Постанова Київський апеляційний суд № 753/16454/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 753/16454/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11536/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Близнюк А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2023 року (суддя Коренюк А.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановив: у грудні 2022 року позивачка звернулась до суду з позовом, та з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила визнати незаконним та скасувати наказ Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 8 листопада 2021 року №08-4352-04 про відсторонення її від роботи; стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 21 237грн 45коп. та судовий збір у сумі 992грн 22коп. Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що з 4вересня 2018 року працювала на посаді доцента кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Інституту публічного управління та адміністрування Національної академії державного управління при Президентові України по строковому трудовому договору згідно наказу № 646-ос від 03 вересня 2018 року. 30 червня 2021 року вона була звільнена із займаної посади в порядку переведення до Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України згідно наказу № 438-ос від 18 червня 2021 року, а з 01 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року прийнята на посаду доцента (0,5 ставки) кафедри публічної політики Навчально-наукового інституту публічного права та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка за переведенням із Національної академії державного управління при Президентові України на умовах строкового трудового договору до проведення конкурсу, з оплатою посадового окладу 15 717грн 39 коп. (за рахунок спеціального фонду - освіта), з 1 грудня 2021 року з оплатою посадового окладу від 17 029грн 81 коп. згідно наказу від 24 червня 2021 року № 08-2364-04 і відповідно до цього наказу було установлено доплату у розмірі 15% посадового окладу (за рахунок спеціального фонду - освіта) за науковий ступінь та надбавку в розмірі 30% посадового окладу (за рахунок спеціального фонду). Позивачка зазначала, що 7 листопада 2021 року керівництво Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Т.Шевченка ознайомило її з роз`ясненнями щодо відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю вакцинації. Однак, у подальшому з наказом про її відсторонення від роботи роботодавець її не ознайомив, тому вона продовжувала виконувати свої трудові обов`язки згідно трудового договору у повному обсязі, проте з 08 листопада 2021 року по 31 грудня 2021 року їй не була нарахована та виплачена заробітна плата. Позивачка посилалася на те, що 31 грудня 2021 року була звільнена з посади доцента кафедри публічної політики Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка, однак, роботодавець не здійснив повного розрахунку при звільненні за період з 08 листопада 2021 року по 31 грудня 2021 року, у зв`язку із чим вона звернулась до суду з позовом про нарахування та стягнення заробітної плати, та у ході розгляду справи в суді у грудні 2022 року дізналась про наявність наказу про її відсторонення, у зв`язку із чим просила поновити їй строк на оскарження оспорюваного наказу. Позивачка стверджувала, що при прийомі на роботу вона не брала на себе зобов`язання вакцинуватися від коронавірусної інфекції, вона не порушувала законодавство про працю, яке б стало підставою для відсторонення від роботи, у зв`язку із чим дії роботодавця є незаконними та такими, що порушують її трудові права та вимоги законодавства про відсторонення працівника від роботи. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. У поданій апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування судом норм матеріального права. Позивачка зазначає, що дійсно 7 листопада 2021 року її було викликано до керівництва Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка для ознайомлення з роз`ясненнями щодо відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю вакцинації, однак у подальшому роботодавець так і не ознайомив її з відповідним наказом про відсторонення від роботи, а вона продовжувала працювати, виконуючи свої трудові обов`язки в повному обсязі. Позивачка посилається на те, що саме у зв`язку із невиплатою їй заробітної плати, вона 12 листопада 2021 року зверталась із письмовою заявою на ім`я ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка стосовно не нарахування заробітної плати, однак відповіді, в тому числі і копії наказу про її відсторонення, вона не отримала. Позивачка стверджує, що про існування оскаржуваного нею наказу вона дізналась лише у грудні 2022 року під час розгляду справи про стягнення невиплаченої заробітної плати, а тому саме з цього моменту слід відраховувати тримісячний строк на його оскарження. Позивачка вважає, що повідомлення роботодавця від 7 листопада 2021 року про відсторонення від роботи з 8 листопада 2021 року без збереження заробітної плати, не може свідчити про початок перебігу строку на оскарження спірного наказу, оскільки із самим наказом вона ознайомлена не була. Крім цього позивачка вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на табель обліку робочого часу, згідно якого вона була відсутня на роботі з 8 листопада 2021 року, оскільки в цей час робота проводилась у дистанційному форматі і вона в повному обсязі виконувала свої обов`язки. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Крилова Ю.І. просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 був оголошений наказ про відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, однак підписуватись про ознайомлення з таким наказом позивачка відмовилась, про що було складено відповідний акт, а тому твердження позивачки про те, що вона дізналась про існування спірного наказу у грудні 2022 року не відповідає дійсності. Представник відповідача звертає увагу, що повний текст зазначеного наказу не був наданий позивачці, оскільки він містить персональні дані інших працівників університету, а тому їй було надано витяг з даного наказу. Представник відповідача стверджує, що доводи позивачки про те, що вона з 8 листопада 2021 року продовжила виконувати свої трудові обов`язки в повному обсязі, не відповідають дійсності, оскільки 8 листопада 2021 року поданням в.о. завідувача кафедри публічної політики Н. Корчак було здійснено заміну викладача ОСОБА_1 на консультаціях та на іспиті з дисципліни «Технології парламентської діяльності» 10 - 11 листопада 2021 року, а позивачка не з`являлась на роботі, оскільки знала про своє відсторонення. Також представник відповідача посилається на те, що відповідач не отримував лист від 12 листопада 2021 року, на який у своїй апеляційній скарзі посилається позивачка, що підтверджується журналом реєстрації рекомендованих листів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, однак в копії цього листа, що міститься в матеріалах справи, позивачка, поміж іншого, просить надати їй копію наказу про відсторонення від роботи, що свідчить про її обізнаність щодо його існування, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачкою тримісячного строку на оскарження даного наказу, який сплив 8 лютого 2022 року. Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Войтюк Д.В., будучи належним чином повідомленими про день, час та місце судового розгляду (с.с.199-200, 211, 212), у судове засідання двічі не з`явилися, представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Войтюк Д.В. двічі подавав клопотання про відкладення судового засідання, посилаючись на зайнятість в інших справах (с.с. 205-208, 213-216), причини неявки позивачки ОСОБА_1 суду не повідомлені. Колегія суддів відмовила у задоволенні повторного клопотання представника позивачки - адвоката Войтюка Д.В. про відкладення розгляду апеляційної скарги позивачки, оскільки при визначенні дати судового засідання, була врахована зайнятість адвоката Войтюка Д.В., зазначена ним у клопотанні від 10 жовтня 2023 року. Крім того, адвокатом Войтюком Д.В. не було надано доказів поважності причин його неявки у судове засідання 11 жовтня 2023 року, а також не надано доказів на підтвердження його участі в слідчих діях у місті Львові 13 грудня 2023 року. Враховуючи вказані обставини, а також, що позивачкою ОСОБА_1 причини неявки у судове зсідання не повідомлені, відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність позивачки та її представника. Представник відповідача Київського національного університету імені Тараса Шевченка - адвокат Крилова Ю.І., будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання під розписку (с.с.210), у судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення судового засідання не подала, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у її відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 4 вересня 2018 року працювала на посаді доцента кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Інституту публічного управління та адміністрування Національної академії державного управління при Президентові України по строковому трудовому договору згідно наказу № 646-ос від 03 вересня 2018 року. 30 червня 2021 року ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади в порядку переведення до Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України згідно наказу № 438-ос від 18 червня 2021 року (с.с.19-24). На підставі наказу № 08-2364-04 від 24 червня 2021 року ОСОБА_1 прийнята з 1 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року на посаду доцента (0,5 ставки) кафедри публічної політики навчально-наукового інституту публічного права та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка за переведенням із Національної академії державного управління при Президентові України на умовах строкового трудового договору до проведення конкурсу, з оплатою від посадового окладу 15 717грн 39 коп. (за рахунок спеціального фонду - освіта), з 1 грудня 2021 року з оплатою від посадового окладу 17 029грн 81 коп. (с.с.25). Відповідно до наказу Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 868-32 від 4 листопада 2021 року на деканів факультетів, директорів інститутів, керівників структурних підрозділів покладено обов`язок до 6 листопада 2021 року попередити працівників про відсторонення від роботи у разі не надання медичного документа про проходження курсу вакцинації проти COVID-19 (с.с.77). 8 листопада 2021 року ОСОБА_1 була повідомлена про те, що 8 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників університету. При цьому, до 5 листопада 2021 року вона мала надати документи, що підтверджують проходження нею курсу вакцинації, інакше вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати (с.с.34). Наказом № 08-4352-04 від 8 листопада 2021 року ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 8 листопада 2021 року у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю - без збереження заробітної плати. Відповідно до акту, складеного в.о. директора Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка та його заступниками, 8 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та підписала його, однак відмовилась підписатись про ознайомлення з наказом № 08-4352-04 від 8 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи та отримати його копію (с.с.35). Згідно табелів обліку робочого часу, з 8 листопада 2021 року по 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 на роботу не виходила, заробітна плата їй не нараховувалась та не виплачувалась (с.с.38-41). На підставі подання в.о. завідувача кафедри публічної політики від 7 листопада 2021 року було проведено заміну викладача ОСОБА_1 на призначені консультації та іспити 10-11 листопада 2021 року, у зв`язку з відстороненням її від роботи через відсутність щеплень проти COVID-19 (с.с.84, 88-89). Згідно наказу № 08-4908-04 від 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 з 31 грудня 2021 року звільнена з посади доцента кафедри публічної політики Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка у зв`язку із закінченням строку трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України (с.с.33). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка з 8 листопада 2021 року була проінформована про відсторонення її від роботи, відтак звернулась до суду з пропуском встановленого законом тримісячного строку, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. Позивачкою оскаржується наказ Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 08-4352-04 від 8 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи. До суду з даним позовом ОСОБА_1 звернулась 20 грудня 2022 року. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду) працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. КЗпП України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини, передбачає строки звернення до суду. Встановлений статтею 223 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Таким чином, запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. При цьому, не є необхідним заявлення клопотання про поновлення встановленого законом строку на звернення до суду, так як він не є пропущеним. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин. У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, звернувшись до суду з даним позовом 20 грудня 2022 року - під час дії карантину, позивачка не пропустила трьохмісячний строк, оскільки вказаний строк продовжений на строк дії карантину. Вказані норми матеріального права не були враховані судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Рішення суду першої інстанції не містить висновків щодо правомірності або неправомірності позовних вимог, а відтак суд ухилився від розгляду спору по суті. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права щодо обґрунтованості судового рішення, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Конституційний Суд України зазначив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлено права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я є Міністерство охорони здоров`я України. Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення). Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до цього Переліку, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форм власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66). Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти «COVID-19», і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести не вакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження «COVID-19», зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Зазначені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Як вбачається з матеріалів справи, станом на 8 листопада 2021 року, тобто на момент видачі відповідачем оскаржуваного наказу, позивачка працювала на посаді доцента кафедри публічної політики навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка та належала до переліку працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19. Позивачка, як педагогічний працівник закладу вищої освіти, за характером своєї роботи контактувала зі студентами та іншими працівниками закладу освіти, з наданих відповідачем документів вбачається, що вона у листопаді 2021 року повинна була проводити консультації та приймати іспити у студентів, але не надала ні медичного документу про наявність протипоказань проти вакцинації, ні сертифікату про проходження вакцинації, що відповідно до зазначеного вище законодавства було її обов`язком. При цьому, матеріали справи не містять доказів переведення Київського університету імені Тараса Шевченка на дистанційну роботу, не надані такі докази і позивачкою. Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності. Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя. За таких обставин, відповідач був вимушений відсторонити позивачку від роботи, таке відсторонення було здійснено з дотриманням чинного законодавства до проведення щеплення або надання документів у підтвердження наявності протипоказань до такого щеплення. Необхідно зазначити, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих студентів. Право позивачки на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення. В постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 130/3223/21 зазначено, що «в оцінці правомірності відсторонення позивача від роботи за встановлених фактичних обставин справи Верховний Суд врахував, що держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності. Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними.» Викладені вище висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 1 березня 2023 року у справі № 697/2349/21, від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21, від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21, від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22, від 19 квітня 2023 року у справі № 950/2795/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 203/268/22, від 09 серпня 2023 року у справі № 203/965/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22, від 06 вересня 2023 року у справі № 317/4188/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 133/51/22, від 04 жовтня 2023 року у справі № 565/25/22, від 25 жовтня 2023 року у справі № 211/8418/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 565/279/22. Доводи позивачки, що вона не була ознайомлена з наказом про відсторонення від роботи та продовжувала виконувати свої посадові обов`язки, спростовуються матеріалами справи, згідно яких позивачка була повідомлена про відсторонення від роботи та ознайомлена з наказом про відсторонення, поставити свій підпис про ознайомлення з наказом відмовилася, що підтверджено відповідним актом. Крім того, відповідачем надані табелі обліку робочого часу, згідно яких з 8 листопада 2021 року позивачка на робоче місце не виходила. Також відповідачем надані документи, які підтверджують виконання посадових обов`язків позивачки іншими працівниками відповідача, зокрема, проведення консультацій та прийняття іспитів у студентів. Разом з цим, позивачкою не було надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду докази виконання нею своїх обов`язків після 8 листопада 2021 року. У зв`язку з відсутністю правових підстав для скасування наказу та встановленням судом обставин, які вказують на правомірність відсторонення позивачки від роботи, не вбачається також і правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2023 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук