Постанова Київський апеляційний суд № 376/1218/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 листопада 2024 року м. Київ провадження № 22-ц/824/15177/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р. при секретарі Мудрак Р. Р. за участі: позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Сквирського районного суду Київської області у складі судді Коваленко О. М. від 04 жовтня 2023 року у цивільній справі № 376/1218/22 Сквирського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спадкового майна та визнання права власності, В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , після одруження змінили прізвище « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », зареєстрована та постійно проживає у будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Сквира Київської області батько ОСОБА_3 помер. Останнім його місцем проживання був житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав йому на праві особистої приватної власності, в якому він був прописаний, постійно проживав до смерті з дружиною ОСОБА_4 та позивачкою. Вказувала, що після смерті батька відкрилася спадщина до складу якої увійшли житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними прибудовами (далі за текстом будинок) та спорудами та земельна ділянка площею 0.1000 га для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд з кадастровим номером: 322 4010100:01:021:0006, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі за текстом - земельна ділянка). Згідно Звіту про оцінку майна - ринкова вартість всього житлового будинку станом на 07.09.2021 р. складає 202077 гривень, земельної ділянки з кадастровим номером: 322 4010100:01:021:0006 - 79 438 гривень, загальна вартість спадкового майна - 281515 гривень. Зазначала, що після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями за законом в рівних частинах стали: дружина - ОСОБА_4 , донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , адже заповіт не складався. Вважає, що постійно проживаючи з батьком на час відкриття спадщини в будинку АДРЕСА_1 - позивач та мати ОСОБА_4 є такими, що прийняли спадщину в рівних частинах, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України не заявляли про відмову від неї, а отже позивач, як спадкоємець першої черги після смерті батька має право на 1/2 частини житлового будинку на 1/2 частину земельної ділянки. Вважає, що таких самих прав набула і її мати. Водночас, вказувала, що протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК для прийняття спадщини брат позивача, ОСОБА_2 , як спадкоємець не подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_3 , а отже вважається таким, що не прийняв спадщину. У подальшому, як вказує позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Сквира Київської області померла її мати - ОСОБА_4 , останнім місцем проживання якої був житловий будинок АДРЕСА_1 . Вважає, що після смерті матері відкрилася спадщина, яка складалася з 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки, які були прийняті нею як спадкове майно після смерті чоловіка - ОСОБА_3 . Після смерті матері у строки встановлені для прийняття спадщини позивач звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. За зазначених обставин 26.05.2021 року нотаріусом Сквирської районної державної нотаріальної контори була відкрита спадкова справа: 67709186 (номер у нотаріуса 194/2021). Позивач вважає, що вона, як спадкоємець першої черги після смерті матері, має право на 1/4 частину житлового будинку та право на 1/4 частину земельної ділянки загальною вартістю 70378,75 гривень. При цьому, на переконання позивача, відповідач, як спадкоємець першої черги після смерті матері, має право на 1/4 частину житлового будинку та право на 1/4 частину земельної ділянки 70 378,75 гривень. Отже, за підрахунком позивачки, її частка в спадковому майні після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 складається з 3/4 частини житлового будинку та 3/4 частини земельної ділянки загальною вартістю 211 136,25 гривень, а частка відповідача складається - з 1/4 частини вказаного житлового будинку та 1/4 частини вказаної земельної ділянки загальною вартістю 70 378,75 грн. Відповідно до Висновку № 31-01/22 будівельно-технічного дослідження від 31.01.2022 року - поділ будинковолодіння по АДРЕСА_1 з виділенням співвласникам по 1/4 та 3/4 частці неможливо. На даний час добровільно домовитися про поділ спадкового майна з відповідачем не вдалось. Позивач вирішила розпорядитися цим майном, однак без оформлення права власності цього зробити не можливо і тому, за наявності відмови нотаріуса та спору між спадкоємцями, позивачу необхідно оформити право власності на спадкове майно у встановленому законодавством порядку, що і спонукає звернутися в суд. З урахуванням наведеного позивач ОСОБА_1 просила: провести поділ спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними прибудовами та спорудами і земельної ділянки площею 0.1000 га для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд з кадастровим номером: 322 4010100:01:021:0006, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , які залишилися після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 84.5 кв.м, житловою площею 55.9 кв.м з надвірними прибудовами та спорудами. Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд з кадастровим номером: 322 4010100:01:021:0006, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/4 частку земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд з кадастровим номером: 322 4010100:01:021:0006, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість належної йому 1/4 частки в спадковому майні після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , в сумі 70 378,75 гривень. Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 04 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 84.5 кв.м, житловою площею 55.9 кв.м з надвірними прибудовами та спорудами. Визнано за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд з кадастровим номером: 3224010100:01:021:0006, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову. Апелянт вказує, що після смерті ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини ніхто із спадкоємців першої черги, які фактично проживали разом, до нотаріуса не звертались, оскільки у відповідності до вимог ч. 5 ст. 1268 ЦК України вважались такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги. Вважає, що суд безпідставно вважав, що реєстрація місця постійного проживання одного спадкоємця (а саме позивачки) із спадкодавцем, не свідчить про постійне проживання разом та своєчасність прийняття спадщини, адже за таких самих обставин відносно іншого спадкоємця - дружини ОСОБА_4 дійшов протилежного висновку - про прийняття нею спадщини. Зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що станом на 01 травня 2021 року (дата закінчення строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ) відповідач не подав нотаріуса заяву ні про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ні заяву про відмову від прийняття спадщини, а тому в силу вимог ч.1 ст. 1272 ЦК України вважається таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , в зв`язку з чим, йому не може належати частка у спадковому майні, яке залишилось після спадкодавця ОСОБА_3 . Вважає, що спадщина належить спадкоємцям, які її прийняли, що судом першої інстанції враховано не було і привело в подальшому до невірних висновків. Учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористались. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції скаржник-позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала із викладених у ній підстав та доводів, просила рішення суду скасувати й ухвали нове про задоволення позову. Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважаючи її доводи безпідставними, просив рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько сторін у справі ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 , виданим Сквирським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 263 (а.с. 12). ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати сторін по справі, ОСОБА_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , виданим Сквирським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09 квітня 2021 року, актовий запис № 265 (а. с. 13). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції вважав, що після смерті батька відкрилася спадщина, до складу якої увійшли, зокрема: - житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними прибудовами та спорудами (а.с. 16-20). - земельна ділянка площею 0.1000 га для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд з кадастровим номером: 3224010100:01:021:0006, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯБ № 508524, виданого 16.02.2006 року (а. с. 26). За висновком суду першої інстанції після смерті матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , відкрилася спадщина, яка складалася з 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними прибудовами та спорудами та 1/2 частини земельної ділянка площею 0.1000 га для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд з кадастровим номером: 3224010100:01:021:0006, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , які були прийняті нею як спадкове майно після смерті чоловіка - ОСОБА_3 . Вважаючи, що позивачка не довела факту прийняття спадщини після смерті батька, з огляду на те, що державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом її постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації, суд дійшов висновку про те, що єдиним спадкоємцем після смерті батька була його дружина, мати сторін. З огляд на наведене суд дійшов висновку про те, що спадщина після смерті ОСОБА_4 розподіляється між позивачем та відповідачем, як спадкоємцями, що прийняли спадщину, у рівних частинах по 1/2. Колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на наступне. Матеріалами справи підтверджується, що спірний будинок будувався у 1967-1969 роках на земельній ділянці, що була перебувала у користуванні на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельного участка для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності з числа кімнат від однієї до п`яти включно, укладеного між виконавчим комітетом Сквирської міської ради депутатів трудящихся та ОСОБА_3 10.03.1968 року, посвідченого нотаріусом Сквирської нотаріальної контори 15 травня 1968 року , запис в реєстрі №

108. Вважаючи, що зазначений договір, відповідно до п. 14 Переліку правовстановлюючих документів на підставі яких проводиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР Інструкції про порядок реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затв. Заст. міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року та Погодженої заст. Голови Верховного Суду Української РСР 15.01.1966 року, був правовстановлюючим документом для реєстрації права власності на даний будинок за ОСОБА_3 , суд першої інстанції не звернув уваги, на те що за змістом п. 14 згадуваного Переліку окрім договору на землекористування, необхідною умовою був затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію. Утім, будинок був прийнятий в експлуатацію лише 11 вересня 1996 року (а. с. 101) й вчинено відповідну реєстраційну дію за ОСОБА_3 в Білоцерківському бюро технічної інвентаризації, 12 жовтня 1996 року реєстрова книга № 33, реєстр № 4265 (а. с. 20). У подальшому, на земельну ділянку, що надавалась у безстрокове користування у 1968 році для будівництва, ОСОБА_3 був оформлений державний акт про право власності від 16 лютого 2006 р. для обслуговування і будівництва жилого будинку. Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Аналогічні положення містить стаття 60 СК України. Наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності права власності на майно подружжя поширюється і на спадкові правовідносини. Відповідно до частини першої ст. 1226 ЦК України частка в праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. За загальним правилом частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, становить майна, підлягає виділу та не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя Отже після смерті батька, ОСОБА_3 спадщина відкрилась лише на будинку та земельної ділянки, а не на весь будинок, як помилково вважав суд першої інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація місця проживання позивачки із спадкодавцем не свідчить про постійне проживання разом та своєчасність прийняття спадщини, не ґрунтується на визначених процесуальним законом стандартах доказування , що передбачають покладення тягаря доказування на сторони, не створюючи при цьому для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19). Матеріалами справи, зокрема записами Будинкової книги, підтверджено, що ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_4 проживали постійно й були зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 . Разом із ними, відповідно до записів Будинкової книги «Розділ ІІІ Прописка» була постійно прописана (зареєстрована) позивачка ОСОБА_1 , що також підтверджується відповідною відміткою у її паспорті. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (стаття 29 ЦК). Відповідно до положень Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 2 березня 2016 року № 207, Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 7 лютого 2022 року №265, який набрав чинності 14 березня 2022 року, особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/ перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. На спростування поданих позивачкою доказів, щодо її постійного проживання разом із батьком, на час відкриття спадщини, зокрема доказів які б підтверджували проживання позивачки в іншому місці, відповідачем подано не було, з огляду на що, колегія суддів вважає доведеним прийняття позивачкою спадщини після смерті батька ОСОБА_3 у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 його дружиною, що з ним проживала на момент відкриття спадщини, сторонами не оспорюється. За загальним правилом встановленим частиною 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Отже після смерті ОСОБА_3 спадщину, що складається з будинку та земельної ділянки прийняли відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України у рівних частинах позивачка та її мати ОСОБА_4 , що відповідно складає по житлового будинку й земельної ділянки. Прийнявши спадщину відповідно, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . З урахуванням встановлених вище обставин, спадщина, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 складається з будинку та земельної ділянки, як її частки у спільному майні подружжя, та будинку та земельної ділянки, що прийнята у спадщину після смерті чоловіка - ОСОБА_3 . Як встановлено судом, спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 є дочка ОСОБА_1 - позивачка, та син ОСОБА_2 - відповідач, які подали заяви про прийняття спадщини. Розмір їх часток у спадщині після смерті ОСОБА_4 відповідно до ст. 1276 Цивільного кодексу України також є рівним. Ураховуючи вище наведене, позивачка успадкувала після смерті матері будинку та земельної ділянки, що належали ОСОБА_4 як її частка у спільному майні подружжя, та 1/8 будинку та 1/8 земельної ділянки, що належали ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 . Водночас, відповідач після смерті матері ОСОБА_4 успадкував будинку та земельної ділянки, що належали померлій як її частка у спільному майні подружжя, а також 1/8 будинку та 1/8 земельної ділянки, що була нею успадкована після смерті чоловіка, ОСОБА_3 . Таким чинок, колегія вважає встановленим набуття позивачкою після смерті батька ОСОБА_3 та після смерті матері ОСОБА_4 у порядку спадкування права на 5/8 житлового будинку АДРЕСА_1 та 5/8 земельної ділянки для його обслуговування. У свою чергу, відповідачем набуто у порядку спадкування право на 3/8 житлового будинку АДРЕСА_1 й право 3/8 земельної ділянки. Отже позовні вимоги в частині визнання права власності в порядку спадкування після смерті батьків є обґрунтованими й підлягають до задоволення частково. Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом права власності на увесь житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку для його обслуговування із одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на 1/4 частку у вказаному майні, як незначної із компенсацією її вартості, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. При цьому право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Питання про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності. За загальним правилом, при вирішенні справ про виділ в натурі часток житлового будинку, що є спільною частковою власністю, судам слід мати на увазі, що при неможливості виділу частки в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутньої такої згоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункту чи місцевості. Для її визначення за необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може врахувати конкретні обставини справи і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов`язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов`язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншим житлом. Звертаючись до суду позивачка вважала, що нею у порядку спадкування набуто будинку й земельної ділянки, а частка відповідача, що за її підрахунком становить 1/4, може бути припинена, оскільки поділ будинку неможливий, а частка не є значною. Разом із тим, ураховуючи, що апеляційним судом визначено відмінні від наведених частки сторін у праві на будинок й земельну ділянку, а матеріали справи не містять доказів неможливості користування чи поділу майна саме виходячи із розміру часток 5/8 та 3/8, колегія суддів вважає позовні вимоги про припинення частки передчасними. За обставин викладених вище, ураховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження, адже суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та припустився неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового рішення про часткове задоволення позову й визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом права власності на 5/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 84.5 кв.м, житловою площею 55.9 кв.м з надвірними прибудовами та спорудами та права власності на 5/8 частин земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд з кадастровим номером: 3224010100:01:021:0006, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на корить позивачки підлягають стягненню 1132 грн судового збору за подання позову, та 1998 грн за подання апеляційної скарги, а всього 3330 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), в порядку спадкування за законом право власності на 5/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 84.5 кв.м, житловою площею 55.9 кв.м з надвірними прибудовами та спорудами. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в порядку спадкування за законом право власності на 5/8 частин земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд з кадастровим номером: 3224010100:01:021:0006, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 3 330 грн судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 04 грудня 2024 року. Судді: Є. П. Євграфова Т. О. Писана Д. Р. Гаращенко