Постанова Київський апеляційний суд № 357/3407/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 357/3407/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/13989/2024Головуючий у суді першої інстанції - Ярмола О.Я. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 грудня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., секретар Ламбуцька Т.О., за участю: представника позивача Абібулаєвої Т.Г. , представника відповідачів ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2024 року та на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2024 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року АТ КБ "Приватбанк" звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , згідно з яким просило: - стягнути солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором №KIA3GI0000001269 від 19.11.2007 станом на 19.01.2021 у розмірі 300573 грн. 57 коп., яка складається з наступного: 18287,09 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 80825,58 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 201460,90 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором; - стягнути солідарно з відповідачів на користь банку судові витрати. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що АТ КБ «Приватбанк» та відповідач ОСОБА_3 уклали кредитний договір №KIA3GI0000001269 від 19.11.2007 року, за умовами якого позивач передав позичальнику ОСОБА_3 кредит у розмірі 40000 грн. строком до 22.11.2017 р., а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором. Позивач умови договору виконав, надавши ОСОБА_3 кредит у розмірі встановленому договором, але позичальник неналежно виконує свої зобов`язання за договором та допустила виникнення заборгованості, яка станом на 19.01.2021 становить 300573,57грн. Також, в забезпечення виконання зобов`язання за Договором №KIA3GI0000001269 між позивачем і відповідачами було укладено договір поруки. Відповідно до умов Договору поруки, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням порушених і невиконаних зобов`язань за Договором №KIA3GI0000001269. Однак, відповідачі борг не повернули, а тому позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 300573,57 грн. та вирішити питання про відшкодування судових витрат. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.05.2024 у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 238-246). Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.07.2024 заяву представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Назаренка Р.А. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. (т. 2, а.с. 85-89). В апеляційній скарзі на рішення суду позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що вбачається з виписки за його картковим рахунком. Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином надані позивачем розрахунок заборгованості та виписку за картковим рахунком, а також не спростував належним чином викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог (т. 2, а.с. 92-96). В апеляційній скарзі на додаткове рішення позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у повному обсязі у стягненні з АТ КБ "Приватбанк" судових витрат на професійну правничу допомогу. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем ОСОБА_3 не надано доказів, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, до закінчення судових дебатів. При цьому, вказує на неврахування судом першої інстанції того, що представник відповідача не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (т. 3, а.с. 113-115). В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційні скарги з викладених в них підстав та просив їх задовольнити. Представник відповідачів у судовому засіданні щодо задоволення апеляційних скарг заперечував, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.11.2007 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №KIA3GI0000001269 (т. 1, а.с.11-14). Згідно умов кредитного договору, АТ КБ «Приватбанк» зобов`язався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 40000 грн. на строк до 22.11.2017, а відповідач ОСОБА_3 зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. 19.11.2007 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №KIA3GI0000001269, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_3 своїх обов`язків за кредитним договором від 19.11.2007 року (т. 1, а.с.15, 16). Рішенням Білоцерківського міськрайного суду Київської області від 20.03.2014 у справі 357/11965/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання іпотечного договору припиненим, в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено (т. 1, а.с.130-135). Рішенням апеляційного суду Київської області від 28.08.2014 апеляційні скарги ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.03.2014 скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання іпотечного договору припиненим. Рішення суду набрало законної сили (т.1, а.с.115-119). Вказаними рішенням апеляційної інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 виконує свій обов`язок по внесенню щомісячних платежів і прострочена заборгованість у неї відсутня, а тому у банка не виникло права на дострокове повернення кредиту. Також, судом першої інстанції встановлено, 31.01.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за заявою ПАТ КБ «Приватбанк» згідно кредитного договору №KIA3GI0000001269 було вчинено виконавчий напис за № 120 щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а.с.136). Зі змісту вказаного виконавчого напису слідує, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задоволено вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», шляхом перерахування коштів на рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» у наступоному розмірі: заборгованість за кредитом - 19 743,62 грн.; заборгованість за відсотками - 67 808,05 грн.; пеня - 109 915,04 грн.; витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису - 3000 грн. Строк, за який провадиться стягнення, - десять років дев`ятнадцять днів, а саме з 19.11.2007 по 08.12.2017. Разом з тим, заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.04.2019 виконавчий напис № 120 від 31.01.2018 року вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_2 , визнано таким, що не підлягає виконанню. Рішення набрало законної сили (т. 1, а.с.120-129). Так, у відповідності до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків ( ст. 11 ЦК України). За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель, поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Згідно положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Разом з тим, згідно з положеннями ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28.03.2019 по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини 4 статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. Тобто, цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором відповідачі станом на 19.01.2021 мають заборгованість у розмірі 300573 грн. 57 коп., з яких: 18287 грн. 09 коп. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 80825 грн. 58 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 201460 грн. 90 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором. Згідно з вказаним розрахунком борг обрахувується за період з 22.11.2007 по 19.01.2021. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 02.03.2013 ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав на адресу відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомлення-вимогу за вих. №30.1.0.0/2-LM9, якою в наслідок прострочення сплати за кредитним договором, вимагав достроково повернути позику в зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором та позивач зазначив, що прострочена заборгованість становить 34589,64 грн. (т. 1, а.с. 150). Тобто, надіславши відповідачам повідомлення-вимогу щодо дострокового повернення кредитних коштів, банк змінив істотні умови кредитування. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач неправомірно провів нарахування відсотків та штрафних санкцій за користування кредитом в розмірі і на умовах передбачених цим Договором після 02.03.2013, тобто після вимоги про дострокове повернення кредиту. При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, за наслідками розгляду справи № 357/11965/13-ц, апеляційним судом були встановлені обставини про відсутність простроченої заборгованості у позичальника ОСОБА_3 та, як наслідок, відсутність у банка права на дострокове повернення кредиту, але, в подальшому позивач стверджував, що вже станом на січень 2018 року у відповідачів мала місце заборгованість за кредитом №KIA3GI0000001269 (тіло - 19 743,62 грн.), що слугувало банку підставою для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису за № 120 щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.136). З наведеного слідує, що позивач на кінець строку кредитування (22.11.2017) стверджував про наявний у позичальника борг за кредитом - 19743,62 грн.; заборгованість за відсотками - 67 808,05 грн. та розрахував пеню - 109 915,04грн., а звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що заборгованість відповідачів станом на 19.01.2021 становить 18287,09 грн. за тілом кредиту, 80825,58 грн. по відсоткам за користування кредитом і 201460,90 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором. Отже, по закінченню строку кредитування, позивач продовжував розраховувати відсотки в розмірі, що передбачені кредитним договором №KIA3GI0000001269 від 19.11.2007, правом на нарахування відсотків згідно ч.2 ст 625 ЦК України, позивач не скористався. Крім того, з наявного у матеріалах справи розрахунку вбачається, що платежі, внесені позичальником після листопада 2017 року, позивач зараховував на погашення відсотків і штрафних санкцій, зокрема 24.01.2019 позивач отримавши кошти від позичальника, зарахував їх в погашенні пені за договором. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено розмір заборгованості та правомірність розрахунку цієї заборгованості, зокрема, правомірність нарахування штрафних санкцій за кредитним договором №KIA3GI0000001269 від 19.11.2007. Також, згідно із ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 статті 252 ЦК України). Як вбачається зі змісту договору поруки, порука припиняється лише з припиненням забезпеченого нею зобов`язання за Договором про іпотечний кредит . У Договорі про іпотечний кредит №KIA3GI0000001269 від 19.11.2007 строк виконання основного зобов`язання визначений строком останнього платежу - 22.11.2017 (пункт 2.4.). Тобто, у ПАТ КБ "ПриватБанк" виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 22.11.2017, протягом наступних шести місяців. Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, таку вимогу до поручителя банк пред`явив лише 29.03.2021, тобто вже після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку. За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного та обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через недоведеність розміру заборгованості відповідачів за кредитним договором. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином розрахунок заборгованості та виписку, надану позивачем, колегія суддів відхиляє, адже як вбачається, судом окремо досліджено питання розміру заборгованості відповідачів на підставі наявних у матеріалах справи доказів, у тому числі розрахунку заборгованості та виписці по рахунку. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обгрутовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди апелянта з такими висновками, які узгоджуються з вимогами закону і з якими у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися. При цьому, апелянтом не наведено жодного доводу, який би потребував додаткового правового аналізу і міг би слугувати підставою для скасування судового рішення. Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Щодо доводів апелянта про незаконність додаткового рішення, слід зазначити наступне. Так, як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2024 представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Ільницька І.В. подала заяву про ухвалення додаткового рішення із доказами понесених витрат на правову допомогу на суму 16000 грн. 00 коп., тобто протягом п`яти днів після ухвалення судом відповідного рішення. На підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу суду було надано: ордер адвоката, договір-доручення про надання правничої допомоги від 13.03.2024; додаткову угоду до договору-доручення про надання правничої допомоги від 13.03.2024; прибутковий касовий ордер № 13/03 від 13.03.2024; прибутковий касовий ордер № 31/03 від 31.03.2024; прибутковий касовий ордер № 15/04 від 15.04.2024. У свою чергу, представником позивача було подано відзив на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому, посилаючись на Постанову КМУ № 590 від 27.04.2006 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», представник позивача просив зменшити розмір таких витрат до мінімально розумної суми, що підлягає компенсації. Так, згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. У відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»). За приписами ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 28.12.2020 по справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого часу адвокатом часу. Разом з тим, за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу слід враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19 (постанова від 03.10.2019, в яких, серед іншого наголошено, що: - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; - суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Таким чином, оскільки у задоволенні позову відмовлено, суд першої інстанції, дослідивши надані відповідачем докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність витрат складності справи, загальний час адвоката, витрачений на на супроводження справи у суді, а також врахувавши клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат, дійшов правомірного висновку про стягнення з позивача на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування понесених витрат на правову допомогу 6 000 грн. 00 коп. Посилання апелянта на те, що відповідачем не надано доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат, колегія суддів вважає безпідставними, адже понесення відповідачем витрат у заявленому ним до стягнення розмірі підтверджуються наявними у матеріалах справи прибутковими касовими ордерами. При цьому, не заслуговують на увагу посилання апелянта на відсутність у матеріалах справи актів приймання-передачі із детальним описом вчинених відповідних дій адвокатом та їх вартістю, оскільки, як вбачається, договором про надання правничої допомоги від 13.03.2024 не передбачений обов`язок складання таких актів із детальним описом вчинених адвокатом дій. У свою чергу, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2019 по справі №823/2638/18, якщо договором про надання правової допомоги не передбачено складання акту, та встановлення рахунку клієнту та його оплата свідчить про прийняття робіт. З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного додаткового рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом додаткового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення та додаткового рішення суду першої інстанції - без змін. Також слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційних скарг без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2024 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2024 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 09 грудня 2024 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова