Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2428/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/2428/24 пров. № А/857/15308/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Качмара В.Я., Мікули О.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року (суддя Мірінович У.А., м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у квітні 2024 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України області №961120132092 від 06 березня 2024 року щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 , на пенсію відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України зарахувати періоди роботи з 08 липня 1980 по 25 листопада 1986 рік у відділенні Держбанку на посаді бухгалтера згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 в стаж державної служби і врахувати їх при призначені пенсії державного службовця; перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-1V на пенсію відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ та здійснити нарахування (перерахунок) та виплату такої пенсії з дати звернення - з такою заявою. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про перерахунок пенсії шляхом переходу з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу». За результатами розгляду заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в України в Одеській області від 06.03.2024 №961120132092, відмовлено у переведенні позивачки із пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв`язку із тим що, стаж державної служби позивачки складає 15 років 11 місяців, при необхідному 20 років та на день набрання чинності Законом № 889-VІІІ не займала посади державної служби. Вказує, що відповідач при розгляді вищевказаної заяви не зарахував до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, періоди її роботи з 08.07.1980 по 25.11.1986 у відділенні Держбанку на посаді бухгалтера. Позивачка вважає, що відмова відповідача у переведенні її на пенсію за віком є протиправною та просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в України в Одеській області №961120132092 від 06.03.2024 про відмову ОСОБА_1 у переході з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби стаж перебування на посаді бухгалтера у Підволочиському відділенні Держбанку з 08.07.1980 по 25.11.1986. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.02.2024 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржили відповідачі, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зазначає, що за стаж державної служби позивачки належним чином підтверджено 15 років 11 місяців. Згідно записів трудової книжки позивачки остання займала посаду працівника у відділенні Держбанк 08.07.1980 по 25.11.1986, що не відноситься до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723. За таких обставин на думку відповідача цей період роботи неможливо зарахувати до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, за умови підтвердження інформації щодо присвоєння рангу державного службовця та виплати надбавки за ранг. В обґрунтування апеляційних вимог Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зазначає, що стаж позивачки на посадах державної служби становить 15 років 11 місяців, що і стало підставою для прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційні скарги подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивачка ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивачка 27.02.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про перерахунок пенсії шляхом переходу з пенсії за віком Згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу». До заяви було надано документи: паспорт, ідентифікаційний код, довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, трудова книжка, дані ОК-5. За принципом екстериторіальності відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 року за № 359/35961 структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Рішення від 06.03.2024 №961120132092 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило у переведенні позивачки із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу, у зв`язку із відсутністю 20 років стажу державної служби. Відмовляючи позивачці у переході на пенсію за віком відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не зарахував період роботи у відділенні Держбанку з 08.07.1980 по 25.11.1986, у зв`язку із тим, що займана посада що не відноситься до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу». Позивач не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в України в Одеській області від 06.03.2024 №961120132092, звернулась до суду з позовною заявою. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що розглядаючи заяву позивачки, відповідач повинен був вирішити питання щодо зарахування вищезгаданого періоду роботи до стажу державної служби з метою призначення пенсії. У той же час, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області у оскарженому рішенні питання про зарахування або не зарахування до стажу державної служби вищезгаданого періодів роботи позивачки не вирішувалось, зважаючи на що рішення прийняте фактично без наведення відповідних вмотивованих обґрунтувань. Вказане свідчить про те, що відповідач діяв необґрунтовано. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України «Про державну службу» № 889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України № 622 від 14.09.2016 року «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII - на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Верховною Радою України 10 грудня 2015 року прийнято Закон України «Про державну службу» №889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-XII від 16 грудня 1993 року, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Згідно п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. За наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII було визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Згідно з пунктом 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Як вбачається з записів трудової книжки позивачки № НОМЕР_2 , виданій 12.02.1981 ОСОБА_1 , (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) 08.07.1980 призначена на посаду бухгалтера Підволочиського відділу Держбанку (наказ № 56 від 08.07.1980); 25.11.1986 - звільнена за власним бажанням наказом № 83 від 25.11.1986. Відтак, трудовою книжкою підтверджується факт роботи позивачки з 08.07.1980 по 25.11.1986 на посаді бухгалтера у Підволочиському відділенні Держбанку. Згідно пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2016 № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 N 889-VIII «Про державну службу». Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. В період спірних правовідносин діяв Порядок обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою КМУ від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок). Згідно пункту 2 Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату Національного банку України, Республіканського банку Криму, управління по місту Києву та Київській області, обласних управлінь Національного банку України. В додатку до Порядку обчислення стажу державної служби міститься Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби. У вказаному Переліку, зокрема, наявні такі установи: Держбанк СРСР, Зовнішекономбанк СРСР, Будбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР, їх республіканські банки (контори), крайові, обласні (міські) управління, а також міські і районні відділення. Таким чином, періоди роботи позивачки у Підволочиському відділенні Держбанку Державного банку з 08.07.1980 по 25.11.1986 слід зарахувати до стажу державної служби, що дає право на передбачений законодавством стаж роботи для отримання пенсії як держслужбовець, у зв`язку із чим відмова відповідача у переведенні з пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправною. Тому, зазначений період роботи позивачки у Підволочиському відділенні Державного банку разом із встановленим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області стажем роботи на державній службі (15 років 11 місяців, який не заперечується відповідачами) склав понад 20 років, що дає позивачці право на переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII. Пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII врегульовано, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Судом першої інстанції вірно встановлено, що трудовий стаж позивачки на державній службі на дату звільнення становить понад 20 років. Окрім того вона набула права на пенсію за віком відповідно до закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так як станом на час звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII досягла віку 60 років. Відтак, позивачка має право на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії за віком, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону № 889-VIII. Таким чином, апеляційний суд вважає, що розглядаючи заяву позивачки, відповідач повинен був вирішити питання щодо зарахування вищезгаданого періоду роботи до стажу державної служби з метою призначення пенсії. Разом з тим, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області у оскарженому рішенні питання про зарахування або не зарахування до стажу державної служби вищезгаданого періодів роботи позивачки не вирішувалось, зважаючи на що рішення прийняте фактично без наведення відповідних вмотивованих обґрунтувань. Зазначене свідчить про те, що відповідач діяв необґрунтовано. Відтак, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в України в Одеській області від 06.03.2024 №961120132092 є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає зобов`язанню Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати позивачці до стажу державної служби стаж перебування на посаді бухгалтера у Підволочиському відділенні Держбанку з 08.07.1980 по 25.11.1986. Стосовно вимоги позивача про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-1V на пенсію відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ та здійснити нарахування (перерахунок) та виплату такої пенсі, суд зазначає наступне. Згідно частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96). Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. Тому, задоволення зазначеної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду. Якщо прийняття рішення на користь позивачки передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернулась позивачка, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивачки від 27.02.2024 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Стосовно понесених позивачем витрат зокрема на правову допомогу, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд першої інстанції в повній мірі дослідив надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу та враховуючи складність справи, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумністю їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, дійшов правильного висновку про задоволення 2000,00 грн. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що з врахуванням наведених вище критеріїв, співмірною із наданими адвокатом послугами на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 20.03.2024 є сума 2000,00 грн. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим їх апеляційні скарги на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційних скарг колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в справі №500/2428/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді В. Я. Качмар О. І. Мікула