Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/4079/24

11.12.24 22-ц/812/1856/24 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/4079/24 Номер провадження: 22-ц/812/1856/24 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 грудня 2024 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Ковальським Є.В., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Ільїним Олександром Валерійовичем на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Рум`янцевої Н.О. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в с т а н о в и л а: 31 травня 2024 року адвокат Ільїн О.В. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу за розпискою у розмірі 6000 доларів США; 3 % річних у розмірі 811 доларів США 88 центів, судовий збір у розмірі 2758,82 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 27 жовтня 2018 отримав від ОСОБА_1 борг у розмірі 5000 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 січня 2019 року. Також, відповідач 11 червня 2019 року додатково позичив у позивача 1000 доларів США. 10 травня 2024 року представником позивача на офіційну адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 було направлено вимогу про повернення боргу у сумі 1000 доларів США. Вказана вимога відповідачем не отримана та була повернута з відміткою «за закінченням терміну зберігання». На теперішній час відповідач свої зобов`язання з повернення позики у встановлені строки не виконав, чим порушив не лише умови договору позики, а й законні права та інтереси позивача. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за розпискою у розмірі 6000 доларів США та 3% річних у розмірі 471,78 доларів США, всього у розмірі 6471 доларів США 78 центів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2621,07 грн. 30 жовтня 2024 року адвокат Ільїн О.В. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2024 року у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн відмовлено. Додаткове рішення обґрунтоване тим, що оскільки в порушення вимог ст. 137 ЦПК України, позивачем не надано платіжного документу (квитанції, прибуткового ордеру, накладної, відомості щодо переказу коштів на рахунок адвоката, тощо) про сплату за послуги адвоката, що позбавляє суд упевнитися в сплаті позивачем за надання послуг адвокату у тому розмірі, якому просить представник позивача стягнути з відповідача, у стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено. Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням суду, адвокат Ільїн О.В. діючи в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник відповідача зазначав, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу ним було надано до суду першої інстанції копію Договору про надання правничої допомоги від 10 травня 2024 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії МК № 000968 від 17 травня 2016 року, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ № 1119366 від 10 травня 2024 року та детальний опис виконаних робіт від 23 жовтня 2024 року до Договору про надання правничої допомоги від 10 травня 2024 року. Між тим, судом у стягнення витрат на правничу допомогу було відмовлено через відсутність платіжного документу про сплату послуг адвоката. Однак адвокат Ільїн вважає, що витрат на правову допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості мають бути розподілені незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Вказує також на те, що саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена зокрема Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Представник ОСОБА_1 адвокат Ільїн О.В. в апеляційній скарзі просив розгляд апеляційної скарги проводи за його відсутності та за відсутності ОСОБА_1 . Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване додаткове рішення суду не відповідає. Ухвалюючи додаткове рішення про відмову в стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в порушення вимог ст. 137 ЦПК України, позивачем не надано платіжного документу (квитанції, прибуткового ордеру, накладної, відомості щодо переказу коштів на рахунок адвоката, тощо) про сплату за послуги адвоката, що позбавляє суд упевнитися в сплаті позивачем за надання послуг адвокату у тому розмірі, якому просить представник позивача стягнути з відповідача, у стягненні витрат на правничу допомогу слід відмовити. Однак колегія суддів в повній мірі не може погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини третя статті 137 ЦПК України). Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/8662/19 зазначено, що сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зауважила, що приписи частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 161/5317/18 (провадження № 61-3454св22) містяться висновки про те, що аналіз норм статті 126, 137, 141 ЦПК України вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду. Водночас потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом адвокат Ільїн О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 в позовній заяві зазначав про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу складає 20 000 грн. у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції 23 жовтня 2024 року Ленінським районним судом м. Миколаєва було ухвалено заочне рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за розпискою у розмірі 6000 доларів США та 3% річних у розмірі 471,78 доларів США, всього у розмірі 6471 доларів США 78 центів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2621,07 грн. При цьому питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судом в рішенні суду вирішено не було, натомість було зазначено про необхідність подання доказів на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи у строки встановлені ч.8 ст. 141 ЦПК України. Адвокат Ільїн О.В. діючи в інтересах ОСОБА_1 30 жовтня 2024 року звернувся до суду із заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. До вказаної заяви адвокатом Ільїним О.В. додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії МК № 000968 від 17 травня 2016 року, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ № 1119366 від 10 травня 2024 року та детальний опис виконаних робіт від 23 жовтня 2024 року до Договору про надання правничої допомоги від 10 травня 2024 року. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно із частинами першою-третьою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Разом із тим, представник ОСОБА_1 адвокат Ільїн О.В. звернувся до суду першої інстанції із заявою про долучення доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу 30 жовтня 2024 року, тобто поза межами строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України. При цьому, клопотання про поновлення строку в заяві відсутнє. Згідно з частиною першою статті 268 ЦПК України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення суду. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України). Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14 182цс21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013вс20). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: слід розмежовувати порядок проголошення судового рішення (скороченого або повного) у разі явки учасників справи у судове засідання та складання повного судового рішення, за відсутності учасників справи. Порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено; загальний порядок ухвалення рішення застосовується, якщо розгляд справи відбувся з викликом учасників і вони брали участь у судовому засіданні. Зокрема, суд виходить до нарадчої кімнати (частина перша статті 244 ЦПК України); у нарадчій кімнаті суд приймає, складає та підписує рішення (повне чи скорочене) (частина друга статті 259 ЦПК України); повернувшись із нарадчої кімнати, суд проголошує рішення (повне чи скорочене) (частина перша статті 268 ЦПК України); датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (перше речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України); копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення (частина перша статті 272 ЦПК України); у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення (частина друга статті 272 ЦПК України); у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення (частина шоста статті 268 ЦПК України). Проголошення судового рішення передбачає надання публічності такому рішенню, дотримуючись принципу гласності судового процесу. Тобто проголошення судового рішення відбувається публічно або у закритому судовому засіданні лише під час перебування учасників справи у судовому засіданні у залі суду; Судове засідання у даній справі відбулося 23 жовтня 2024 року за відсутності учасників справи, за результатами якого в той же день було складено повний текст рішення суду, а відтак датою заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва є дата - 23 жовтня 2024 року. Отже, наведе свідчить про те, що саме з 23 жовтня 2024 року слід рахувати п`ятиденний строк, передбачений ч.8 ст. 141 ЦПК України для подання доказів на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу та останнім днем якого є 28 жовтня 2024 року. Натомість адвокат Ільїн О.В. подав до Ленінського районного суду м. Миколаєва вказану заяву лише 30 жовтня 2024 року тобто з пропуском визначеного законом строку, що є підставою для залишення такої заяви без розгляду. Суд першої інстанції на викладене увагу не звернув, а відтак дійшов помилкового висновку про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення по суті. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За такого, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 адвоката Ільїна О.В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Ільїним Олександром Валерійовичем - задовольнити частково. Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2024 року - скасувати. Заяву ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Ільїним Олександром Валерійовичем про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Головуючий суддя Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 11 грудня 2024 року.