Ухвала КЦС ВС № 546/347/23

УХВАЛА 05 грудня 2024 року м. Київ справа № 546/347/23 провадження № 61-14282ск24 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Кумечко Мариною Сергіївною, на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 лютого 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурат-Агро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - реєстратор виконавчого комітету Нехворощанської сільської ради Полтавської області Веременич Дмитро Сергійович, про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурат-Агро» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, ВСТАНОВИВ: 16 жовтня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1. подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, заявнику надано строк для усунення її недоліків. Зазначено, що зміст оскарженого судового рішення та доводів касаційної скарги не свідчить, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які заявниця посилається у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які є подібними до правовідносин в цій справі, а фактично зводяться до порушення норм процесуального права щодо встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Проте обов`язковою умовою касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) є обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. 25 листопада 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1. подала до Верховного Суду касаційну скаргу у новій редакції, яка є аналогічною попередній та містить посилання на ті ж самі постанови Верховного Суду: від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17 щодо необхідності перевірки й оцінки судом експертного висновку. Проте суди цей висновок врахували при перевірці та оцінці наданого ОСОБА_1 висновку за результатами проведення експертизи із застосуванням поліграфа щодо усвідомлення останньою продовження строку договору оренди при укладенні оспорюваної додаткової угоди від 19 жовтня 2010 року; у господарських справах від 02 жовтня 2018 року № 910/18036/17 (про зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки; визнання договору припиненим), від 23 жовтня 2019 року № 917/1307/18 (про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки), від 18 листопада 2019 року № 902/761/18 (про стягнення збитків), від 04 грудня 2019 року № 917/2101/17 (про визнання недійсним правочину щодо переходу права власності) щодо категорії стандарту доказування та реалізації принципу змагальності у господарському судочинстві, згідно з яким обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний; від 02 листопада 2022 року в адміністративній справі № 140/6115/21(про визнання протиправними дій Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії) щодо поняття преюдиційності. Зазначає, що суди в основу рішення в цій справі поклали преюдиціальне значенні рішення в іншій справі № 546/175/22. Разом з тим, аналіз оскаржених рішень свідчить, що суди саме на таке значення обставин, установлених у наведеній справі, не посилались; у господарських справах від 26 листопада 2020 року № 910/18618/19 та від 16 березня 2021 року № 910/17988/19 (про визнання недійсним договору поруки) щодо правової природи правочинів укладених під впливом «обману». Разом з тим, у справі № 910/18618/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що суди попередніх інстанцій врахували правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 29.04.2020 у справі №909/685/18 та від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18 щодо застосування положень статті 230 ЦК України та дійшли висновку, що матеріалами справи не підтверджено введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, що мають істотне значення, під час укладення Договору поруки, судами були прийняті рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер, на підставі яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним. У справі № 910/17988/19 Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на відсутність висновку щодо застосування положень статті 230 ЦК України. Тобто у наведених справах Верховний Суд не робив власний висновок щодо застосування статті 230 ЦК України. При цьому, як зазначено в ухвалі Верховного Суду від 12 листопада 2024 року, доводи заявниці в цій частині фактично зводяться до порушення норм процесуального права щодо встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що не є належним підтвердженням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Водночас предметом розгляду цієї справи є вимоги орендаря спірної земельної ділянки до ОСОБА_1 (орендодавця), ОСОБА_2 (нового орендаря) про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, у зв`язку з реєстрацією нових договорів оренди цієї земельної ділянки під час дії раніше укладеного договору оренди з позивачем. ОСОБА_1. подала зустрічний позов про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, як вчинену під впливом обману враховуючи, зокрема, що додаткова угода містить неправильні паспортні та персональні дані, надання недостовірної інформації з приводу додаткової угоди при її підписанні, додаткова угода від 19 жовтня 2010 року не зареєстрована в установлено законом порядку. Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову скаржниці суди зазначили, що укладений договір оренди земельної ділянки між ТОВ «Бурат-Агро» та ОСОБА_1 , додаткові угоди до нього, були зареєстровані належним чином, є діючими та чинними. Договір оренди землі б/н між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі. Спірна земельна ділянка на момент укладення договору з ОСОБА_2 знаходилася в користуванні ТОВ «Бурат-Агро». Тому суди зробили висновок, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам чинного законодавства та призводить до порушення права позивача як орендаря. Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі задоволенню не підлягає, оскільки на підтвердження доводів про введення в оману представником ТОВ «Бурат-Агро» ОСОБА_1. щодо істотної умови додаткової угоди до договору оренди землі, а саме збільшення терміну оренди земельної ділянки, не надано належних та допустимих доказів. Зміст нової редакції касаційної скарги доповнено посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах «враховуючи той факт, що під час розгляду справи постало питання щодо укладення та реєстрації правочину на підставі недійсного паспорту особи». Проте заявниця не зазначає який висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній та щодо якої норми права, з відповідним обґрунтуванням неправильного застосування судами в цій справі норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційний суд повторює, що формальне посилання на підстави касаційного оскарження без наведення відповідного обґрунтування не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 400 ЦПК України). Верховний Суд є судом права, а не факту і діючи у межах повноважень не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, які можуть додатково пояснити учасники справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Станом на 06 грудня 2024 року згідно з даними Єдиної автоматизованої системи Верховного Суду інших заяв про усунення недоліків касаційної скарги не надходило. З огляду на зазначене недоліки, вказані в ухвалі Верховного Суду від 12 листопада 2024 року, не усунуто. Відповідне невиконання вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. За змістом статті 185 ЦПК України, якщо скаржник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається скаржнику. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись статтями 183, 185, 260, 393 ЦПК України

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 лютого 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року вважати неподаною та повернути скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя: Є. В. Краснощоков