Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/15366/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15366/24 пров. № А/857/21943/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №380/15366/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції Братичак У.В., місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 23.07.2024),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по 22.12.2023. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії повернуто позивачеві. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що така є незаконною та підлягає скасуванню. Вважає, судом здійснено надмірний формалізм при вирішенні питання про відкриття провадження та Суд неправильно застосував норм матеріального права та порушив норми процесуального права, які призвели до порушення захисту його прав у суді, а ухвала суду не відповідає завданню адміністративного судочинства. Апелянт зазначає, що 24.02.2024р. звернувся до Львівського окружного адміністративного суду, справа №380/4940/24, провадження по якій відкрито 11.03.2024р., із вимогою про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була виплачена 22.12.2023р. та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити в/ч НОМЕР_1 компенсацію втрати частини доходів. У даній справі, рішенням від 04.07.2024р. Суд вважав таку вимогу завчасною і рекомендував спочатку звернутися до відповідача із письмовою заявою щодо нарахування та виплати КВЧД. Отже, з дня відкриття провадження 11.03.2024р. у справі ЛОАС №380/4940/24 він не міг з аналогічним позовом знову звертатися за захистом своїх прав про нарахування та виплату вч НОМЕР_1 компенсації втрати частини доходів. Також апелянт покликається на рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 щодо права звернення до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Крім цього зазначає, що відповідно до п.п. 2.2.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України 13.01.2004 №5, суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати відносяться до фонду додаткової заробітної плати. З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду дот суду першої інстанції. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви залишити без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ухвалою судді від 23.07.2024 позовну заяву залишено без руху, а позивачеві надано строк для усунення виявлених недоліків, а саме для подання в канцелярію Львівського окружного адміністративного суду в десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску. 07.08.2024 до суду від позивач звернувся до суду зі заявою про поновлення процесуального строку та з доповненням до вказаної заяви, у якій вказує на те, що при отриманні на карточку заборгованості у розмірі - 78 048,68 гривень, йому не було відомо, з яких складових складалася дана сума, чи це була індексація, чи це була індексація разом із компенсацією, тому позивач звернувся до відповідача, щоб дізнатися, щодо складових даної суми. Повідомляє, що згідно висновкам, зробленими у Постановах ВС від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі №460/4188/20 та від 27 липня 2022 року у справі №460/783/20, зокрема вказано, що саме з моменту отримання листа-відповіді, яким відмовлено позивачу у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати частини пенсії, донарахованої на виконання рішення суду, розпочався перебіг передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку для звернення до суду із заявленими позовними вимогами. Окрім цього, вказує, що у справі №380/4940/24 суд рекомендував своїм рішенням спочатку звернутися позивачу до відповідача зі заявою щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів. Суд першої інстанції повернув позовну заяву позивачеві з тих підстав, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду із даним позовом та доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано. Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строки звернення до суду визначені статтею 122 КАС України. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що працівник може звернутися зі заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Стаття

233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (Постанова КАС ВС №380/15245/22 від 25.04.2023). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 також дійшов висновку про те, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати. З першого дня наступного місяця після отримання заборгованості особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду; Отримання листа від уповноваженого органу у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду. При цьому, оскільки у справі №560/8194/20 спір стосувався нарахування компенсації втрати частини доходів на несвоєчасно виплачені суми пенсії, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду застосовувала шестимісячний строк звернення до суду. Як уже зазначалось вище, частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З матеріалів справи слідує, що 22.12.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання судового рішення була виплачена позивачеві заборгованість по грошовому забезпеченню у розмірі 78048,68 грн та не виплачена компенсація втрати частини доходів. У цій справі позивач проходив публічну службу та спір стосується нарахування компенсації втрати частини доходів на несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення військовослужбовця, тому застосуванню підлягає строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, що відповідає вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а. Отже, оскільки виплата позивачу заборгованості була проведена 22.12.2023, застосуванню підлягає редакція статті 233 КЗпП України, чинна на момент виникнення спірних правовідносин, а саме яка обмежує строк звернення до суду трьома місяцями. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 12.07.2024, останній пропустив як тримісячний строк звернення, встановлений статтею 233 КЗпП України, так і шестимісячний, загальний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України. Що стосується доводів апелянта про те, що у справі №380/4940/24 «рішенням від 04.07.2024р. Суд вважав таку вимогу завчасною і рекомендував спочатку звернутися до відповідача із письмовою заявою щодо нарахування та виплати КВЧД. Отже, з дня відкриття провадження 11.03.2024р. у справі ЛОАС №380/4940/24 він не міг з аналогічним позовом знову звертатися за захистом своїх прав про нарахування та виплату в/ч НОМЕР_1 компенсації втрати частини доходів», то апеляційний суд вважає такі необґрунтованими, оскільки позивач після 22.12.2023 мав можливість і достатньо часу, щоб звернутися до відповідача з відповідним запитом про складові отриманої на карточку суми, а також зі заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів. Покликання апелянта на Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 щодо права звернення до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем, є невірними з урахуванням наведених вище висновків суду про внесення змін у назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України щодо встановлення трьох місячного строку звернення до суду. Крім цього, апеляційний суд зазначає наступне. Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів. Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином. Позивачем не наведено жодної обставини, яка підтверджена належними доказами, про наявність конкретних фактичних обставин, які можна визнати такими, що унеможливлювали звернення позивача до суду із вказаним позовом у встановлений Законом строк. Відповідно до частин першої та другої статті 123КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви, ураховуючи пропуск встановленого законом строку звернення до суду з вищевказаними вимогами та відсутність обґрунтованих причин пропуску такого строку. Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені в апеляційній скарзі доводи позивача безпідставними, а висновки суду першої обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали відсутні. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №380/15366/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін