Постанова 4818 № 646/10301/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2024 року м. Харків справа № 646/10301/23 провадження № 22-ц/818/3549/24 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П., сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Паркулаба Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 липня 2024 року ухвалене у складі судді Барабанової В.В.,- ВСТАНОВИВ: В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди , у сумі 85 953,63 грн. Також просив стягнути з відповідача 20 000,0 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката; 4875,19 грн витрат, пов`язаних із залученням експерта та проведенням експертизи; 858,88 грн. витрат на сплату судового збору. В обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач посилався на те, що 20 січня 2023 року в м. Харків, пров. Донецький 18, відбулася дорожньо-транспортна пригода між транспортними засобами TOYOTA Land Cruiser, д.н.з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 (далі - «Позивач») та LINCOLN днз НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 (далі - «Відповідач»). Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 20.01.2023 ААБ №293806, ДТП відбулася внаслідок того, що ОСОБА_2 , керуючи ТЗ LINCOLN д.н.з. НОМЕР_2 не був уважний, не врахував дорожньої обстановки підчас руху заднім ходом, не впевнився в безпеці маневру та скоїв наїзд на авто TOYOTA днз НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , що стояв. Вказана дорожньо-транспортна пригода була предметом розгляду справи про адміністративне правопорушення №646/430/23, в якій суд вирішував питання про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01.09.2023 по справі №646/430/23 провадження у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 закрите на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Водночас постановою Харківського апеляційного суду від 31.10.2023 змінено постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01.09.2023 по справі №646/430/23, встановлено вину ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та викладено мотивувальну частину цієї постанови в іншій редакції. А саме, судовим розглядом встановлено, що 20 січня 2023 року о 15:45 год. в м. Харкові по провулку Донецькому, 18, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Lincoln MZK», д.н.з. НОМЕР_2 не був уважним, не врахував дорожньої обстановки, під час руху заднім ходом, не впевнився в безпечності такого маневру, та скоїв наїзд на автомобіль «Toyota Lаnd Cruiser 150», д.н.з. НОМЕР_1 , що був припаркованим. Внаслідок ДТП, автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. З врахуванням викладених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що ДТП, яка мала місце 20 січня 2023 року о 15:45 год. в м. Харкові по провулку Донецькому 18, сталася саме внаслідок невиконання водієм ОСОБА_2 вимог пунктів 2.3 «б», 10.9 ПДР України. Згідно Висновку експерта № 24822 від 30.11.2023 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota Land Cruiser 150» д.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП, яке мало місце 20.01.2023, складає 68 953,63 грн. Крім цього внаслідок ДТП ОСОБА_1 зазнав сильних душевних страждань, що виразились у його хвилюваннях, втраті особистого часу, здоров`я та пошкодженні належного йому майна. Позивач був змушений протягом 8 місяців відвідувати судові засідання у справі про адміністративне правопорушення, з метою захисту свого права на відшкодування збитків, хоча знав що невинуватий у ДТП. Враховуючи тривалий характер душевних страждань та глибину морального пригнічення Позивача, з урахуванням критеріїв розумності та справедливості просив суд стягнути вважаємо, що розмір компенсації за спричинену моральну шкоду має становити 15 000.00 грн. Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що за наявності у відповідача на час ДТП чинного страхового полісу, правової підстави покладення на відповідача обов`язку щодо відшкодування позивачу майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, відсутні, а тому позов задоволенню не підлягає. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Також скаржник просив стягнути витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалюючи оскаржуване рішення, не дотримався балансу інтересів потерпілої особи та особи винної у скоєнні ДТП особи, оскільки не перевірив наявність підстав для отримання позивачем страхового відшкодування, що фактично призвело до незаконного позбавлення права позивача на відшкодування шкоди. Суд неправильно застосував положення Закону № 1961-IV, що не передбачає відшкодування страховиком моральної шкоди, завданої потерпілому пошкодженням належного йому майна, тому така шкода відшкодовується в загальному порядку винною особою. Суд першої інстанції питання відшкодування моральної шкоди окремо не розглянув, відмовивши у задоволенні цієї вимоги з тих самих причин, що і у випадку майнової шкоди. Тому суд мав розглянути це питання окремо від питання про відшкодування майнової шкоди, чого зроблено не було. Відсутність окремої правової оцінки вимоги про стягнення моральної шкоди завданої пошкодженням майна та безпідставна відмова у задоволенні цієї вимоги безумовно свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права. Крім цього, суд не врахував, що ОСОБА_2 станом на момент скоєння ДТП не мав дійсного договору обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності, а поліс № 213024675 ОСОБА_2 оформив вже 20.01.2023 після скоєння ДТП. Всупереч положень процесуального закону самостійно зібрав докази на користь відповідача, що є грубим порушенням принципів диспозитивності та змагальності, що свідчить про упередженість та необ`єктивність суду при розгляді цієї справи. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи Постановою Харківського апеляційного суду від 31.10.2023 по справі №646/430/23 встановлено, що ОСОБА_2 20 січня 2023 року о 15:45 год. в м. Харкові по провулку Донецькому, 18, керуючи транспортним засобом «Lincoln», д.н.з. НОМЕР_2 не був уважним, не врахував дорожньої обстановки, під час руху заднім ходом не впевнився в безпечності такого маневру, та скоїв наїзд на автомобіль «Toyota Lаnd Cruiser 150», д.н.з. НОМЕР_1 , що був припаркованим. Внаслідок ДТП, автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. З врахуванням викладених обставин, апеляційний суд встановив, що ДТП, яка мала місце 20 січня 2023 року о 15:45 год. в м. Харкові по провулку Донецькому, 18, сталася саме внаслідок невиконання водієм ОСОБА_2 вимог пунктів 2.3 «б», 10.9 ПДР України. Крім того, факт завдання ОСОБА_2 майнової шкоди ОСОБА_1 та вина Відповідача підтверджуються відеозаписом з місця подій, на якому видно, як автомобіль «Lincoln», д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись заднім ходом по паркувальному майданчику, здійснив наїзд на нерухомий автомобіль «Toyota Lаnd Cruiser 150», д.н.з. НОМЕР_1 , належний ОСОБА_1 . Відеозапис долучається до позовної заяви в файлі формату «МР4» під назвою «відео_зіткнення». На замовлення Позивача, старшим судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», ОСОБА_4 , було проведено транспортно-товарознавче дослідження, результати якого викладені у Висновку експерта №24822 від 30.11.2023. На вирішення експерта було поставлено наступне запитання - «Яка вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ TOYOTA LAND CRUISER 150 д.н.з. НОМЕР_1 2018 р.в., кузов НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , унаслідок ДТП, що мала місце 20.01.2023 року в м. Харків, пров. Донецькій 18, між транспортними засобами LINCOLN д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 і TOYOTA д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 на дату оцінки?». Відповідач про проведення експертизи був повідомлений належним чином, що підтверджується описом вкладеного до цінного листа, яким повідомлення про проведення експертизи відправлено Відповідачеві за місцем проживання, однак на проведенні експертизи присутній не був. Згідно Висновку експерта № 24822 від 30.11.2023 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota Land Cruiser 150» д.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП, яке мало місце 20.01.2023, складає 68 953,63 грн. (шістдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят три грн. 63 коп.). Підсумовуючи вище викладене, факт спричинення шкоди, протиправність дій Відповідача, якими заподіяно шкоду, вина та причинно-наслідковий зв`язок підтверджуються постановою Харківського апеляційного суду від 31.10.2023 року по справі № 646/430/23 та відеозаписом моменту зіткнення автомобілів Позивача та Відповідача. Розмір завданої майнової шкоди підтверджується Висновком експерта № 24822 від 30.11.2023 року. Отже, вартість матеріальних збитків, завданих ОСОБА_1 внаслідок пошкодження його майна ОСОБА_2 складає 68 953,63 грн. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності, як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди. Зобов`язання із заподіяння шкоди це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову і моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV). Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV). Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17). Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована. Під час вирішення такої категорії спорів при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди мають враховувати саме правову позицію Великої Палати Верховного Суду в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України. Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика. З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність. Колегія суддів звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку ДТП. При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди її винуватець не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок може бути розподілений між ним і страховиком у випадку наявності укладеного (діючого) між ними договору страхування на момент настання страхового випадку. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20). Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як вбачається з відкритих даних сайту МТСБУ розділу «Перевірка чинності полісу внутрішнього страхування», транспортний засіб «Lincoln MZK», д.н.з. НОМЕР_2 , Vin-код НОМЕР_4 , на час ДТП застрахований за полісом № 213024675, ПрАТ "СК "САЛАМАНДРА". Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним . У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Згідно із пунктом 1.4, 1.6, 1.7 статті 1 Закону № 1961 IV особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду; власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована Відповідно до статті 20-1 Закону № 1961 IV у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії. У разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов`язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність. Тобто, при зміні власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування, укладений з попереднім власником, залишається чинним для нового власника, який набуває прав та обов`язків страхувальника. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 759/10739/16-ц та від 19 лютого 2020 року у справі № 564/2219/16-ц. Звертаючись до суду з позовом про стягнення зі ОСОБА_2 матеріальних (майнових) збитків, завданих внаслідок ДТП ОСОБА_1 не надав суду доказів, що ним реалізовано у повному обсязі його право на відшкодування цієї шкоди страховиком відповідача. Отже, у цьому випадку ОСОБА_2 не може вважатися відповідальною особою за відшкодування майнової шкоди, завданої транспортному засобу позивача внаслідок ДТП який був забезпечений за договором (полісом) № 213024675, чинним на момент вчинення ДТП, а тому відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу завдану майнову шкоду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування заподіяної майнової шкоди, суд першої інстанції правильно встановив всі обставин, що мали значення для правильного вирішення справи, адже такі вимоги є передчасними з огляду на те, що відшкодування шкоди, завданої особою, цивільну відповідальність якої застраховано, в межах суми страхового відшкодування має здійснювати саме страховик цієї особи. Також оскільки суд правомірно відмовив в задоволенні позову в частині відшкодування заподіяної майнової шкоди, то позовні вимоги в частині стягнення витрат пов`язаних із залученням експерта та проведенням експертизи також не підлягають задоволенню. Разом з тим, апеляційний суд вбачає підстави для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з огляду на наступне. Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Як зазначено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пункт 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснює, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд враховує, що відповідно до постанови Харківського апеляційного суду №646/430/23 від 31 жовтня 2023 року ДТП, яка мала місце 20 січня 2023 року о 15:45 год. в м. Харкові по провул. Донецькому, 18, сталася саме внаслідок невиконання водієм ОСОБА_2 вимог пунктів 2.3 «б», 10.9 ПДР України. Невиконання водієм ОСОБА_2 вимог пунктів 2.3 «б», 10.9 ПДР України підтверджено наявними в матеріалах справи доказами: схемою місця ДТП, письмовими поясненнями потерпілого, письмовими поясненнями свідка ОСОБА_5 та наданим апеляційному суду відеозаписом події ДТП, який відповідно до частини 7 статті 294 КУпАП визнає обґрунтованими причини ненадання його до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими доводи представника позивача про заподіяння позивачеві внаслідок ДТП фізичних та моральних страждань, суттєвого порушення його звичного укладу життя протягом певного часу та вказує на наявність підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_6 особою, яка її завдала - відповідачем ОСОБА_2 . Суд враховує, що внаслідок вчиненого відповідачем адміністративного правопорушення було пошкоджено майно позивача автомобіль що також само по собі є причиною душевних страждань. Вказаний автомобіль є досить коштовним придбанням, що очевидно підсилює душевні страждання позивача. Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, суд виходить з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач внаслідок вчинення ДТП, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, суд вважає, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума моральної шкоди у зв`язку з пошкодженням належного позивачу майна в сумі 8000,00 грн. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив всі подані сторонами докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до змісту норми ст. 83 ЦПК України усі докази позивач має надавати вчасно до суду першої інстанції. У скарзі не наведені поважні причини, з яких позивач не зміг вчасно надати до суду першої інстанції ті документи, які позивач вперше надав до суду в якості додатку до апеляційної скарги, а саме: копію пояснень, копії перевірок чинності полісу внутрішнього страхування, копію протоколу. Нормою частини 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Однак притримування позивачем доказів, які знаходяться у нього, до ухвалення рішення по суті спору та надання їх вперше до суду апеляційної інстанції у відповідь на аргументи суду, відсутність посилання на ці докази у позові усувають відповідність суду за незастосування вказаної норми частини 7 статті 81 ЦПК України, таку процесуальну поведінку суд апеляційної інстанції розцінює, як зловживання процесуальним правом, яке відповідно до ст. 44 ЦПК України є неприпустимим та порушує принцип рівності сторін, який є елементом принципу змагальності сторін, ст. 12 ЦПК України. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, лише якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у даному випадку таких винятків не встановлено, ризики від недобросовісної процесуальної поведінки позивача не можуть покладатися на іншу сторону спору, тому відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає надані позивачем невчасно з власної вини вищевказані докази. Щодо витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 20000 грн та апеляційної інстанції в сумі 11030,66 грн, колегія суддів зазначає, що дані вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне: Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно ч.ч.1-3 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 1 та пунктом 2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. До суду на підтвердження витрат на правничу допомогу понесених під час розгляду справи позивачем було надано договір №01/11-23 про надання професійної правничої допомоги, розрахунок суми вартості послуг, акт прийому-передачі виконаних робіт. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Частиною 4 ст.137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, другій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відтак, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та/або касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)). Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 36 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 пред`явив вимоги майнового характеру на загальну суму (ціну позову) 83 953, 63 грн, тоді як суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 8000 грн, що становить 9,5 % від ціни позову. За наведених обставин та відповідно до вимог статей 133, 137, 141 ЦПК України з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та апеляційної інстанції у розмірі 2948,5 грн (20000 + 11036,66 ) х 9.5 %) та 81,60 грн (858,88 грн х 9,5 %) сплаченого судового збору за подання позовної заяви. В той же час, оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 122,40 грн (1288,32 х 9,5 %) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Паркулаба Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.. Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 липня 2024 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8000 (вісім тисяч) грн моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2948 (дві тисячі девятсот сорок вісім) грн 50 коп в рахунок витрат на правничу допомогу надану в суді першої та апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 204 (двісті чотири) судового збору сплаченого в суді першої та апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В.Маміна Н.П.Пилипчук