Постанова 4850 № 200/4810/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2024 року справа №200/4810/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 р. у справі №200/4810/24 (головуючий І інстанції Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача, стосовно не виплати пенсії позивачки на її особистий банківський рахунок IBAN № НОМЕР_1 в АТ ПУМБ, МФО банку 334851, код ЄДРПОУ банку 14282829; - зобов`язати відповідача здійснювати виплату пенсії позивачки, на визначений нею банківський рахунок IBAN № НОМЕР_1 в АТ ПУМБ, МФО банку 334851, код ЄДРПОУ банку 14282829, у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 на її особистий банківський рахунок IBAN № НОМЕР_1 в АТ ПУМБ, МФО банку 334851, код ЄДРПОУ банку 14282829. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснювати виплату пенсії позивачки, на визначений нею банківський рахунок IBAN № НОМЕР_1 в АТ ПУМБ, МФО банку 334851, код ЄДРПОУ банку 14282829. Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що один згенерований бланк ордеру, якому присвоєна серія і номер є оригіналом і повинен існувати в єдиному примірнику. Використання бланку ордера повторно для представництва різних клієнтів, в різних органах, в різний період часу є порушенням Правил адвокатської етики. Підкреслює, що до позовної заяви ОСОБА_2 додано сканкопію Ордера на надання правничої допомоги Серії АА № 1026926 який виданий 29.04.2020 року, що є неналежним документом на підтвердження повноважень. Ідентифікація пенсіонерів іншим шляхом, зокрема шляхом подачі заяв про виплату пенсії до органів Пенсійного фонду України за довіреністю, в розумінні чинного законодавства щодо пенсійного забезпечення осіб не передбачена. Позивач не звертався до відповідача із заявою встановленого зразка про внесення змін до електронної пенсійної справи. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення/поновлення пенсій громадянам, і на свій розсуд приймати рішення про зобов`язання нарахувати та виплатити пенсію, оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження органів Фонду, якими останні наділені як юридичні особи публічного права. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. 17.04.2024 року засобами Веб-портал ПФУ представником позивача подано заяву про проведення виплати пенсії на визначений банківський рахунок у АТ «ПУМБ» IBAN № НОМЕР_1 , до якого додано скан-копію заяви про виплату пенсії або грошової допомоги, засвідчену працівником АТ «ПУМБ» щодо ідентифікації позивача підчас відкриття рахунку, у тому числі з обов`язковим пред`явленням паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством для з`ясування місця її проживання, ідентифікація проведена у повному обсязі відповідно до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку, а копії відповідних документів сформовано в окрему справу. Заява засвідчена печаткою АТ «ПУМБ». 16 травня 2024 року відповідачем на заяву позивача надано відповідь №12777-10205/М-02/8-0500/24, згідно якої за даними електронної пенсійної справи пенсія ОСОБА_1 зараховується щомісяця на поточний рахунок, відкритий в АТ Ощадбанк, дата виплати - 17 число. Відповідно до пункту 1.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, заява про виплату шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсії та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 (далі - Порядок №1596), яким визначено механізм виплати пенсій та Грошової допомоги їх одержувачам в уповноважених банках. Виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до пункту 4 Порядку №1596 здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо). Надана заява про виплату пенсії ОСОБА_1 через банківську установу АТ ПУМБ залишена без розгляду, оскільки не відповідає вимогам Порядку №1596. Для подальшої виплати пенсії через АТ ПУМБ ОСОБА_1 рекомендовано надати до Головного управління заяву про виплату пенсії через банківську установу в зручний для неї спосіб, іншого чинним законодавством не передбачено. При вирішенні справи суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлений обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003. Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. За приписами статті 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-VI), пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу. Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат. Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV). Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 662) (надалі Порядок № 1596), визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв`язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі - органи Пенсійного фонду України) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках. Згідно п. 3 Порядку № 1596, виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються: […] між уповноваженими банками, Пенсійним фондом України та органами Пенсійного фонду України. Пунктами 4 і 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі Порядок № 1596), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України через вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків). Допомога на поховання, сума пенсії, грошової допомоги, недоотримана у зв`язку із смертю одержувача, пенсія, грошова допомога в разі виїзду одержувача на постійне місце проживання за кордон та у випадках, що потребують термінових виплат, виплачуються органами Пенсійного фонду України, органами соціального захисту населення шляхом зарахування на поточний рахунок одержувача (особи, яка має право на отримання виплат у зв`язку із його смертю) в уповноваженому банку. Одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Згідно з п.п. 8-9 Порядку № 1596 поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті. Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін. Згідно п.10 Порядку №1596 заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку. Таким чином, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії (бланк якої є Додатком №1 до Порядку №1596), яка може бути подана пенсійному органу, відповідно до п.10 Порядку №1596, двома шляхами, а саме: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду; від установи уповноваженого банку. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відкритий рахунок для виплати пенсії в АТ «ПУМБ», про що свідчить наявна в матеріалах адміністративної справи заява-довідка від 12.04.2024 року. Так, заява про виплату пенсії на поточний банківський рахунок, відповідає формі, яка встановлена додатком 1 Порядку №1596. В даному випадку волевиявлення позивача щодо виплати пенсії на відкритий ним поточний рахунок в уповноваженому банку оформлено письмово, подано через її представника, що не суперечить жодній нормі діючого законодавства. Доводи відповідача, що заява про виплату пенсії надійшла від представника позивача (а не від банківської установи) без дотримання вимог Порядку №1596, є помилковими, оскільки як вже зазначалося, цією заявою позивачем визначено його волевиявлення та реалізовано право на отримання пенсії на відкритий ним поточний рахунок в уповноваженій банківській установі. До того ж, врегульований на законодавчому рівні порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті покладає на банк відповідальність за достовірність даних, внесених уповноваженим працівником банку до заяви про виплату пенсії щодо проведення у повному обсязі ідентифікації одержувача під час відкриття рахунку. При цьому, колегія суддів зазначає. що відповідно до абз.6 п.10 Порядку №1596 уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на виплату пенсії, на банківський рахунок, відкритий в АТ «ПУМБ», а тому відповідач зобов`язаний здійснити виплату пенсії, на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою, поданою представником. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 20.01.2022 року у справі №280/4551/21 сформовано правовий висновок, згідно якого: «подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку №22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку №22-1». Вказаний правовий висновок розповсюджується і на порядок виплати грошових коштів на карткові рахунки пенсіонерів, які фактично перебувають за кордоном (постанова Верховного Суду від 24.07.2023 року по справі №280/6637/22). У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що «колегія суддів вважає за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається». Матеріалами справи підтверджується, що представником позивача, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, подано безпосередньо до управління Пенсійного фонду України особисту заяву позивача про виплату пенсії. При цьому, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника, а тому посилання відповідача на те, що позивач повинен особисто звернутися із заявою про поновлення пенсії є помилковими. Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.07.2019 року у справі № 812/564/18, від 01.10.2019 року у справі №826/3943/16, від 31.10.2019 року у справі №160/7699/18, від 30.01.2020 року у справі №489/5194/16-а, від 05.02.2020 року у справі №501/28/17, від 31.03.2020 року у справі №826/14837/16, від 18.05.2022 року у справі №160/5259/20. Щодо доводів апелянта, що сканкопія Ордера на надання правничої допомоги Серії АА № 1026926 від 29.04.2020 року, є неналежним документом на підтвердження повноважень, суд зазначає наступне. Частиною першою статті 55 КАС України передбачено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Згідно частини четвертої статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу". Частиною сьомою статті 59 КАС України передбачено, що у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). У частині другій статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що ордер - це письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження повноважень на представництво інтересів позивача у справі № 200/4810/24 Меламедом В.Б. надано до суду ордер на надання правової (правничої) допомоги Серії АА №1026926 від 29.04.2020 року ОСОБА_1 , виданий адвокатом Меламедом Вадимом Борисовичем на підставі договору від 25.09.2018 року у Донецькому окружному адміністративному суді та Першому апеляційному адміністративному суді Рішенням Ради адвокатів України «Про затвердження Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції» № 41 від 12 квітня 2019 року (далі - Рішення) затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції (далі - Положення). Відповідно до п.п. 6-9, 11-12.14, бланки ордерів, згідно затвердженої типової форми, генеруються у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України www.unba.org.ua слідуючи командам системи. Облік згенерованих ордерів здійснюється автоматично системою управління електронної бази даних Єдиного реєстру адвокатів України. Історія генерування ордерів відображається у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному веб-сайті НААУ та у адміністративній частині електронної бази даних ЄРАУ. Адвокати, адвокатські об`єднання або адвокатські бюро ініціюють генерування ордерів відповідно від адвокатів, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально, керівників (уповноважених осіб) адвокатського об`єднання, адвокатського бюро через офіційний веб-сайт НААУ, в раді адвокатів регіону, або як виняток у передбачених Радою адвокатів України випадках безпосередньо у Національній асоціації адвокатів України. Ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності). Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Ордер містить наступні реквізити: Серію, порядковий номер ордера; Прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; Посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; Назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо); (зі змінами відповідно до рішення Ради адвокатів України № 118 від 17 листопада 2020 року) Прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; Ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (повне найменування адвокатського бюро/адвокатського об`єднання та його місцезнаходження); Адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, яке видає ордер; Обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги; Дату видачі ордера; Підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»); Підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі «Адвокат»); Підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням. Під час дії воєнного стану на території України, реквізити, передбачені цим підпунктом можуть оформлятись у відповідності до п. 10 цього Положення; (зі змінами відповідно до рішення Ради адвокатів України № 45 від 29 квітня 2022 року) Двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ; Реквізити 12.1, 12.5 (крім номера посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане), 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці. Поряд із цим, п.п. 4-6 Рішенням дозволено адвокатам України в строк до 01 січня 2022 року використовувати Типову форму ордера, виготовлену друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону та визначено, що типова форма ордеру, виготовлена друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону відповідно до Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затверджене рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року, із змінами та доповненнями, діє після 01 січня 2022 року до закінчення повноважень адвоката у конкретній справі (провадженні), а також визнано таким, що втратило чинність Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року, із змінами та доповненнями, крім Додатка № 1 до Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року, та пункту 18 Положення, які діють до 01 січня 2022 року. Дослідивши ордер на надання правової (правничої) допомоги Серії АА №1026926 від 29.04.2020 року ОСОБА_1 , виданий адвокатом Меламедом Вадимом Борисовичем на підставі договору від 25.09.2018 року у Донецькому окружному адміністративному суді та Першому апеляційному адміністративному суді, суд установив, що він відповідає формі затвердженій Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженим Рішенням Ради адвокатів України «Про затвердження Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції» № 41 від 12 квітня 2019 року, зокрема містить двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ, а відтак термін його дії не обмежується закінченням повноважень адвоката у конкретній справі (провадженні) або 01.01.2022 року, як це визначено для ордерів, виготовлених друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону, відповідно до Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року. Рада адвокатів України у роз`яснені про використання бланків ордерів (рішення від 15-16 грудня 2023 р. №137 оприлюднено на сайті НААУ) зазначила, що Положення про ордер, затверджене рішенням РАУ від 12.04.2019 № 41, встановлює єдині для всіх адвокатів України правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордера. Бланки ордерів генеруються у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на сайті НААУ, слідуючи командам системи. При цьому облік згенерованих ордерів здійснюється автоматично системою управління електронної бази даних Єдиного реєстру адвокатів України. Історія генерування ордерів також відображається в Особистому кабінеті та в адміністративній частині електронної бази даних ЄРАУ. Відповідно до п. 12 Положення ордер містить реквізити, зокрема, серію, порядковий номер ордера, прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога, а також назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до ст. 19 Закону. Таким чином, враховуючи приписи Положення, один згенерований бланк ордеру, якому присвоєна серія і номер є оригіналом і повинен існувати в єдиному примірнику. Використання бланку ордера повторно для представництва різних клієнтів, в різних органах, в різний період часу є порушенням Правил адвокатської етики. Відтак, заборонено саме використання бланку ордера з однією серією та номером для представництва різних клієнтів, в різних органах. Водночас, слід урахувати, що Закон № 5076-VI та Положення не вимагають зазначення у договорі про надання правової (правничої) допомоги або ордері конкретної справи, а отже твердження відповідача щодо видачі одного ордеру для представництва інтересів позивача в одній справі не гуртуються на приписах законодавства. Отже, адвокатом Меламедом В.Б. належним чином підтверджено наявність повноважень на звернення з цим позовом до Донецького окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 . Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає наступне. У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів. На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення. Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13. За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України. За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. За наслідками судового розгляду, місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 р. у справі №200/4810/24 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 р. у справі №200/4810/24 - залишити без змін. Постанова у повному обсязі складена 12 грудня 2024 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Сіваченко