Постанова КЦС ВС № 298/825/15-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2024 року м. Київ справа № 298/825/15-ц провадження № 61-998св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах яких діє адвокат Сільваші Володимир Миколайович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Фазикош Г. В., Феєра І. С., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовну заяву обґрунтовано тим, що 28 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у сумі 30 000 доларів США зі сплатою за користування кредитними коштами 11,95 % річних. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 28 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого вона передала в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Крім цього, 28 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання позичальником ОСОБА_1 в повному обсязі усіх обов`язків, що виникли з кредитного договору від 28 вересня 2007 року. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 17 липня 2015 року становить 26 662,73 доларів США, з яких: прострочена заборгованість - 578,55 доларів США; сума дострокового стягнення кредиту - 25 942,92 доларів США; проценти - 54,81 доларів США; підвищені проценти - 86,45 доларів США. Посилаючись на викладені обставини, банк просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь вказану заборгованість за кредитним договором та понесені у справі судові витрати. Рух справи у судах Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 17 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2022 року, у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що банк просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року в іноземній валюті - доларах США, проте позивачем суду не надано доказів наявності у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями. Крім цього, відмовляючи у задоволенні позову, суди прийняли до уваги висновок судової бухгалтерсько-економічної експертизи від 20 травня 2019 року № 3092, призначеної за клопотанням представника відповідачів ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2018 року. Суди зазначили, що із вказаного експертного висновку випливає, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ «Універсал Банк» не відповідає умовам укладеного між вказаними сторонами графіку погашення кредиту та розрахунковим документам (первинним бухгалтерським документам) щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором. Також встановлено, що заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ «Універсал Банк» станом на дату, заявлену позивачем, за умовами кредитного договору від 28 вересня 2007 року № 06/1814 К-07 та графіку погашення кредиту за цим кредитним договором становить 22 500,11 дол. США. Крім того, згідно з висновком експерта від 20 травня 2019 року № 3092 встановлено, що банком при видачі кредиту відповідачам не дотримано «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №

254. Зокрема, на копії заяви на видачу готівки №100 3474 від 28 вересня 2007 року ЗФ ВАТ «Банк Універсальний» відсутній підпис одержувача коштів. Також на меморіальному валютному ордері № 100 3474 від 28 вересня 2007 року ЗФ ВАТ «Банк Універсальний» відсутній підпис відповідальної особи та відсутній штамп банку. Постановою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року касаційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд, скасовуючи постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2022 року, вказав, що на момент укладення кредитного договору від 28 вересня 2007 року ВАТ «Банк Універсальний» мало банківську ліцензію Національного банку України і всі до неї додатки, у тому числі на операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Таким чином, використання банком іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідало вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства. У справі, яка переглядається, також встановлено, що 08 липня 2009 року змінено найменування позивача з ВАТ «Банк Універсальний» на ПАТ «Універсал Банк», а відтак зазначені вище документи, видані НБУ, є чинними і щодо ПАТ «Універсал Банк». Апеляційний суд при апеляційному перегляді справи на зазначене належної уваги не звернув. Також Верховний Суд вважав безпідставними посилання судів, як на підставу для відмови у задоволенні позову банку, на висновок судово-економічної експертизи від 20 травня 2019 року № 3092, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експертизи, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення (стаття 110 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами укладеного 28 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 кредитного договору та укладеної до нього додаткової угоди визначені розмір наданих кредитних коштів, розмір процентів, які підлягають сплаті за користування вказаними коштами, порядок та строки погашення кредиту та інші істотні умови, передбачені цивільним законодавством. Апеляційний суд також не врахував, що факт отримання коштів позичальником ОСОБА_1 не оспорювався, договір нею частково виконувався, недійсним кредитний договір або його окремі умови у судовому порядку не визнавались, а згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Разом із тим розрахунок заборгованості, наданий банком, судами в достатній мірі не досліджувався, не перевірено належним чином доводи відповідачів щодо спростування указаного позивачем розміру заборгованості. При цьому слід ураховувати, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача. При цьому суд апеляційної інстанції вказані виписки не дослідив, не встановив дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначив обсягу відповідальності боржників. За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості. Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено. Рішення Великоберезнянського районного суду від 17 грудня 2019 року скасовано. Позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № 06/1814-07 в розмірі 26 662,73 доларів США. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що факт отримання коштів ОСОБА_1 не оспорювався, договір частково виконувався, недійсним кредитний договір або його окремі умови у судовому засіданні не визнавався, при зверненні в суд із позовом позивач надав розрахунок заборгованості, в якому відображений рух коштів за кредитним договором та нарахування і погашення, які проводилися відповідачкою у справі, порушення нею графіку черговості погашення коштів за договором із зазначенням оплати та прострочення заборгованості за кредитом, процентами, пенею. Із врахуванням зазначеного, апеляційний суд вважав, що заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № 06/1814-07 станом на 17 липня 2015 року становить 26 662,73 доларів США, яка складається із простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 25 949 доларів США, суми дострокового стягнення кредиту, 54,81 доларів США - проценти, 86,45 доларів США - підвищені проценти, які підлягають стягненню солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку відповідно до вимог статей 526, 530, 623, 624, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1057 ЦК України. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У січні 2024 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу (у лютому 2024 року - касаційну скаргу у новій редакції на виконання ухвали Верховного Суду від 24 січня 2024 року) на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Великоберезнянського районного суду від 17 грудня 2019 року. Касаційна скарга містить клопотання про зупинення дії оскаржуваної постанови до розгляду справи в суді касаційної інстанції. Як підставу касаційного оскарження заявники зазначають неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 156/268/21, від 07 лютого 2018 року у справі № 175/1543/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 26 вересня 2018 року у справі № 711/8798/2012, від 03 жовтня 2018 року у справі № 366/1358/16-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 278/2615/15-ц, від 23 листопада 2018 року у справі № 922/4404/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Водночас посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, а саме - висновок експерта від 20 травня 2019 року № 3092 (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Заявники, посилаючись на висновок експерта від 20 травня 2019 року № 3092, також зазначають у касаційній скарзі, що позивач не довів факт надання коштів відповідачу, тому позов не підлягає задоволенню; апеляційний суд проігнорував розрахунок заборгованості, здійснений судовим експертом у своєму висновку, згідно з яким, відповідно до досліджених документів, станом на дату, заявлену позивачем (17 липня 2017 року), заборгованість за умовами кредитного договору та графіку погашення кредиту за кредитним договором становить 22 500,11 доларів США, а не 26 662,73 доларів США. У березні 2024 року від АТ «Універсал Банк» до Верховного Суду надійшов відзив, який не підписаний представником банка, з приводу чого суд касаційної інстанції зазначає таке. За частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно з частиною другою статті 178 ЦПК України відзив підписується відповідачем або його представником. Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заяви, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Таким чином, оскільки відзив АТ «Універсал Банк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підписаний, то він підлягає залишенню без розгляду та поверненню позивачу. Рух справи у суді касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору та приведення у відповідність щодо її форми і змісту. У встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто. Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 298/825/15-ц із Великоберезнянського районного суду Закарпатської області, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року до розгляду справи в суді касаційної інстанції та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 298/825/15-ц.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Фактичні обставини справи, встановлені судами 28 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у сумі 30 000 доларів США зі сплатою за користування кредитними коштами 11,95 % річних та кінцевим терміном повернення - 27 вересня 2037 року. Пунктом 4.5 кредитного договору передбачено, що сплата позичальником заборгованості по кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення заборгованості по кредиту (додаток № 1), який є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до графіку погашення заборгованості по кредиту (додаток № 1) сума щомісячного платежу у період з 10 листопада 2007 року до 27 вересня 2037 року становить 83,33 доларів США. Підпунктом 7.1.2. кредитного договору визначено, що при зміні облікової ставки НБУ, інфляційного індексу чи кон`юнктури ринку попиту на кредитні ресурси банк має право переглянути встановлену пунктом 1.1 процентну ставку за користування кредитом, про що повідомляє позичальника в письмовій формі за 10 календарних днів до дня встановлення нової ставки. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 28 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідачка передала в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 28 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого відповідач поручився перед банком за виконання позичальником ОСОБА_1 у повному обсязі усіх обов`язків, що виникли з кредитного договору від 28 вересня 2007 року. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору заборгованість станом на 17 липня 2015 року становить 26 662,73 доларів США, з яких: прострочена заборгованість - 578,55 доларів США, сума дострокового стягнення кредиту - 25 942,92 доларів США, проценти - 54,81 доларів США, підвищені проценти - 86,45 доларів США. 06 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 28 вересня 2007 року, відповідно до якої сторони домовилися, що починаючи з 11 квітня 2008 року виконання сторонами своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором має здійснюватися в порядку та на умовах, визначених цією додатковою угодою. Цією додатковою угодою уточнено порядок погашення грошових зобов`язань позичальника перед банком, визначений порядок дострокового погашення боргу, уточнено порядок зміни процентної ставки. Сторони також погодили, що протягом дії цього договору може бути змінено розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої із наступних обставин: у разі зміни НБУ розміру чинної ставки та/або у разі запровадження адміністративних та/або інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та/або у випадку зміни ставок LIBOR, EURIBOR, та/або в інших випадках, якщо банк обґрунтовано вважає, що така зміна відповідає ринковим умовам або має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банка. Про зміну процентної ставки банк має повідомити позичальника письмово: не менше ніж за 15 календарних днів до дати зміни розміру процентної ставки; протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності нового розміру процентної ставки. 08 липня 2009 року змінено найменування позивача з ВАТ «Банк Універсальний» на ПАТ «Універсал Банк». Ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2018 року у справі призначено судову бухгалтерсько-економічну експертизу. Згідно з висновком експерта від 20 травня 2019 року № 3092 наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ «Універсал Банк» не відповідає умовам укладеного між вказаними сторонами графіку погашення кредиту та розрахунковим документам (первинним бухгалтерським документам) щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором. Відсоткова ставка ПАТ «Універсал Банк» за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № 06/1814 К-07, яка застосована у розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_1 , станом на 17 липня 2017 року становить 11,95 %. Заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ «Універсал Банк» станом на дату, заявлену позивачем за умовами кредитного договору від 28 вересня 2007 року № 06/1814 К-07 та графіку погашення кредиту за цим кредитним договором становить 22 500,11 доларів США. Внаслідок укладення 06 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та позичальником ОСОБА_1 додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 28 вересня 2007 року № 06/1814 К-07 не збільшився обсяг відповідальності поручителя, оскільки сума кредиту не збільшувалась, відсоткова ставка не змінювалась, відповідальність позичальника за прострочення платежу не змінилась. Крім того, із дослідницької частини висновку експерта від 20 травня 2019 року № 3092 випливає, що банком при видачі кредиту відповідачам не дотримано «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №

254. Зокрема, на копії заяви на видачу готівки № 100 3474 від 28 вересня 2007 року ЗФ ВАТ «Банк Універсальний» відсутній підпис одержувача коштів. Також на меморіальному валютному ордері № 100 3474 від 28 вересня 2007 року ЗФ ВАТ «Банк Універсальний» відсутній підпис відповідальної особи та відсутній штамп банку. Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України). За приписами статей 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Факт отримання коштів позичальником ОСОБА_1 не оспорювався, кредитний договір нею частково виконувався, недійсним кредитний договір або його окремі умови у судовому порядку не визнавались, а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доводи касаційної скарги про недоведення банком надання коштів відповідачці спростовуються установленими судами обставинами справи та зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту. Вони зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідачів, підтверджує безпідставність заявлених банком позовних вимог. Такі доводи також частково зводяться до незгоди з ухваленим 07 грудня 2022 року Верховним Судом у цій справі рішенням про скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову залишено без змін. Водночас зазначена постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає. В оцінці доводів касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин висновків судово-економічної експертизи від 20 травня 2019 року № 3092 Верховний Суд ураховує наступне. Відповідно до пункту першого частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Згідно з положеннями статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Апеляційний суд обґрунтовано вважав безпідставним посилання суду першої інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позову банку, на висновок судово-економічної експертизи від 20 травня 2019 року № 3092, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експертизи, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення (стаття 110 ЦПК України). Висновок судово-економічної експертизи від 20 травня 2019 року № 3092 був оцінений судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами, про що свідчить зміст оскаржуваної постанови, тому відповідні доводи касаційної скарги про неврахування цього висновку апеляційним судом не приймаються. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, було встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №

75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача, що було здійснено судом апеляційної інстанції. У свою чергу заявники не надали свого розрахунку, чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, отже, відповідачами не спростований факт наявності та розміру заборгованості. Крім того, відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22). Посилання заявників на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 156/268/21, від 07 лютого 2018 року у справі № 175/1543/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 26 вересня 2018 року у справі № 711/8798/2012, від 03 жовтня 2018 року у справі № 366/1358/16-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 278/2615/15-ц, від 23 листопада 2018 року у справі № 922/4404/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі. На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19). Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного судового рішення. Фактично аргументи касаційної скарги про це зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій. Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду. Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Відзив Акціонерного товариства «Універсал Банк» на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернути заявнику без розгляду. Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах яких діє адвокат Сільваші Володимир Миколайович, залишити без задоволення. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник