №01-19/327/21, копія якого знаходиться в матеріалах цивільної справи. Згідно із статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства", батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Згідно з частиною другою статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", діти - це члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Згідно з абзацом сьомим пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі). У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону. Враховуючи вимоги Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна. Відповідні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19). Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, водночас зацікавленою особою є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Водночас стягувач (кредитор) не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. З іншого боку боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має своїм наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. Чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку. У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (у тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи зі скаргою щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування. Виконавець на підставі частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій. З наведеного можна виснувати, що державний чи приватний виконавець зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а у разі відмови у наданні такого дозволу органом опіки та піклування - виконавець має повноваження звернутися до суду з відповідним поданням. Отже, з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України. Ініціювання кредитором нового спору про виселення з метою реалізації цього майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження не є правомірним і ефективним способом захисту. Зазначене узгоджується із постановою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 127/30571/21 та від 01.11.2023 року у справі № 127/30546/21. Судом першої інстанції правильно вирішено спір з урахуванням заявлених позовних вимог банка, висновки суду узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду. Колегія суддів погоджується з висновками про відсутність правових підстав для задоволення позову ПАТ АТ "Укргазбанк" у зв`язку з неправильно обраним способом судового захисту. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення місцевого суду залишається без змін, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 367,368,375,381,382,383,384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" - залишити без задоволення. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 09 травня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О. Хилевич С.В.