Постанова 4824 № 372/5595/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 грудня 2024року м. Київ Справа № 372/5595/23 Провадження: № 22-ц/824/11248/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Верланова С.М., Нежури В.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Тиханського О. Б., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Обухівське» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, у с т а н о в и в: У листопаді 2023 року ПрАТ «Обухівське» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачкою 04.04.2016 року було укладено попередній договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого сторони зобов`язались після завершення процесу розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь, що перебувають в постійному користуванні ПАТ «Обухівське» відповідно до державних актів, та знаходяться на території Першотравенської сільської ради, Нещерівської сільської ради, Обухівської міської ради, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання майбутнім орендодавцем ОСОБА_2 документа, який підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку пай, укласти договір оренди даної земельної ділянки. До укладення основного договору ПрАТ «Обухівське» на виконання зобов`язання за попереднім договором оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього виплатило відповідачці грошові кошти в сумі 10 000 грн за 2016 рік, в сумі 10 000 грн за 2017 рік. В 2022 році виявлено, що відповідачка набула право власності на земельну ділянку внаслідок приватизації сільськогосподарських угідь, що перебувала у користуванні ПрАТ «Обухівське» та не підписала й не повернула направлений їй проект основного договору оренди, а натомість, в порушення умов попереднього договору, передала земельну ділянку в оренду іншому суб`єкту господарювання. З огляду на викладені обставини, просило суд стягнути з відповідачки виплачені їй на виконання умов попереднього договору оренди земельної ділянки грошові кошти в сумі 30 000 гривень, що складаються з суми виплачених позивачем коштів в сумі 20 000 грн, штрафу в сумі 10 000 грн, та судовий збір. Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2024 року позов ПАТ «Обухівське» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Обухівське» кошти у розмірі 20 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Обухівське» судовий збір у розмірі 2684 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення грошових коштів відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Клапчук Ф. П. в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог . На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що права позивача можна вважати порушеними лише з моменту укладення договору оренди між відповідачкою та ТОВ «Роза-Л». Укладання зазначеного договору оренди відбулося до фактичної реєстрації права оренди, ще у 2017 році, а сама реєстрація права оренди відбулася 07.03.2018 року. Проте, з позовом позивач звернувся лише у 2023 році, що свідчить про пропуск ним строків позовної давності. Також відмічає, що у разі, якщо суд дійде висновку про неукладення попередніх договорів між сторонами, то в цьому випадку позивачем обрано невірний спосіб захисту та підстави позову. Вважає, що позивач мав би звернутись з позовом в порядку ст. 1212 ЦК України, та вимагати повернення коштів за неукладеним договором. Ухвалами Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Обухівське» в особі голови правління Бондарчука Ю. В. доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважав необґрунтованими, зазначив, що звернення до суду відбулося в межах строку позовної давності, оскільки ПрАТ «Обухівське» стало відомо про порушення його права у 2022 році, в ході ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12016110230001223 від 02.09.2016 року. Окрім того, вважає, що звернувшись до суду, позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права, відтак, просив заочне рішення суду залишити без змін. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04.04.2016 року між ПрАТ «Обухівське» та ОСОБА_2 укладено попередній договір оренди земельної ділянки №

67. Так, умовами п. 1 попереднього договору передбачено, що сторони зобов`язуються після завершення процесу розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь, що знаходяться в постійному користуванні ПрАТ «Обухівське» відповідно до державних актів: на території Першотравенсьскої сільської ради згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 003262; на території Нещерівської сільської ради згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №003263, на території Обухівської міської ради згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ 003264, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання майбутнім орендодавцем документа, який підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку, укласти договір оренди земельної ділянки (далі - основний договір) (а. с. 7). Відповідно до п. 2 зазначеного договору, майбутній орендар, до дати укладення основного договору, зобов`язується за цим договором виплачувати майбутньому орендодавцеві, щорічно, до 31 грудня, винагороду у розмірі 10 000 гривень, з якої вираховуються податки згідно Податкового кодексу України. Відповідно до п. 4 договору, майбутній орендодавець з моменту отримання документа, який підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку зобов`язаний протягом п`яти днів надати майбутньому орендареві оригінал та копію документа, який підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером та площею. Проект основного договору готує майбутній орендар та надає майбутньому орендодавцю на ознайомлення а майбутній орендодавець після узгодження умов основного договору зобов`язаний ознайомитись з проектом основного договору, підписати його та повернути майбутньому орендареві протягом п`яти днів (п. 6 попереднього договору). Сторони домовились і погоджуються, що в разі, якщо одна із сторін ухиляється від укладення основного договору, то друга сторона має право звернутись до суду з вимогою про укладення основного договору (п. 7 попереднього договору). Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору повинна відшкодувати іншій стороні прямі збитки завдані простроченням в укладенні основного договору або його не укладення (п. 8 попереднього договору). У разі порушення однією зі сторін обов`язків, зазначених у п. 1, 2. 4, 6 цього договору, вона сплачує іншій стороні протягом 5 (п`яти) календарних днів штраф в розмірі 10 000 (десяти тисяч) гривень (п. 9 попереднього договору). Умовами попереднього договору передбачено, що після його підписання, майбутній орендодавець зобов`язується не укладати жодних угод з третіми особами щодо земельної ділянки, яка буде отримана у власність, до дати укладення основного договору (п. 15 попереднього договору). Згідно наданих позивачем відомостей про нарахування винагороди та квитанцій про їх виплати, ОСОБА_2 за 2016 рік нараховано до виплати 10000 грн, з яких, виплачено 8050 грн та утримано 1800 грн ПДФО та 150 грн військового збору; за 2017 рік нараховано до виплати 10 000 грн, з яких виплачено 8050 грн та утримано 1800 грн ПДФО та 150 грн військового збору (а. с. 8-11). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області «Про надання земельної ділянки у власність» від 23.02.2018 року надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 3,6512 га, кадастровий номер 3223186200:05:007:0005, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Першотравенської сільської ради Обухівського району Київської області та зазначено, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права (а. с. 13). 07.03.2018 відповідачка уклала договір оренди земельної ділянки площею 3,6512 га, кадастровий номер 3223186200:05:007:0005, з ТОВ «Роза-Л». 19.02.2021 року відповідачка підписала з ТОВ «Роза-Л» додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 07.03.2018 року із строком оренди в 17 років (а. с. 22-23). Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зареєстровано 17.03.2018 року за ОСОБА_2 . Того ж дня, передано орендодавцем ОСОБА_2 згідно договору оренди від 07.03.2018 року в строкове платне володіння та користування ТОВ «Роза-Л» земельну ділянку розміром 3,6512 га, кадастровий номер 3223186200:05:007:0005, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору, а тому з огляду на приписи частини першої ст. 638 ЦК України попередній договір не можна вважати укладеним, відповідно, до нього не можуть бути застосовані наслідки недійсного правочину, та ці неукладені договори не можуть бути визнані дійсними.Відтак, оскільки відповідачі на підставі неукладених попередніх договорів, не будучи власниками земельних ділянок, отримали від позивача грошові кошти без достатніх правових підстав, зазначені кошти підлягають поверненню позивачу, як безпідставно набуте майно. Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Правовідносини у даній справі пов`язані з орендою землі та регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Так, відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 3 ЦК України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства. Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Згідно з ч. 2 ст. 635 ЦК України, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Частиною 3 ст. 635 ЦК України передбачено, що зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Статтями 13-15 Закону України «Про оренду землі» установлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. За змістом ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, зокрема, є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ), або майнові права (ст.760 ЦК України). Право передання майна у найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (оренди). Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності, зокрема, на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. З матеріалів справи убачається, що на момент укладення попереднього договору оренди земельної ділянки № 67 від 04.04.2016 року між ПрАТ «Обухівське» та ОСОБА_2 , остання не була власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та з відповідними ідентифікуючими ознаками, притаманними таким об`єктам нерухомого майна, як земельні ділянки. Тобто, укладаючи 04 квітня 2016 року попередній договір оренди земельної ділянки, ОСОБА_2 не мала жодних прав власності або користування земельною ділянкою, а отже, не була уповноважена на укладення таких договорів. Поряд з цим, у порушення вимог ст. 15 Закону України «Про оренду землі» сторонами попереднього договору не погоджено всі істотні умови, з огляду на те, що попередній договір оренди від 04.04.2016 року № 67 не містить визначення об`єкту оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди, тощо. З вказаного договору неможливо ідентифікувати, яку саме земельну ділянку мала передати відповідачка в оренду ПрАТ «Обухівське» та на який строк. З огляду вищевикладене, та враховуючи, що на час укладення попереднього договору оренди земельної ділянки сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього договору, зокрема, не визначили об`єкт оренди, строк дії договору, а також строк укладення основного договору, що є обов`язковим при укладенні попередніх договорів відповідно до ЦК України та Закону України «Про оренду землі», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що попередній договір оренди є неукладеним. Поряд з тим, судом встановлено, що ПрАТ «Обухівське» на підставі неукладеного попереднього договору оренди земельної ділянки № 67 від 04.04.2016 року нарахував та виплатив ОСОБА_2 грошові кошти в загальному розмірі 20 000 грн. (10 000 грн. за 2016 рік + 10 000 грн. за 2017 рік). Факт отримання вказаних грошових коштів на підставі неукладеного попереднього договору оренди земельної ділянки відповідачкою не спростовано. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Частинами 2, 3 ст. 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Слід зазначити, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17. Окрім того, упостанові від 02 листопада 2020 року у справі № 752/26329/18 Верховний Суд зазначив, що «договір оренди житлового приміщення не можна вважати укладеним, оскільки його не було підписано особою, вказаною у якості орендаря, а тому грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання цього договору, мають бути стягнуті на його користь як безпідставно набуті відповідно до положень статті 1212 ЦК України.». Ураховуючи вищевикладені правові висновки Верховного Суду, а також те, що відповідачка не була наділена відповідним правом на укладання договору оренди, та отримала кошти без законних на те підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки грошових коштів у розмірі 20 000 грн., які набуті останньою без законних на те підстав. Колегія суддів вважає, що у даній справі не має правового значення той факт, що позивач просив стягнути кошти в порядку відшкодування збитків, а не як безпідставно набуті, оскільки у зв`язку із визнанням судом попереднього договору оренди земельної ділянки неукладеним, у відповідача виник обов`язок повернути отримані кошти позивачу, порушене право якого на їх отримання підлягає судовому захисту, а відтак, колегія суддів вважає доводи скаржника щодо неефективного способу захисту порушеного права безпідставними. Також не заслуговують на увагу доводи скаржника щодо застосування наслідків спливу позовної давності (ст. 267 ЦК України) як підстави відмови в задоволенні позову, з огляду на наступне. Як зазначено вище, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області «Про надання земельної ділянки у власність» від 23.02.2018 року надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 3,6512 га, кадастровий номер 3223186200:05:007:0005, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Першотравенської сільської ради Обухівського району Київської області та зазначено, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права (а. с. 12). Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зареєстровано 17.03.2018 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області «Про надання земельної ділянки у власність» від 23 лютого 2018 року № 10-1463/15-18-сг (а.с. 22-23). 07.03.2018 року здійснена передача орендодавцем ОСОБА_2 згідно договору оренди в строкове платне володіння та користування ТОВ «Роза-Л» земельної ділянки розміром 3,6512 га, кадастровий номер 3223186200:05:007:0005, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 19.02.2021 відповідач підписала з ТОВ «Роза-Л» додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 31.03.2019р. із строком оренди в 17 років. 07 листопада2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який надійшов до районного суду 07 листопада 2023 року (а.с. 3-85). Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. З 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким було доповнено Прикінцеві положення ЦК України пунктом 12 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності вказаним Законом, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року. З урахуванням того, що строк позовної давності розпочався у спірних правовідносинах з моменту реєстрації спірної земельної ділянки у ДЗК (17.03.2018 року), проте з березня 2020 року по липень 2023 року на території України діяв карантин, на час дії якого строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися, станом на день звернення позивача ПрАТ «Обухівське» до суду з даним позовом (07 листопада2023 року) позовна давність у спірних правовідносинах не пропущена. Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав, апеляційна скарга адвоката Клапчука Ф. П. в інтересах ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення районного суду Київської області від 02 лютого 2024 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді С.М. Верланов В.А. Нежура